[x]

Літературний тред #2

 Завантажити файл
 Без медіафайлу
 Тріпкод
Не піднімати тему
 До теми  До розділу
 Відповісти

Обговорення книжок, оповідань і всього написаного про всесвіти Warhammer Fantasy та Warhammer 40000.

Читати ваху українською можна тут:

toloka.to/t73956

somnuscitadel.wordpress.com/2017/02/28/hello-world/

toloka.to/t82613

Відповіді: >>1924 >>2186

>>1915

>Для підкреслення відмінностей у психології та мисленні смертних і Астартес він свідомо наділяє своїх персонажів-космодесантників аутичними рисами

І скочується в самоповтори.

>а також тими рисами, якими в культурі заведено наділяти янголів

Це ж які?

Треба буде якось знайти його нову книжку про Рагнара. Якщо він і там зробить з Рагнара аутиста, це буде епік фейл.

Відповіді: >>1930

>>1925

> Це ж які?

Він не уточнював, а я й не розпитувала.

А Раґнар-аутист – це й справді наче дурнуватий анекдот. Втім, із жодним його персонажем, крім Севатара, це абсолютно не впадає в око. Їй-Богу, в мене з цього приводу значно більше підозр щодо Вентріса (хоча Макнілл ці мої підозри так і не прокоментував).

>>1929

> Краще би "Чужий: Заповіт" переклали.

А що, в нього теж є новелізація? Якщо так, то, як у "Валеріана" будуть добрі продажі, то це можна й організувати… Але зараз подальша робота КМ над будь-якими новелізаціями під великим питанням.

Відповіді: >>1933

>>1936

Та там, власне, ціла серія книжок. Можливо, варто було б узяти всі – не знаю, не читала й не дивилася.

Хоча нам, звісно, що більше ресурсів і промоції піде на ваху, то краще.

>>1943

Як сказати. Основний цикл писало двоє авторів, і між ними є своя різниця. Та навіть у першого автора книжки далеко не клони одна одної.

Відповіді: >>1945

>>1944

Ти розумієш, про що я. До речі, троє: Лі Лайтнер – це два автори під одним псевдонімом, отже, над "класичним" циклом про Раґнара працювало троє авторів.

Відповіді: >>1946

>>1947

А це вже "не читала та засуджую". І не треба безоглядно довіряти хейтерам. Цикл Рагнара не такий поганий як його хочуть показати.

Відповіді: >>1950

>>1950

Якщо ти пишеш з висоти власного досвіду, то це інше питання. Хоча якомусь підлітку Рагнар може зайти на ура. Ну й знову скажу, що книжки між собою відрізняються, але я ні за що не агітую.

Відповіді: >>1952

>>1951

> Якщо ти пишеш з висоти власного досвіду, то це інше питання.

Не сказала б, щоб у мене на другому курсі було казна-скільки досвіду. Наприклад, на фансервіс у циклі про Вентріса я тоді мало не шлікала, а зараз оце відкрила в електронці "Consequences" – і зрозуміла, що рогом верне. Якщо що, нагадаю, що на початку цього оповідання міститься відверто фансервісний опис напівголого брата-капітана. Хоча не факт, що річ тут не в тому, що мене останні кілька тижнів дратує абсолютно все, включно з самим Вентрісом.

Відповіді: >>1953

>>1952

>Не сказала б, щоб у мене на другому курсі було казна-скільки досвіду.

Я хотів сказати, що ти сама читала, а не просто наслухалась хейтерів. Якщо взяти того ж Вентріса, кожен ідіот вважає за необхідне згадати демонічний поїзд, а в книжках він зустрічався рази зо три.

Відповіді: >>1954

>>1955

Ідея справді наркоманська. Але не слід вважати, ніби наркоманська ідея – це щось погане.

А хейтери найчастіше лають Вентріса, кажучи, що він – Марті-Стю (такий Марті-Стю, як я – Мадока Канаме, еге ж). Я знаю, про що кажу – я ж за кілька років пройшла купу срачів, відстоюючи честь свого… гм, а от цікаво: чи є чоловічий варіант терміна "вайфу"?

Відповіді: >>1957

>>1957

Мабуть, що так. У будь-якому разі ти зрозумів: це те питання, де я можу говорити саме з висоти свого досвіду в найбуквальнішому сенсі.

