Обговорення книжок, оповідань і всього написаного про всесвіти Warhammer Fantasy та Warhammer 40000.
Читати ваху українською можна тут:
Попередній тред можна прочитати за посиланням fajno.in/wh/2/
>Для підкреслення відмінностей у психології та мисленні смертних і Астартес він свідомо наділяє своїх персонажів-космодесантників аутичними рисами
І скочується в самоповтори.
>а також тими рисами, якими в культурі заведено наділяти янголів
Це ж які?
Треба буде якось знайти його нову книжку про Рагнара. Якщо він і там зробить з Рагнара аутиста, це буде епік фейл.
Відповіді: >>1930
Знайшов тільки уривки і саму книжку в оригіналі. Epub же на Файнач не додається?
> Це ж які?
Він не уточнював, а я й не розпитувала.
А Раґнар-аутист – це й справді наче дурнуватий анекдот. Втім, із жодним його персонажем, крім Севатара, це абсолютно не впадає в око. Їй-Богу, в мене з цього приводу значно більше підозр щодо Вентріса (хоча Макнілл ці мої підозри так і не прокоментував).
avp.wikia.com/wiki/Alien:Covenant(novel)?file=Alien_Covenant_novel.jpg
Новелізація є.
>Втім, із жодним його персонажем, крім Севатара, це абсолютно не впадає в око.
То ти його мало читала. АДБ тобто.
Відповіді: >>1935
avp.wikia.com/wiki/Alien:Covenant(novel)
Ось нормальне посилання. На статтю про книжку, а не на картинку.
Там он навіть новела є перед книжкою.
Та там, власне, ціла серія книжок. Можливо, варто було б узяти всі – не знаю, не читала й не дивилася.
Хоча нам, звісно, що більше ресурсів і промоції піде на ваху, то краще.
Падйом , бляді , доктор прийшов ! Приймати таблеточки , вітамін аміназін , і спати , ТИХИЙ ЧАС !!!
> Якщо ти пишеш з висоти власного досвіду, то це інше питання.
Не сказала б, щоб у мене на другому курсі було казна-скільки досвіду. Наприклад, на фансервіс у циклі про Вентріса я тоді мало не шлікала, а зараз оце відкрила в електронці "Consequences" – і зрозуміла, що рогом верне. Якщо що, нагадаю, що на початку цього оповідання міститься відверто фансервісний опис напівголого брата-капітана. Хоча не факт, що річ тут не в тому, що мене останні кілька тижнів дратує абсолютно все, включно з самим Вентрісом.
Відповіді: >>1953
Ідея справді наркоманська. Але не слід вважати, ніби наркоманська ідея – це щось погане.
А хейтери найчастіше лають Вентріса, кажучи, що він – Марті-Стю (такий Марті-Стю, як я – Мадока Канаме, еге ж). Я знаю, про що кажу – я ж за кілька років пройшла купу срачів, відстоюючи честь свого… гм, а от цікаво: чи є чоловічий варіант терміна "вайфу"?
Відповіді: >>1957
Мабуть, що так. У будь-якому разі ти зрозумів: це те питання, де я можу говорити саме з висоти свого досвіду в найбуквальнішому сенсі.
Якщо я вже знайшов і прочитав АДБшного Рагнара, можна було не зупинятись і прочитати щось іще.
Як видно з обкладинки, щось іще присвячено імперській гвардії, а точніше – екіпажам надважких танків. І, звичайно, самим танкам. З неї можна дізнатись, як їх будують, як виглядає танк зсередини, які має габарити і все, чим ви цікавились та боялись спитати.
