[x]

WarHammer

 Заватажити файл
 Без медіафайлу
 Тріпкод
 До теми  До розділу
 Нова тема

Мешканці Ультуану, Warhammer fantasy.

Перейти до нитки

Приховано 15 повідомленнь.

Мораті верхи на пегасі та незрозуміло хто.

Служниці-воїни Вічної Королеви.

Комп'ютерні ігри, що належать до сетінгу вахи.

Перейти до нитки

Приховано 42 повідомленнь.

Хтось зробив арт на тему ДоВ3.

Waaaaargh, флібусти! Total war Warhammer таки зламали.

Збираємо тут те, на що перетворили фентезі ваху.

Перейти до нитки

Приховано 6 повідомленнь.

>>1565

Це, мабуть, вона.

>>1674

На міньку не дуже схожа.

Епоха розуму та прогресу скінчилась. Настала епоха темряви.

Перейти до нитки

Приховано 60 повідомленнь.

Спалення Просперо.

Феррус Манус.

Готується до виходу нова книжкова серія "Gathering storm". Вона доповнюватиме та розкриватиме події, включені в нову редакцію кодексів та рулбуків, а також опише нові кампанії, доступні для настольної гри.

А ще вона (можливо!) зрушить з місця таймлайн. Принаймні перші новини стосовно майбутнього Галактики вже є, і вони будуть розкриті в цьому треді.

Перейти до нитки

Приховано 116 повідомленнь.

Чергові наркоманські спойлери:

Прорив варпу розділив галактику навпіл. Одна половина бачить Астрономікон, інша – ні. Втрачено зв'язок із половиною орденів десанту.

Імператорський Палац спробувала взяти штурмом армія Кхорна, але Жилліман з Астартес Примаріс, Кустодес і Сестрами Тиші відбив атаку.

Легіон Проклятих дуже активізувався.

Жилліман веде новий хрестовий похід. За ним багато хто йде, наприклад Імперські Кулаки.

Армагеддон частково став демонічним світом. Кхорн і Тзінч у кращих традиціях почала війну одне з одним, а люди та орки об'єдналися. Саламандри не дозволили провест ритуал і викликати Ангрона на планету.

На Ваалі Кривавих Янголів ледь не зжерли Тираніди, але варп-шторм їх врятував. Хоча тепер вони мають зустрітися з кхорнітами.

Мортаріон тримає в облозі Ультрамар.

Біля Ока Жаху знайшли нестабільний шлях крізь варп-розлом. Шлях достатньо великий. Там навіть є кілька планет, де, схоже, панують Лицарські Роди – хаосити. За суттю своєю це звичайні аристократи, які крім або замість звичайної зброї та техніки володіють машинами-Лицарями.

Є ще якась книжка – "Темний Імперіум" Незрозуміло, це художня література чи щось інше. З неї відомо, що Сестри Тиші побачили в Жиллімані нового святого та були раді йому служити.

>>1800

Хе-хе, відпустка закінчилась?

>>1800

Частина 2:

Астартес Примаріс створено десятки тисяч, їх створювали тільки з геносім'я вірних примархів. Половину з них організували в оржени, іншу половину – в щось типу легіонів. Власне, вони не дотримуються кодексу, а воюють як потрібно в поточній ситуації – легіонами, орденами або взагалі окремим підрозділами. Вони носять символіку старих орденів, перекреслену сірими лініями. Бібліарії-Примаріс також існують.

Після знищення Кадії минуло 100 років. За цей час Жилліман всіх переміг, хоча Примаріс лишилося тільки тисяч 20. Його призначено Регентом як Малкадора колись. Справа в тому, що після виходу зі стазису він не зрозумів одразу, що в галактиці лишилась тільки грім даркнесс і розпочав новий похід як у старі часи. Тим часом просрано майже всю історію доімперського періоду людства, просрано хронологію, і тепер люди не зовсім розуміють, який взагалі рік надворі. Ельдари розповіли Жилліману історію Галактики – про війну Древніх та некронів, про Хаос.

Обговорення книжок, оповідань і всього написаного про всесвіти Warhammer fantasy та Warhammer 40000.

Читати ваху українською можна тут toloka.to/t73956#810541

Перейти до нитки

Приховано 484 повідомленнь.