Бляд, ну ідіть чятитись на тололоку, не засирайте мені тут фід. Мені потім дуже цікаво все це пролистувати ваше листування, піздєц яке цікаве, про якусь поїботу графоманську. Дебіли, блядь.

Відповіді: >>1960 >>1961

Якщо я вже знайшов і прочитав АДБшного Рагнара, можна було не зупинятись і прочитати щось іще.

Як видно з обкладинки, щось іще присвячено імперській гвардії, а точніше – екіпажам надважких танків. І, звичайно, самим танкам. З неї можна дізнатись, як їх будують, як виглядає танк зсередини, які має габарити і все, чим ви цікавились та боялись спитати.

Сюжетні події відбуваються на глибоко другорядній планеті-пустелі, надра якої багаті лорелеєм – психоактивною рудою, яку видобувають для бібліаріїв космодесанту, Адептус Астра Телепатика і всіх інших одарованих. Частина цієї руди також надсилається на потреби хрестового походу – Імперіум вчергове вирішив повоювати, захопив уже більше сотні планет, які ніколи не входили у склад Імперіума, і рушить далі мов паровий каток. А якщо господар вийшов з дому, миші починають розважатись. Ороча навала з клану Кривавих Топорів взяла в облогу планету і вступила в бій з тими імперськими військами, які не були направлені у хрестовий похід.

Власне, орки тут цікаві чи не більше ніж танки. Криваві Топори, колись найсильніше ороче плем'я, завжди відрізнялись від своїх тупорилих сородичів, але ніколи ще вони не отримували так багато місця на сторінках книжки, щоби розкрити свій потенціал. Будучи істотами цивілізованими, вони й мету перед собою ставлять грандіозну. Ну, принаймні, деякі. Якщо варбос просто хоче новий бойовий фургон із захопленого надважкого танка і намагається підкупити(!) полоненого механікус дарунками(!!) і жінками(!!!), то вірдбой (орк-псайкер) вже давно побудував собі пси-гаргант і мріє тепер виключно про орочий Астрономікон. Звісно, він поки що дозволяє своєму варбосу віддавати йому накази і витрачає час на психічне дослідження мозку механікус, який не став праюцвати з орками ні за дарунки ні за жінок, але куди йому поспішати? В його світогляді все рано чи пізно закінчиться повною перемогою орків над усім життям в галактиці, то чом би й ні? Чим би варбос не тішився, аби не вішався, хай собі грається зі своєю новою фурою.

Така насиченість подіями не стала на заваді для опису головного героя від раси людей. Хоча цей опис скоріше окреслення образу – молодий аристократ вбив свого родича-ідіота і вирішив записатися до лав гвардії. Людина він загалом хороша, хоча деякі інші солдати, нижчі за соціальним становищем та IQ, і ненавидять його.

Із цікавостей – на брифінгу гвардійським офіцерам казали, що орки вочевидь створені Древніми, хоча є натяк на те, що колись орки просто забезпечили своїй расі виживання, перетворивши самих себе на расу агресивних мавп. Або я просто захотів побачити цей натяк. Також відзначу, що тут є багато винятково танкових баталій. Ну якщо вже книжка про надважку техніку людей, то й проти неї буде надважка – епічність гарантована.

Відповіді: >>1988 >>1990

>>1990

Ну як, легка така книжка без фірмового грімдарку і постійної напруги. В дусі Кінгових частин. Вона дуже мала для повноцінного опису, тим більше якщо нема бажання спойлерити сюжет.

Відповіді: >>1992

>>1992

Більше схожим на АДБшних героїв, але без підкресленого аутизму. Від класичного там тільки здатність півтора рази пожартувати.

Відповіді: >>1994

Новинка від БЛ, тільки не до кінця зрозуміло, про який саме час. Присутні Альфа-Легіонери, Кхарн і Сестри Битви (судячи з обкладинки, навіть добряче схудла – не інакше як на нервовому ґрунті – свята Целестина).

www.blacklibrary.com/all-products/shroud-of-night.html

Сначала – разговорчики, шепоточки. "Вы мою шубу продали, которую мне Ваня подарил, покойник, продали вы мою шубу, где моя шуба". Шубу вытаскивают из шкафа, показывают. "Нет, не моя это шуба, моя была другая, новая, а это старая". Вы объясняете, что новой шуба была двадцать лет назад. "Нет, не моя шуба, та была новая, а эта старая". Опять объясняешь – злится: "продали-обокрали". И обязательно – "что вы ко мне лезете", "отстаньте, не лезьте" (при этом маразматичка постоянно "лезет" к племяннику, пристаёт и нудит).