Сюжетні події відбуваються на глибоко другорядній планеті-пустелі, надра якої багаті лорелеєм – психоактивною рудою, яку видобувають для бібліаріїв космодесанту, Адептус Астра Телепатика і всіх інших одарованих. Частина цієї руди також надсилається на потреби хрестового походу – Імперіум вчергове вирішив повоювати, захопив уже більше сотні планет, які ніколи не входили у склад Імперіума, і рушить далі мов паровий каток. А якщо господар вийшов з дому, миші починають розважатись. Ороча навала з клану Кривавих Топорів взяла в облогу планету і вступила в бій з тими імперськими військами, які не були направлені у хрестовий похід.
Власне, орки тут цікаві чи не більше ніж танки. Криваві Топори, колись найсильніше ороче плем'я, завжди відрізнялись від своїх тупорилих сородичів, але ніколи ще вони не отримували так багато місця на сторінках книжки, щоби розкрити свій потенціал. Будучи істотами цивілізованими, вони й мету перед собою ставлять грандіозну. Ну, принаймні, деякі. Якщо варбос просто хоче новий бойовий фургон із захопленого надважкого танка і намагається підкупити(!) полоненого механікус дарунками(!!) і жінками(!!!), то вірдбой (орк-псайкер) вже давно побудував собі пси-гаргант і мріє тепер виключно про орочий Астрономікон. Звісно, він поки що дозволяє своєму варбосу віддавати йому накази і витрачає час на психічне дослідження мозку механікус, який не став праюцвати з орками ні за дарунки ні за жінок, але куди йому поспішати? В його світогляді все рано чи пізно закінчиться повною перемогою орків над усім життям в галактиці, то чом би й ні? Чим би варбос не тішився, аби не вішався, хай собі грається зі своєю новою фурою.
Така насиченість подіями не стала на заваді для опису головного героя від раси людей. Хоча цей опис скоріше окреслення образу – молодий аристократ вбив свого родича-ідіота і вирішив записатися до лав гвардії. Людина він загалом хороша, хоча деякі інші солдати, нижчі за соціальним становищем та IQ, і ненавидять його.
Із цікавостей – на брифінгу гвардійським офіцерам казали, що орки вочевидь створені Древніми, хоча є натяк на те, що колись орки просто забезпечили своїй расі виживання, перетворивши самих себе на расу агресивних мавп. Або я просто захотів побачити цей натяк. Також відзначу, що тут є багато винятково танкових баталій. Ну якщо вже книжка про надважку техніку людей, то й проти неї буде надважка – епічність гарантована.
> здатність півтора рази пожартувати.
Ну, то таке: ця здатність і в Севатара є (та що там – навіть у Керза).
В яких текстах є персонажі – Чорні Щити? В паркерівській "Варті Смерті" таких точно не було.
Відповіді: >>2002
Новинка від БЛ, тільки не до кінця зрозуміло, про який саме час. Присутні Альфа-Легіонери, Кхарн і Сестри Битви (судячи з обкладинки, навіть добряче схудла – не інакше як на нервовому ґрунті – свята Целестина).
Сначала – разговорчики, шепоточки. "Вы мою шубу продали, которую мне Ваня подарил, покойник, продали вы мою шубу, где моя шуба". Шубу вытаскивают из шкафа, показывают. "Нет, не моя это шуба, моя была другая, новая, а это старая". Вы объясняете, что новой шуба была двадцать лет назад. "Нет, не моя шуба, та была новая, а эта старая". Опять объясняешь – злится: "продали-обокрали". И обязательно – "что вы ко мне лезете", "отстаньте, не лезьте" (при этом маразматичка постоянно "лезет" к племяннику, пристаёт и нудит).
Потом идёт следующая стадия – необъяснимые вспышки раздражительности, переходящие в скандалы. Возникает тема еды: "вон там у меня бутерброд лежал, кто его съел?" – "Бабуся, да ты же сама его и съела". – "Не ела я. Объедаете старуху, кусок изо рта вынимаете, не стыдно вам, хари наетые". Благодатно развивается тема денег: "у меня на книжке тысяча лежала, на машину". "Бабушка, нет больше той тысячи, инфляция". Бабушка не верит и прячет книжку вместе с паспортом в какую-нибудь щель.