Дійшли руки до "Залізної люті" Райта. Я, звісно, не можу такого знати, але робочий варіант її назви міг бути "реабілітація Слаанеш", бо в цій книжці слаанешити нарешті виглядають страшною загрозою, а не божевільним домом для нудистів. І це при тому, що єдиними демонами, які фігурували в цій книжці, були найслабші слуги Слаанеш, демонетки. Райт, здається, уважно читав "Фулгрім" Макнілла, тому його демонетки по-перше доволі швидкі. Пишу це, бо в одній із книжок нургліки(!) встигли побачити Сірих Лицарів, оббігти армію демонеток і сховатися за їх спинами, в той час як самі демонетки стояли на одному місці та гинули сотнями під вогнем цілої роти. А по-друге, вони таки гарні бійці. Звісно, в "Фулгрімі" це може бути мало помітно – заколоти в спину беззбройну красуню-диригента та вирізати її оркестр багато вміння й відваги не треба. Але коли в книжці Райта демонетки влаштували атаку в стилі камікадзе на щити Титанів-Вархаундів і перевантажили їх, ставитися до них без поваги вже не виходить. Та й не тільки демонетками цікава книжка. Слаанешитський коррапт теж може заняти своє місце в підручнику для юних хаоситів. Замість відкритого оголошення про нових господарів планети, слаанешитська верхівка зберігала мовчання і кораптила людей поступово. Завдяки цьому мільйони мешканців планети навіть і не здогадувались, хто насправді керує ними, і зберегли всю інфраструктуру, в тому числі й військову. Коли сили Імперіума прилетіли повертати планету собі, їх зустріла сильна, добре навчена та озброєна армія без жодних слідів мутацій та викликаного впливом варпу божевілля. І скорапчені солдати теж, звичайно, але ці зустрічалися ближче до Капітолію, де засіла нова влада. Звичайних же людей ніхто не кораптив і в бій не кидав. Їх використовували для катувань і прориву кордону між реальністю та варпом.

Пікантності цій книжці додає той факт, що відбирати у слаанешитів планету прибули Залізні Руки і дізналися, що керує силами Слаанеш один дуже цікавий демон. Колись він був одним із улюбленців Фулгріма і бився з Залізними Руками ще під час Єресі. Хоча цей факт куди більше цікавий читачеві, ніж Залізнякам. Поступово відмовляючись від власних рук, ніг та інших частин тіла, вони поступово стали настільки схожими на роботів, що емоції з цього приводу ніхто не відчував. Як не дивно такий опис Залізних Рук (як беземоційних роботів, які постійно пруть вперед) був ковтком свіжого повітря. Після інших книжок серії, де герої розкривають свій неймовірно багатий внутрішній світ, було навіть приємно хоч тут не бачити чиїхось тарганів.

Серед іншого цікавого – опис екології планети, де набудували багато міст-вуликів та заводів і зовсім не подбали про боротьбу зі шкідливими відходами. Не те, щоби це був дуже цікавий опис, але автор ледь не вперше написав, до чого може призвести засрана атмосфера у військовому плані. Також можна оцінити військову силу вулика, якщо за кожною гарматою пильно наглядають добре навчені солдати. Величезна споруда раптово стає не просто людським мурашником, а неприступною фортецею, яку треба брати в облогу статисячними арміями.

І наостанок напишу, що головних діючих осіб тут доволі мало, тому автор зміг не жонглювати купою героїв, а більш-менш детально розписати наявних. І сама лінія оповідання є доволі прямою та послідовною. Райт уникнув довгих флешбеків, відступів від теми та заповнення тексту пафосною нудятиною. Все написане прямо стосується описаних подій або дійових осіб.

Книжка з піку відкриває цикл Джеймса Сваллоу, присвячений Адепта Сорорітас. Він уже писав оповідання про Сестер Тиші в циклі Єресі, але цього разу обсяг оповідання збільшився до цілої книжки.

Події, описані в "Вірі та полум'ї", вирують навколо сестри-селестінки Мірії та госпітальєрки Веріті. Перша з них – вроджена оптимістка, з якою ніколи в житті не траплялося таких речей як дисципліна або повага до ієрархії. Друга – інтелігентна молода медичка, котра тимчасово втягнулася в життя бойового крила Сорорітас після звістки про смерть її рідної сестри. Трагедія сталася, коли один цікавий псайкер-єретик вирвався з неволі. У звичайній ситуації його би давно вже відвезли на Терру, але верховний екклезіарх планети Нева вирішив урізноманітнити головне церковне свято планети привселюдною стратою чаклуна.