Потом идёт следующая стадия – необъяснимые вспышки раздражительности, переходящие в скандалы. Возникает тема еды: "вон там у меня бутерброд лежал, кто его съел?" – "Бабуся, да ты же сама его и съела". – "Не ела я. Объедаете старуху, кусок изо рта вынимаете, не стыдно вам, хари наетые". Благодатно развивается тема денег: "у меня на книжке тысяча лежала, на машину". "Бабушка, нет больше той тысячи, инфляция". Бабушка не верит и прячет книжку вместе с паспортом в какую-нибудь щель.

Дальше – больше. Начинается тыренье каких-нибудь вещичек, денег, перепрятывание по углам. В глазах появляется злобненький стеклянный блеск, губы поджимаются: "вы меня все ограбить хотите, по миру пустить". Если рядом случится врач, он скажет, что кора головного мозга уже барахлит, а из-под коры вылазит "древний крокодил", с его бессмысленной злобой. Одновременно выясняется, что тётку нельзя подпускать к плите: открывает газ, а зажечь забывает – или забывает погасить зажжённый. Упрёки не действуют: старуха и без того пребывает в состоянии постоянной бессмысленной обиды "на всё".

Потом начинается стадия "выпустите меня отсюда": открывание входной двери и попытки бежать на улицу. Тогда же возникает тема – "вы мне не родные, вы не настоящие, отвезите меня домой, домой отвезите меня, к родным, к родненьким". Возникают фантазии на тему добрых богатых родственников, которые её "заберут отсюда". Часто это умершие, какой-нибудь "дядя Серёжа, ну тот, толстый", или "Люся, у которой сын полковник". Объяснения, что дядя Серёжа и Люся давно почили в бозе, не действуют: "вы от меня всё скрываете". Иногда несчастная старуха начинает писать письма – на каких-нибудь тетрадочных листках, специфическим таким почерком с отдельными буквами, письма без начала и без конца. Тогда же ей начинают слышаться стуки, шаги. "Вы меня отравить хотите, вы ночью ходите и в стаканчик мне подливаете". Однажды старуха добирается до телефона и вызывает милицию, в другой раз – пожарных. Вы терпите – "всё же родня".

Как-то раз тётка, оставленная без присмотра (работать-то кому-то надо) в очередной раз открывает дверь. Но на этот раз за дверью стоит чернявая цыганка в цветастом платке, которая давно присматривалась к квартирке. Через десять минут цыганка уже сидит на кухне, а безумная старуха ей рассказывает про обиды и утеснения от племянника и его семейства. В это время в комнатах племянника уже хозяйничает табор, а цыганка подсовывает старухе бумажку: "ты по этой бумажке много денег получишь, распишись вот здесь и вот здесь". И тётка подписывает: "я у племянника свою комнату отпишу, будет знать, как в стаканчик яды подливать", и мерзко хихикает: крокодил в голове щёлкает беззубой челюстью… Маразматичка в экстазе: "вот женщина добрая пришла, она меня понимает, а не этот гад который племяш называется". "Злой он, злой. Знаешь как он меня бьёт? Вот сюда бьёт, и сюда, и сюда ещё ударил." Цыганка ласково слушает, кивает. "Ты не бойся их, золотце, мы тебе всё сделаем, всё сделаем, на золоте будешь кушать, на золоте, моя хорошая".

>>1922

В одному з оповідань у шапці поста (Після Деш'еа) є такий собі Дрейгер. Він же з'являється у "Кхарні" Рейнольдса, де у нього з поїхавшим кхорнітом відбувається цікавий діалог.

  • …Серед нас більше немає апотекарія. Ти його вбив. Пам'ятаєш?

У Руокха смикнулось око.

  • Це був чесний бій! – проричав він.

  • Він був до першої крові, – зауважив Дрейгер.

  • Я його вдарив лише один раз, – відгукнувся Руокх.

  • Ти відрубав йому голову.

  • Першої крові було багато, – визнав Руокх.