Дальше – больше. Начинается тыренье каких-нибудь вещичек, денег, перепрятывание по углам. В глазах появляется злобненький стеклянный блеск, губы поджимаются: "вы меня все ограбить хотите, по миру пустить". Если рядом случится врач, он скажет, что кора головного мозга уже барахлит, а из-под коры вылазит "древний крокодил", с его бессмысленной злобой. Одновременно выясняется, что тётку нельзя подпускать к плите: открывает газ, а зажечь забывает – или забывает погасить зажжённый. Упрёки не действуют: старуха и без того пребывает в состоянии постоянной бессмысленной обиды "на всё".
Потом начинается стадия "выпустите меня отсюда": открывание входной двери и попытки бежать на улицу. Тогда же возникает тема – "вы мне не родные, вы не настоящие, отвезите меня домой, домой отвезите меня, к родным, к родненьким". Возникают фантазии на тему добрых богатых родственников, которые её "заберут отсюда". Часто это умершие, какой-нибудь "дядя Серёжа, ну тот, толстый", или "Люся, у которой сын полковник". Объяснения, что дядя Серёжа и Люся давно почили в бозе, не действуют: "вы от меня всё скрываете". Иногда несчастная старуха начинает писать письма – на каких-нибудь тетрадочных листках, специфическим таким почерком с отдельными буквами, письма без начала и без конца. Тогда же ей начинают слышаться стуки, шаги. "Вы меня отравить хотите, вы ночью ходите и в стаканчик мне подливаете". Однажды старуха добирается до телефона и вызывает милицию, в другой раз – пожарных. Вы терпите – "всё же родня".
Как-то раз тётка, оставленная без присмотра (работать-то кому-то надо) в очередной раз открывает дверь. Но на этот раз за дверью стоит чернявая цыганка в цветастом платке, которая давно присматривалась к квартирке. Через десять минут цыганка уже сидит на кухне, а безумная старуха ей рассказывает про обиды и утеснения от племянника и его семейства. В это время в комнатах племянника уже хозяйничает табор, а цыганка подсовывает старухе бумажку: "ты по этой бумажке много денег получишь, распишись вот здесь и вот здесь". И тётка подписывает: "я у племянника свою комнату отпишу, будет знать, как в стаканчик яды подливать", и мерзко хихикает: крокодил в голове щёлкает беззубой челюстью… Маразматичка в экстазе: "вот женщина добрая пришла, она меня понимает, а не этот гад который племяш называется". "Злой он, злой. Знаешь как он меня бьёт? Вот сюда бьёт, и сюда, и сюда ещё ударил." Цыганка ласково слушает, кивает. "Ты не бойся их, золотце, мы тебе всё сделаем, всё сделаем, на золоте будешь кушать, на золоте, моя хорошая".
Феліція Тайбер, ілюстрація-замальовка до "Смерті або слави" Мітчела.
Відповіді: >>2028
досвиенья ребта я кжеься умерю пишу эио сллбещещение
уле=еле
Схоже на обкладинку для другої книжки АДБ про Чорний Легіон.
www.comicextra.com/warhammer-40-000-will-of-iron/chapter-0/full
Той самий комікс вже доробили.
Дисгармонія проілюструвала АДБшну книжку про Імператора. Це її героїня Мельпомена, ким би вона не була.
Виявляється, колись сценою із оповідання про Женев'єву проілюстрували настольну РПГ.
В одному з оповідань у шапці поста (Після Деш'еа) є такий собі Дрейгер. Він же з'являється у "Кхарні" Рейнольдса, де у нього з поїхавшим кхорнітом відбувається цікавий діалог.
- …Серед нас більше немає апотекарія. Ти його вбив. Пам'ятаєш?
У Руокха смикнулось око.
-
Це був чесний бій! – проричав він.