Як виявилося, втеча псайкера нікого особливо не зацікавила. Тих, хто допоміг йому втекти, передали в руки місцевої поліції, яка нещадно пиздила затриманих і не зважала на те, що всі вони поводяться як один і поводяться відверто підозріло. Верховний екклезіарх, лорд диякон, отримав від сороріток цапа-відбувайла – одну з них, чию психіку пошкодив псайкер під час втечі, перевели в репентистки, і пішов собі задоволений. А губернатор, коли Мірія та Веріті його зустріли, щиро переживав, чи не буде зіпсованим релігійне свято і витріщався на розодягнених аристократок біля фонтану з вином. Таким чином розшукати втікача хотіли тільки Мірія, яка втратила двох підлеглих, і остаточно осиротіла Веріті.

Їхні відчайдушні спроби докопатися до істини спочатку натикались на роздратування – Мірія самою своєю присутністю нагадувала, що створила проблему, хоч і випадково, а непрохана гостя госпітальєрка скрізь була зайвою. От тільки поступово вони наближалися до з'ясування всіх обставин втечі псайкера і повідкривали стільки шаф із скелетами всередині, що вистачило би на цілий цвинтар. Як не дивно, автор зумів подати це переконливо – причина такої успішності двох простих жінок полягає в тому, що на їхньому боці була каноніса Мірії, Галатея, котра мала достатньо високий ранг серед церковної верхівки і деякі особисті причини у потрібні моменти прикривати підлеглих. Навіть коли все закінчилось, і осоромлений синод став вимагати показової страти Мірії, Галатея обмежилась тільки позбавленням тої звання старшої сестри, пониженням її рангу до пересічної мілітантки і висилкою куди подалі від скажених церковників.

Окрім вищезазначеного, в книжці знайшлося місце і для інших сороріток. Як певних окремих сестер на другому плані, так і сестринства взагалі. В книжці задіяні різні формування – домініонки, селестінки, репентистки, описано кілька видів техніки. Є навіть масштабна битва із захопленням цілого міста силами Сорорітас. У тих главах вони зображені як дуже ефективна, хоч і трохи прямолінійна, військова сила – замість застосування деяких гнучких методів бою типу обійти ворога вони символічно пруть напролом. Цей контраст між можливостями та діями доповнюється використанням на передовій репентисток. Коли сестри в обладунках, від яких відскакують кулі, займають укриття і поводяться як справжні військові, їх напівголі подружки, нікого не попередивши, влаштовують атаку на кулемети з передбачуваною кількістю втрат.

>>1828

Друга книжка з цього цикла, який станом на сьогодні, налічує дві книжки, має таку от обкладинку. І судячи з однієї приміткі в кінці книжки, це сестра Мірія. Знайомтеся.

Святилище-101. Колись планета мала іншу назву, але сорорітки вирішили інакше. Вони прилетіли туди, змінили назву планети, побудували монастир і почали там жити. Тут і стався контакт Імперіума з некронами, вже не перший, але такий, що отримав широкий розголос. Монастир некрони знищили протягом однієї ночі, а далі пішли собі невідомо куди. Після такого місце необхідно було переосвятити і перезаселити, але не раніше ніж Інквізиція винесе з поверхні всі трупи для розтинів та досліджень. Інквізитор Хот, який цим займався, уклав також угоду з Механікус, тому на планеті з'явився таємний табір залізяк, які почали ритись у некронських тунелях.

Минуло кілька років, і нарешті на планету прибули нові сорорітки, а з ними невеликий контингент Механікус, ватажок яких зневажав усе пов'язане з Сестринством – чого варті тільки емоційні заяви типу "ваша дохла курва" про засновницю ордену Діви-мучениці та "тупорилі хвойди" про самих сороріток. Варто було сороріткам почати переосвячувати монастир, а людям-робітникам – відбудовувати, як механікус накивали п'ятами. Вони виїхали з монастиря і прибули в свій табір посеред пустелі. Тамтешні мешканці знайшли лише один цікавий артефакт, який ватажок механікус миттєво забрав і чкурнув назад до сороріток. Бо хай краще сорорітки вбивають, аби в таборі не дослідили артефакт і не привласнили таке наукове дослідження собі. Вбивати його і його підлеглих сестри не стали, тільки ув'язнили, а самі забрали його транспорт і влаштували експедицію в пустелю, бо здогадувались про можливе існування там табору механікус.