Не думав, що я колись підтримаю переклад прізвиська Керза як Нічного Покутника, але в післяслів'ї "Фаросу" автор книжки писав щось про спокутування гріхів Керзом, коли він залякував аристократію Нострамо.

АДБ відповідає на питання. Якщо хтось хоче щось спитати:

www.reddit.com/r/Warhammer/comments/7igatt/im_aaron_dembskibowden_ask_me_anything/?limit=500

Одне з питань:

Give us a Lotara Sarrin book!

I get asked this a lot. Which surprises me, but in a good way. I'd never expected her to be as popular as she is.

Someone sent me lesbian fanfic of her. No, really. I couldn't, in good conscience, review that for them.

Відповіді: >>2545

Одна стіна являла собою вікно з кольорового скла від підлоги до стелі. Звідси Дракенфелс міг дивитися зі своєї гори вниз, на Рейксвальд. Він міг бачити Альтдорф, спостерігати за яскравою стрічкою річки Рейк, що бігла крізь ліси. Кольоровим склом було виклано гігантський образ Кхорна, який сидів на груді людських кісток. Ціпеніючи, Женев'єва зрозуміла, що Дракенфелс не стільки вклонявся Кхорну, скільки вважав його дилетантом у злих справах.

Священник налив собі келих відмінного есталіанського шеррі. Йому ніколи не був притаманний аскетизм. На підлозі біля ліжка стояла тарілка, на якій лежала холодна курка з об'їденими ребрами та вивернутими ногами. Розана згадала, що сьогодні їй так і не випала можливість поїсти.

Курча жило собі щасливим життям, дзьобало зерня, порпалось у соломі. Воно було улюбленцем доньки фермера. Але сільська дівчина любила його не настільки, щоби забути про гроші. Якось вона взяла пташку в руки і зламала їй шию. Розана часто бачила такі видіння, що розповідали про долю тварин. Чи варто дивуватися, що вона стала вегетаріанкою?

Відповіді: >>2545

>>2504

> Someone sent me lesbian fanfic of her. No, really. I couldn't, in good conscience, review that for them.

Шо-шо-шо? АДБ читає та рецензує фанфіки про своїх персонажів?

>>2544

Гарний переклад. Чий, звідки і що за текст?

Відповіді: >>2547

До речі, про переклади. "Рідна мова" вчора обіцяла подумати над виданням українською книжкової вахи. Йшлося (можливо, поки що) конкретно про 40k.

Відповіді: >>2548

>>2545

>Шо-шо-шо?

Я те ж саме можу спитати. Дослівний переклад того речення мені не дався. Мабуть, йому просто надіслали фанфік.

>>2545

Мій переклад перекладу. Уривок з вахо-фентезі книжки.

Відповіді: >>2549

>>2547

> Я те ж саме можу спитати.

Запитання риторичне. Ти ж сам, певно, знаєш, яка в нього зайнятість. Постійно якісь книжки в роботі, комікси (зараз, здається, аж два – Road to Jove і Deathwatch), ще й двоє дітей на голові сидять. Де йому ще брати час на читання і рецензування чиїхось фанфіків?

> Мій переклад перекладу.

Журбинка. Вже мало не злетіло з язика, що тобі слід було б попробуватися в "Рідну мову", якщо вона таки домовиться з БЛ. А шо? На комікси DC там абсолютно чесно провели відбір серед людей "з вулиці".

>>2548

> Тільки хай тобі замовляють переклади.

Oh, stop it, you. По-перше, їм ще треба на це зважитися, по-друге, домовитися з БЛ, які дуже люблять корчити з себе ніжних фіалок під час переговорів із закордонними видавцями. По-третє, знайти нормального координатора проекту. Наприклад, із DC "Рідній мові" пощастило: їхня редакторка дуже добре розуміється на коміксах і тому може керувати таким проектом. А кого взяти на аналогічну роль для вахи? Потрібна людина з шикарною філологічною підготовкою (в ідеалі – з редакторською освітою та/або досвідом редакторської роботи), слонячою пам'яттю, сліпою любов'ю до вахи та прокачаним скілом "відгавкуватися від опонентів у перекладацьких/ономастичних срачах". Чи знайдеться в нашому фендомі хоч одна така?

І тільки після виконання цих умов можна буде готуватися до перекладацького відбору.