-
Він був до першої крові, – зауважив Дрейгер.
-
Я його вдарив лише один раз, – відгукнувся Руокх.
-
Ти відрубав йому голову.
- Першої крові було багато, – визнав Руокх.
Знайшов оповідання Макнілла "Вовчиця", яке продовжує книжку "Мстивий дух". Тепер серед надбань вахо-літератури є вагітний чоловік. І вагітний від непорочного зачаття.
Не думав, що я колись підтримаю переклад прізвиська Керза як Нічного Покутника, але в післяслів'ї "Фаросу" автор книжки писав щось про спокутування гріхів Керзом, коли він залякував аристократію Нострамо.
Ілюстрація до циклу про Готрека та Фелікса.
Дуже смачний уривок, особливо для тих, хто марить про Астартес і це.
Іллюстрація до Першого Єретика. Доки досліджував Фулгрімові шлюби, знайшов оце.
Локен і Торгадон.
Надзвичайно солодкуватий фан-арт до АДБшної трилогії про Володарів Ночі. Навігатор Октавія та її полонитель і господар Талос.
АДБ відповідає на питання. Якщо хтось хоче щось спитати:
www.reddit.com/r/Warhammer/comments/7igatt/im_aaron_dembskibowden_ask_me_anything/?limit=500
Одне з питань:
Give us a Lotara Sarrin book!
I get asked this a lot. Which surprises me, but in a good way. I'd never expected her to be as popular as she is.
Someone sent me lesbian fanfic of her. No, really. I couldn't, in good conscience, review that for them.
Відповіді: >>2545
Одна стіна являла собою вікно з кольорового скла від підлоги до стелі. Звідси Дракенфелс міг дивитися зі своєї гори вниз, на Рейксвальд. Він міг бачити Альтдорф, спостерігати за яскравою стрічкою річки Рейк, що бігла крізь ліси. Кольоровим склом було виклано гігантський образ Кхорна, який сидів на груді людських кісток. Ціпеніючи, Женев'єва зрозуміла, що Дракенфелс не стільки вклонявся Кхорну, скільки вважав його дилетантом у злих справах.
Священник налив собі келих відмінного есталіанського шеррі. Йому ніколи не був притаманний аскетизм. На підлозі біля ліжка стояла тарілка, на якій лежала холодна курка з об'їденими ребрами та вивернутими ногами. Розана згадала, що сьогодні їй так і не випала можливість поїсти.
Курча жило собі щасливим життям, дзьобало зерня, порпалось у соломі. Воно було улюбленцем доньки фермера. Але сільська дівчина любила його не настільки, щоби забути про гроші. Якось вона взяла пташку в руки і зламала їй шию. Розана часто бачила такі видіння, що розповідали про долю тварин. Чи варто дивуватися, що вона стала вегетаріанкою?
Відповіді: >>2545
До речі, про переклади. "Рідна мова" вчора обіцяла подумати над виданням українською книжкової вахи. Йшлося (можливо, поки що) конкретно про 40k.
Відповіді: >>2548
> Я те ж саме можу спитати.
Запитання риторичне. Ти ж сам, певно, знаєш, яка в нього зайнятість. Постійно якісь книжки в роботі, комікси (зараз, здається, аж два – Road to Jove і Deathwatch), ще й двоє дітей на голові сидять. Де йому ще брати час на читання і рецензування чиїхось фанфіків?
> Мій переклад перекладу.
Журбинка. Вже мало не злетіло з язика, що тобі слід було б попробуватися в "Рідну мову", якщо вона таки домовиться з БЛ. А шо? На комікси DC там абсолютно чесно провели відбір серед людей "з вулиці".
> Тільки хай тобі замовляють переклади.