Серед експедиції була й одна відома нам сорорітка, Мірія, яка прибула на Святилище-101 за запрошенням Веріті. Зовсім не змінившись у плані дисциліни, вона з благих намірів довела ситуацію до того, що механікус спіймали всіх у пастку. Єдиним виходом було заглиблюватись у тунелі некронів, де до них приєдналась дивна жінка зі знанням ксенотехнологій. Телепортувавши їх у невідомо де розташовану базу некронів, вона викликала зустрічну реакцію – кріптек, який доглядав за базою, відправив контингент на поверхню. Некрони швидко вирізали механікус, але сестри всередині бази зуміли втекти. Зрозумівши, що контроль над ситуацією втрачено, кріптек розбудив генерала, передав йому командування і пішов у свою лабораторію.

В першу чергу генерал завантажив собі пам'ять кріптека. Як виявилось, мільйони років тому некрони видовбали зсередини цілий місяць, забудували його всякими залізними спорудами і заснули там. Аж тут прилетіли інші некрони, вирізали всіх, хто не спав, і сороріток на планеті, залишили на місяці трохи солдат, кріптека для нагляду за новою територією та генерала для нагляду за кріптеком. Генерал потинявся трохи і пішов у стазис, кріптек перепрограмував чужих некронів, щоби вони тепер служили його фаерону, відрядив роботів ремонтувати вхід у Павутиння ельдар, яке знаходилося всередині місяця, а сам забрав з планети кілька трупів сороріток, розібрав їх на органи і дивився то на них, то на те, як Інквізиція забирає інші трупи, нові металеві мавпи повзають по тунелях на планеті, а мавпочки-самиці знову відбудовують монастир. Зібравши всіх солдат, які ще не спали, генерал пішов зачищати планету вдруге, і залишив місяць беззахисним перед кількома сорорітками, які знову телепортувались на базу некронів.

Ця книжка куди важча за свою попередницю. Вороги сороріток помітно виросли – найманці, СПО та ліниві гвардійці з першої книжки ніяк не могли рівнятися з некронами. Збільшились втрати, а перемога в бою, така очевидна в першій книжці, здавалася недосяжною. Крім того, особливості некронів роблять їх фактично безсмертними, а відтак і бій з ними морально важчим.

Що стосується Мірії та Веріті, автор прямим текстом роз'яснив деякі моменти з першої книжки, які можна було зрозуміти лише якщо читати проміж рядків. Він приділив більше уваги їх мотивації та психологічному стану і не залишив образи обох героїнь незмінними. Однак місця під це він виділив дуже мало, та й навколишні події не сприяли заглибленню в психологію, тому "Молот і ковадло" – це не зовсім та книжка, з якої можна брати матеріал для творів на тему "образ головної героїні". Тим більше, що крім цієї двійки є колоритний ватажок механікус і старша сестра Імогена, яка була явно не в захваті від Мірії. Ці двоє теж можуть видатися не менш цікавими.

Соломон Деметр ("Фулгрім")

Приховано 11 повідомленнь.

Госпітальєрка.

Іноді в інтернеті ставлять питання "Чи можуть Астартес мати гроші?" Сорорітки можуть. У "Вірі та полум'ї" госпітальєрка прибула на похорон сестри з грошима у кишені.

А ще вони мають право лаятись лише окремо дозволеними словами.

та її демони

Перейти до нитки

Приховано 20 повідомленнь.

Оригінальна назва пічкура – слаанеш_арт. Можливо, це обличчя Слаанеш.

Тред про все, що стосується всесвітів Warhammer fantasy та Warhammer 40000, і не відповідає тематиці інших тредів.

Перейти до нитки

Приховано 223 повідомленнь.

Шановні, якщо вас насправді не цікавить її доля, то могли б і не питати взагалі. Вас же ніхто не змушував це робити, чи не так?

До побачення.

>>1818

Ліл, в тому то і справа, шо дійсно цікавлять подробиці

gif

ITT

>>1820

УЦТ

Приховано 68 повідомленнь.

Виявила, що у 7-му (останньому на сьогодні) кодексі космодесанту немає твердження про сумісність їхніх імплантатів виключно з чоловічою фізіологією. Пропоную це кожному розуміти так, як хочеться.

Магістр Торкіра (Коси Імператора)

та його демони

Перейти до нитки

Приховано 5 повідомленнь.

>>888

Так, я вже знайшла її в девіантарті. Це справді ілюстрація до однієї з рольових ігор (про ЧХП).