Відповіді: >>2550

>>2549

>Потрібна людина з шикарною філологічною підготовкою (в ідеалі – з редакторською освітою та/або досвідом редакторської роботи), слонячою пам'яттю, сліпою любов'ю до вахи та прокачаним скілом "відгавкуватися від опонентів у перекладацьких/ономастичних срачах". Чи знайдеться в нашому фендомі хоч одна така?

В ідеалі для кожного сетінгу такі потрібні, але в сороковнику можна знайти окремі книжки чи трилогії, які не потребуватимуть особливих вахознань. Он у сусідів наших в одному й тому ж циклі змінюються імена та назви, а герої змінюють стать і нічого.

Відповіді: >>2551

>>2550

Не таке вже й нічого – багатьох фанів це сильно вкурвлює. А ми, зважаючи на специфіку ринку та конкретно цього проекту, взагалі не можемо дозволити собі серйозних факапів.

Втім, є ще один варіант: горизонтальне виконання більшості координаторських функцій. Тобто зібрати кілька перекладачів зі знанням сетинґу, поставити їх в абсолютно рівне становище та надати їм право колективно вирішувати питання на кшталт "Хорус чи Гор?" Але для цього потрібна абсолютна довіра та злагода між учасниками проекту, а для нашої перекладацької тусовки це – утопія.

За задумом автора ілюстрації Лотара перенесла свідомість у корабель, зберегла колишнє тіло та під'єднала його до корабля щоби розмовляти з Кхарном. На тверезу голову його логіка не сприймається, але хай собі буде.

Цієї миті скаути скупчились біля юнака, котрий лагодив щось у механізмі важкого болтера. Вони тихенько розмовляли одне з одним, вважаючи, що сержант їх не чує.

Ось… Гадаю, так він працюватиме краще.

Ти впевнений, брате Наррон? Це не за Кодексом.

Звісно, він впевнений, Хвигіре. Кому ти віриш більше? Нашому брату, який різав тиранід разом із тобою, чи книжці, що її написав якийсь старий дурень? Цих тарганів взагалі тоді не було, тож від Кодексу не набагато більше користі, ніж від…

Вияви хоч трохи поваги, – втрутився четвертий. – Сержант може тебе почути.

Пазане. Кажу тобі, після всього того, що він змусив нас винести, мені глибоко начхати, чує він чи ні.

Відповіді: >>2580

>>2580

Знову, бо шукати англійський оригінал заради коротенького уривку і тужитись, неправильно його перекладаючи, сенсу нема. Це оповідання про Кос Імператора, чию планету зжерли тираніди. Орден відрядив рятувальні команди на пошуки своїх усередині біокораблів, з якими раніше воював. Ті знаходять біокорабель і вбивають, якщо той живий, лізуть всередину і шукають вцілілих. Іноді знаходять, але найчастіше просто збирають металобрухт або якийсь недоїдений наплечник. Сержант цієї рятувальної команди повністю провалив виховну роботу зі своїми скаутами, тому вони і є такими нечемними до мертвого примарха.

Перша книжка з циклу Вентріса, яку я перечитав, бо вже майже забув. Десь біля початку відбувається міжрасовий секс людини з ельдаркою. Це, звісно, не така цікава тема як Астартес і ЦЕ, але можна дзнатися, що з цього приводу думає ельдарка.

The Surgeon wore an anonymous red smock and pulled on thick, elbow length rubberised gloves, the fingers of which ended in delicate scalpels and clicking surgical instruments.

His assistant watched his fastidious preparations from the shadows with a mixture of languid boredom and reverence.

She had seen the Surgeon's skill with his instruments many times before, and though me things he could do were wondrous, she was more interested in her own pleasures. The Surgeon nodded to her and she span, naked, towards the slab on her tiptoes, a wicked leer splitting her full red lips.

She gripped the edges of the table and pushed herself upwards and forwards, lifting her legs slowly until she was completely vertical. She walked astride the prone human on her hands then propelled herself into the air, twisting on the descent to land astride the figure.