Oh, stop it, you. По-перше, їм ще треба на це зважитися, по-друге, домовитися з БЛ, які дуже люблять корчити з себе ніжних фіалок під час переговорів із закордонними видавцями. По-третє, знайти нормального координатора проекту. Наприклад, із DC "Рідній мові" пощастило: їхня редакторка дуже добре розуміється на коміксах і тому може керувати таким проектом. А кого взяти на аналогічну роль для вахи? Потрібна людина з шикарною філологічною підготовкою (в ідеалі – з редакторською освітою та/або досвідом редакторської роботи), слонячою пам'яттю, сліпою любов'ю до вахи та прокачаним скілом "відгавкуватися від опонентів у перекладацьких/ономастичних срачах". Чи знайдеться в нашому фендомі хоч одна така?
І тільки після виконання цих умов можна буде готуватися до перекладацького відбору.
Відповіді: >>2550
>Потрібна людина з шикарною філологічною підготовкою (в ідеалі – з редакторською освітою та/або досвідом редакторської роботи), слонячою пам'яттю, сліпою любов'ю до вахи та прокачаним скілом "відгавкуватися від опонентів у перекладацьких/ономастичних срачах". Чи знайдеться в нашому фендомі хоч одна така?
В ідеалі для кожного сетінгу такі потрібні, але в сороковнику можна знайти окремі книжки чи трилогії, які не потребуватимуть особливих вахознань. Он у сусідів наших в одному й тому ж циклі змінюються імена та назви, а герої змінюють стать і нічого.
Відповіді: >>2551
Не таке вже й нічого – багатьох фанів це сильно вкурвлює. А ми, зважаючи на специфіку ринку та конкретно цього проекту, взагалі не можемо дозволити собі серйозних факапів.
Втім, є ще один варіант: горизонтальне виконання більшості координаторських функцій. Тобто зібрати кілька перекладачів зі знанням сетинґу, поставити їх в абсолютно рівне становище та надати їм право колективно вирішувати питання на кшталт "Хорус чи Гор?" Але для цього потрібна абсолютна довіра та злагода між учасниками проекту, а для нашої перекладацької тусовки це – утопія.
Кріпотна ілюстрація до Торпових книжок. Хеллеброн та її сестра.
Відповіді: >>2565
За задумом автора ілюстрації Лотара перенесла свідомість у корабель, зберегла колишнє тіло та під'єднала його до корабля щоби розмовляти з Кхарном. На тверезу голову його логіка не сприймається, але хай собі буде.
Цієї миті скаути скупчились біля юнака, котрий лагодив щось у механізмі важкого болтера. Вони тихенько розмовляли одне з одним, вважаючи, що сержант їх не чує.
Ось… Гадаю, так він працюватиме краще.
Ти впевнений, брате Наррон? Це не за Кодексом.
Звісно, він впевнений, Хвигіре. Кому ти віриш більше? Нашому брату, який різав тиранід разом із тобою, чи книжці, що її написав якийсь старий дурень? Цих тарганів взагалі тоді не було, тож від Кодексу не набагато більше користі, ніж від…
Вияви хоч трохи поваги, – втрутився четвертий. – Сержант може тебе почути.
Пазане. Кажу тобі, після всього того, що він змусив нас винести, мені глибоко начхати, чує він чи ні.
Відповіді: >>2580
Знову, бо шукати англійський оригінал заради коротенького уривку і тужитись, неправильно його перекладаючи, сенсу нема. Це оповідання про Кос Імператора, чию планету зжерли тираніди. Орден відрядив рятувальні команди на пошуки своїх усередині біокораблів, з якими раніше воював. Ті знаходять біокорабель і вбивають, якщо той живий, лізуть всередину і шукають вцілілих. Іноді знаходять, але найчастіше просто збирають металобрухт або якийсь недоїдений наплечник. Сержант цієї рятувальної команди повністю провалив виховну роботу зі своїми скаутами, тому вони і є такими нечемними до мертвого примарха.