Раса щуролюдів, які називають себе скавенами. Керує скавенами рада Тринадцяти, до складу якої входять ватажки чотирьох Великих кланів і вісім інших достатньо видатних пацюків. Тринадцяте місце, символічне залишене для бога скавенів, Рогатого Щура, зазвичай лишається пустим.

Перейти до нитки

Іннарі тільки починають набирати силу. Ці ельдари вірять у можливість врятувати свою расу від Слаанеш, якщо довірити свою долю Іннеаду, сплячому богу мертвих, якого утворили душі загиблих ельдар. Іннарі вміють забирати енергію з каміння душ, а також користуватися магією свого нового бога, і ведуть свої війни з виключною швидкістю та агресією.

Руна їх бога дуже схожа на руну Кхаїна. Єдина її відмінність – знак нескінченності, символ безсмертного духа ельдар, який замінив собою корону Каела Менша. Під новою руною об'єдналися вихідці зі штучних світів і актори театрів масок, садисти з Коморагу і навіть воїни-привиди, яким влада Іврейн над царством душ повернула свідомість.

Перейти до нитки

Приховано 2 повідомленнь.

Ельдарські легенди розповідають про п'ять стародавніх мечів. Якщо зібрати їх разом, ці мечі подарують владу над життям і смертю. Широко відомий міф про крикливих доньок Морай-Хег, які докучали Каела Менша Кхаїну, доки він не відрізав Стариці руку, чим допоміг їй випити власної крові та отримати нові знання. Це головний міф про Виючих Баньші, оскільки ці події відкрили Криваворукому богу новий аспект війни. Однак мало хто знає його продовження. Ваул зробив п'ять мечів із нігтів Морай-Хег і розіслав їх по всій ельдарській імперії для використання в темні часи. Вважалося, що мечі давно вже зникли, але вони існують.

У міфах ельдар батьком доньок Морай-Хег вважається Каеліс Вара'лантіан, "майбутній бог смерті". Ельдрад Ультран і Кісадурас, судячи з усього, вирішили, що його ім'я – це знак. Вони вірять, що сила Іннеада мусить проявити себе, і що це відбудеться, коли мечі будуть зібрані разом.

Візарх став першим ельдаром, який увібрав у себе силу одного з п'яти мечів. Колись він був шановним екзархом Біель-Тану і носив ім'я Лааріан, але після зустрічі з Іврейн помітно змінився. Саме він був її вчителем, саме він розгледів її акробатичну майстерність і помітно засмутився, коли Іврейн пішла з храму воїна і вступила на Шлях відьми. Дізнавшися згодом про виступи Іврейн на аренах Комори, він зламався остаточно, покинув храм і теж переїхав у Комору, де став інкубом і почав наглядати за Іврейн. Там, у Великому храмі Червоних інкубів, Візарх убив старшого інкуба і забрав його зброю. Тепер у ниих було дещо спільне, і Візарх та Іврейн стали двома послідовниками Іннеада.

Після того, як Біель-Тан розсипався на менші за розміром кораблі, з його психокосної серцевини народилась Інкарна, аватара Іннеада. Багато хто шанує цю жертву, хоча чимало ельдар і досі вважають таке народження неприроднім. На відміну від аватари Кхаїна, що випромінює жар, Інкарна холодна і розповсюджує холод. Вона виникає у вихорі духів і підпитується енергією кожного життя, що припиняється поряд із нею. В руці Інкарна тримає один із п'яти мечів Морай-Хег, викопанний з ґрунту Веліала 4, оскверненого світу, що колись входив у склад ельдарської імперії.

Для ельдар Інкарна водночас є надією і жахом. Не дуже-то схожа на Немезиду Слаанеш, Інкарна скоріше нагадує Ту, що Прагне. Деякі ельдари сумнівають в тому, що чекає їх у майбутньому – врятування чи нове прокляття.

Серед послідовників Іврейн є також теневидиця Силандрі з театру масок Прихованого Шляху. Серед ельдар Силандрі відома тим, що підштовхнула принца Іріеля взяти в руки Сутінковий Спис і захищати Йанден. Однак Силандрі маніпулювала не тільки ельдарами – на Еріад 6 вона переконала архімагоса Коула вивчати пілони на Кадії. Розібравшись із цим, Силандрі стала послідовницею Іврейн, але хто знає, чого хоче Цегорах насправді?

І ще трохи про мечі. Після вбивства старшого інкуба Візарх подарував меч Морай-Хег Іврейн. Та подарувала йому ще один такий, який знайшли під час знищення Біель-тану. І третій меч належить Інкарні. Де ще два – невідомо.