She could see the fear of the procedure in his eyes and smiled to herself. It was always the fear that aroused her. Aroused her and repulsed her. That this human ape could think that she, who had learned the one thousand and nine Pleasures of the Dark, could actually enjoy this. Part of her was filled with self-loathing as she realised once again that she did, and it took an effort of will not to plunge her envenomed talons through his pleading eyes and into his broken mind. She shuddered, the man mistaking it for her pleasure, and leaned forwards, trailing her tongue along his exposed chest and feeling the skin pucker beneath her. She worked up to his neck and gently bit on the skin, her sharpened teeth penetrating his skin and tasting the bitter flavour of his bad blood.

He moaned as her teeth moved up his face, feathering razor kisses along the line of his jaw. Her long, blood red nails trailed up his ribs, leaving smoking, poisonous tracks in their wake. Her thighs tightened over his hips and she knew he was ready. The blood was singing in his rotten veins.

She looked over her shoulder and nodded to the Surgeon. Even though the human could not move, she sensed the terror rise up in him. The woman vaulted gracefully over his head, landing with a gymnast's grace behind the slab, spitting the blood that coated her teeth onto the floor. The Surgeon pressed the first of his bladed digits against the man's belly. Expertly, he opened him up, paring back the skin and muscle like the layers of an onion.

The Surgeon worked for another three hours, dextrously unravelling every centimetre of the man to the bone, laying his flesh and organs open in gory ribbons of meat. How easy it would be to just continue with the opening and take it on to his skull, leaving him a screaming, fleshless skeleton. The temptation was great, but he resisted it, knowing that Archon Kesharq would visit a thousand times such misery on his own frame were he to let the kyerzak die too soon.

То

Книжка про Фенікса, в якій той зізнався, що був неодноразово заручений, уже спірачена:

forum.mobilism.org/viewtopic.php?f=73&t=2407389

Я зараз гортаю. Починає складатися враження, ніби Рейнольдса в БЛ призначили таким собі джином для жіночої частини фендому, який виконує всі найпотаємніші (бо встидні) бажання читачок.

Відповіді: >>2652

>>2654

Ну, не спойлерити ж тобі всю книжку. І сказано ж: я її поки що гортаю. Тільки гортаю.

Власне про заручини поки більш нічого не траплялося. Зате з тією жінкою, з якою він їх обговорював у тій сцені (по ходу, вона там узагалі доволі значущий персонаж), відверто фліртує. І вона з ним теж.

Відповіді: >>2656

>>2655

У книжці АДБ про Чорний Легіон одного з Дітей Імператора трусило від емоцій, коли поруч була ельдарка. Він там ще благав її дозволити йому торкнутися її.

Відповіді: >>2657

… Женев'єва раптово зрозуміла, що її рот відкрився, а рукавички порепались на кінчиках пальців. Її мучила червона спрага, і вона напружилась, приготувавшись до стрибка. Якщо сьогодні її остання ніч, вона забере із собою кількох людських покидьків в обійми істинної смерті. Вони можуть відтяти їй голову, але вона помре, відвідавши альтдорфської крові.

"Ми вчинимо з нею так, як учив нас отець-настоятель Бланд, і дамо їй урок, – закликав Доновіц,. – Роздягнемо її для допиту, заб'єм срібними кийками, потім проткнемо кілком, спалимо на багатті та відрубаємо голову!"

"Так, так!" – підтримали шахрая численні ентузиасти.

"Зачекайте, – заметушився якийсь хлопець. – Я збігаю додому і приведу свого старого батька. Він захоче таке побачити."

"Може, ви ще й квитки продавати почнете?" – вигукнула Женев'єва в бік турботливого сина.

Нахабний гном крутився біля дівчини, вишкіривши жовті зуби та вирячивши очі.

"Ти не думав, що коли вони доб'ють вампірів, то візьмуться за гномів?"

Знову мимо. Коротун задрав кийком поділ її одягу і хітливо витріщився на її коліна. Половина натовпу зареготіла, інша половина висловила незадоволення порушенням високого ритуалу вбивства вампіра.

"Ой, та нехай Коротун розважається. Вона все одно не людина."

Гном ткнувся обличчям у її спідницю і глибоко вдихнув її запах.

Це переходило усі межі!

Женев'єва сперлася на постамент статуї Зігмара і вдарила Коротуна ногою в обличчя. Її підбор влучив якраз у сплющений ніс. Від сили удару гном злетів у повітря. Наче гарматне ядро він пролетів крізь натовп і приземлився в калюжі.

"Яка хамка, – зкривилась Ганна. – Всі вампіри однакові."

The people here were just as gilded as the cathedral interior. She passed by women with arch expressions and a sense of disdain that seemed so deeply ingrained that it must have been bred into them. Their clothes mimicked the cut of Inquisitorial robes or, among the more daring, the garb of living saints. They fanned themselves with tessen, semicircles of thin jade that could double as an edged weapon in a fight.

Verity doubted that any of these perfumed noble ladies would ever do anything so base, though. There were troupes of elaborate servitors hovering about each of them, some peeling grapes, some tasting wine for their mistresses. Each of the helots was probably armed with all manner of discreet – but lethal – firepower. She watched the machine-slaves drift to and fro, and observed the way the women edited their servants from their world: they never looked directly at them, never spoke to them. They ignored their very existence, yet depended entirely upon it.

One of the more audacious of the ladies said something whispered behind her fan. Verity, the smallest and plainest thing for what must have been kilometers around, instantly knew the insult was directed at her.

At her side, the Battle Sister called Cassandra caught the ripple of spiteful amusement and made a show of sniffing, before turning a soldier's eye on the servitors. 'A passable combat construct,' she noted to no one in particular, 'but I imagine any attacker would be turned back before these slaves could be called to arms.'

'How so?' asked Sister Portia.

'Even a Space Marine would find those fragrances an irritant,' she replied, her voice low – but not that low. 'I suspect a crop-duster was used to apply them.'

Verity couldn't help but snatch a look back at the noblewomen, and the pink blushes colouring their faces.

Прочитав оцю книжку і несу сюди враження та спойлери. Сюжетних я намагатимусь уникати, а от деякі найцікавіші місця викладу.

Сюжет: колишній учень Фабія прибув до його резиденції і запропонував приєднатися до атаки на штучний світ ельдар. Фабій погодився.

Герої книжки.

Фабій Байл. Перша його поява доволі ефектна – Фабій розтинає себе наживо під веселу музику Бек'ї Кінски він взагалі любить музику і колекціонує її і згадує свій сон, у якому бачив отой пристрій-хірургеон, що висить у нього за спиною. В його сні хірургеон бігав по операційній і вдосконалював себе. Автор натякає, що ця шайтан-машина можливо вже має свідомість. Але повернемось до Фабія. Він головує над кількома апотекаріями, які знайшли його, щоби повчитись. Своє кубло він зве консорціумом. Залами та коридорами його резиденції бігає казна що – плоди експериментів у генетичних лабораторіях. Деякі експерименти дають неочікувані результати, і Фабій не завжди контролює свої досліди. Він має щось типу тупорилих рабів, яких вивів сам. Іноді він розмовляє з ними і розповідає шось розумне, хоча й не знає, чи цікаво то їм, чи запам'ятовують вони його слова. Окрім цих дегенератів він створив і модифікованих людей – позапхав у них свій любительській варіант геносім'я. Воно приживається і в чоловіках і в жінках, чим Фабій дуже пишається. Він вважає, що самиці у тварин небезпечніші за самців, тому не розуміє і засуджує той факт, шо Імператор не створив космодесантниць. Фабій мріє створити нову породу людей, які виживуть після того, як переможний Хаос проїдеться по Галактиці. Вічного життя він не хоче, у богів не вірить і прагне тільки здійснити свою ідею-фікс.

Коронна фраза: Лікарю, зціли себе сам.

Олеандр Кох. Колишній учень Фабія з колишнього легіону Дітей Імператора. Зустрічається з демонеткою. Та демонетка колись подарувала йому люльку для паління, яку вирізала з фаланги пальця Конрада Керза. Він не дуже-то вірить у це, але розміри люльки невеликі, тому може це й правда. Олеандр – еталонний дамський догідник і за відсутності його демонетки фліртує з іншими.

*- Міледі, чи можу я супроводити вас геть із цього жорсткого виміру?

Демонетка повернула до нього голову на лебединій шиї і, посміхнувшись, кивнула. – Тільки зроби це боляче, – промуркотіла вона.*

Коли поблизу нема демонеток, на Олеандра западає демон з варпу, який прикидається його демонеткою. Коли демонів варпу поруч нема, за ним стежить арлекінеса Силандрі. Популярний хлопець, що тут скажеш.

Саккара. Носій Слова, котрий колись полював за Фабієм і вполювався сам. Фабій запхав у його тіло купу мініатюрних бомб і змусив служити собі. Саккара погодився і звідтоді намагається зрозуміти, де саме всередині його ті бомби. А в інший час робить відчайдушні спроби посварити Фабія з його консорціумом або підняти повстання серед учнів Фабія. Або просто виносить усім мізки розповідями про те, як виступив Кор Фаерон на черговому конклаві Темних Апостолів, який абзац і як прочитав і який глибинний сенс у ньому міститься. Втім, у нічному клубі на кораблі Дітей Імператора його не впізнати. Коли лідер варбанди виперся на люди з демонетками, ті поступово зібралися біля Саккари і повисли на ньому в той час як самі Діти Імператора, слаанешити за фахом, стояли наче опльовані.

Фабій, втім, ніколи не був очарований своїм слугою. Він використовує Саккару як ходячу торбу з магічними склянками. Всередині склянок сидять демони, яких він випускає за потреби або за наказом. Треба сказати, що демони ті дрібні, але які вже є.

Арріан. Апотекарій Пожирачів Світів. Доволі спокійний як для свого легіону. Носить на поясі черепи своїх братів і розмовляє з ними. Цікавий скоріше самим фактом свого існування. Пожирач Світів та ще й апотекарій? Так, вони існують.

Ігорі. Одна з модифікованих людей, зроблених Фабієм. Його улюблениця і майже донька. Командує загоном таких самих молифікованх вояків. Коли вбила одного з підлеглих, той обісцявся кислотою. Сама вона так не вміє, тому схоже, що геносім'я Фабія не дуже стандартизоване.

Савона. Колишня жінка, а зараз щось таке files.fajno.in/img/2018/02/09/14/42/38/e3f25931658fe9ee7b49dd418d66e433.jpg Веде в бій чистокровних десантників-хаоситів.

Що стосується літературної частини, то книжка поділена між Олеандром та Фабієм. Є навіть фрагменти, присвячені іншим героям. Як наслідок, Фабія тут не забагато і не замало, про нього сказано достатньо і без зайвої води. Вистачає в тексті й інтриг, та й сама історія цікава – не кожен раз штучний корабель ельдар збираються взяти штурмом. Цікаво же ж, чим це закінчиться. І якщо дочитати книжку до кінця, можна це дізнатись.

Відповіді: >>2863

Ми здобули, Альфарії! Вахокнижки будуть видаватися українською!

Права придбала "Рідна мова". Відомостей про те, які саме книжки будуть видані першими і хто їх перекладатиме, поки що немає.

Відповіді: >>2879

'What would you say if I told you that I wish never to return to Ulthuan?' said Malekith. 'What if I

have decided that my life is out here, away from the coddling embrace of Ulthuan?'

'Then I would curse you for a fool and cast you out of my life,' said Morathi. 'But that is not really

how you think. You do not like Ulthuan, and I cannot blame you. She is like a maiden that you love,

gripped tightly within the arms of a less-deserving amour. But, just as you turn away from that sight,

within your heart still lingers that love for the maiden, no matter what she does.'

'You are right, of course,' admitted Malekith. 'She is like to me as a lover who has spurned my

attentions many times, and yet her gaze lingers upon me always, tempting me with the notion that one

day she will accept my advances. However, if what you say is true, then perhaps it is too late for me.

The beauty of youth has faded and Ulthuan perhaps is on the decline into infirmity and then a swift

passing away. Perhaps it is better this way – that we break our ties to that small isle, and reach out to

the wider world.'

Morathi strode across the room, her face a mask of fury, and slapped Malekith across the cheek. In

instinct he raised his hand to reply in kind, but Morathi was as quick as a serpent and snatched his

wrist in her fingers, her long and sharpened nails digging so deep into the flesh that blood trickled

across her hand.

'How dare you!' the seeress hissed. […]

Malekith saw desire and fear in equal measure in the face of his mother and his love for her stirred

him. He laid an arm about her shoulders and pulled her close to him. She quivered, though whether

from anxiety or excitement he could not tell.

(c) Gav Thorpe "Malekith"

Хулі тут так тихо?

А ще ми, Альфарії, проїбали визначну дату. 16 травня – день народження "Єресі" українською. Вже два роки як.