Перша книжка з циклу Вентріса, яку я перечитав, бо вже майже забув. Десь біля початку відбувається міжрасовий секс людини з ельдаркою. Це, звісно, не така цікава тема як Астартес і ЦЕ, але можна дзнатися, що з цього приводу думає ельдарка.
The Surgeon wore an anonymous red smock and pulled on thick, elbow length rubberised gloves, the fingers of which ended in delicate scalpels and clicking surgical instruments.
His assistant watched his fastidious preparations from the shadows with a mixture of languid boredom and reverence.
She had seen the Surgeon's skill with his instruments many times before, and though me things he could do were wondrous, she was more interested in her own pleasures. The Surgeon nodded to her and she span, naked, towards the slab on her tiptoes, a wicked leer splitting her full red lips.
She gripped the edges of the table and pushed herself upwards and forwards, lifting her legs slowly until she was completely vertical. She walked astride the prone human on her hands then propelled herself into the air, twisting on the descent to land astride the figure.
She could see the fear of the procedure in his eyes and smiled to herself. It was always the fear that aroused her. Aroused her and repulsed her. That this human ape could think that she, who had learned the one thousand and nine Pleasures of the Dark, could actually enjoy this. Part of her was filled with self-loathing as she realised once again that she did, and it took an effort of will not to plunge her envenomed talons through his pleading eyes and into his broken mind. She shuddered, the man mistaking it for her pleasure, and leaned forwards, trailing her tongue along his exposed chest and feeling the skin pucker beneath her. She worked up to his neck and gently bit on the skin, her sharpened teeth penetrating his skin and tasting the bitter flavour of his bad blood.
He moaned as her teeth moved up his face, feathering razor kisses along the line of his jaw. Her long, blood red nails trailed up his ribs, leaving smoking, poisonous tracks in their wake. Her thighs tightened over his hips and she knew he was ready. The blood was singing in his rotten veins.
She looked over her shoulder and nodded to the Surgeon. Even though the human could not move, she sensed the terror rise up in him. The woman vaulted gracefully over his head, landing with a gymnast's grace behind the slab, spitting the blood that coated her teeth onto the floor. The Surgeon pressed the first of his bladed digits against the man's belly. Expertly, he opened him up, paring back the skin and muscle like the layers of an onion.
The Surgeon worked for another three hours, dextrously unravelling every centimetre of the man to the bone, laying his flesh and organs open in gory ribbons of meat. How easy it would be to just continue with the opening and take it on to his skull, leaving him a screaming, fleshless skeleton. The temptation was great, but he resisted it, knowing that Archon Kesharq would visit a thousand times such misery on his own frame were he to let the kyerzak die too soon.
То
Книжка про Фенікса, в якій той зізнався, що був неодноразово заручений, уже спірачена:
forum.mobilism.org/viewtopic.php?f=73&t=2407389
Я зараз гортаю. Починає складатися враження, ніби Рейнольдса в БЛ призначили таким собі джином для жіночої частини фендому, який виконує всі найпотаємніші (бо встидні) бажання читачок.
Відповіді: >>2652
Ну, не спойлерити ж тобі всю книжку. І сказано ж: я її поки що гортаю. Тільки гортаю.
Власне про заручини поки більш нічого не траплялося. Зате з тією жінкою, з якою він їх обговорював у тій сцені (по ходу, вона там узагалі доволі значущий персонаж), відверто фліртує. І вона з ним теж.
Відповіді: >>2656
… Женев'єва раптово зрозуміла, що її рот відкрився, а рукавички порепались на кінчиках пальців. Її мучила червона спрага, і вона напружилась, приготувавшись до стрибка. Якщо сьогодні її остання ніч, вона забере із собою кількох людських покидьків в обійми істинної смерті. Вони можуть відтяти їй голову, але вона помре, відвідавши альтдорфської крові.
"Ми вчинимо з нею так, як учив нас отець-настоятель Бланд, і дамо їй урок, – закликав Доновіц,. – Роздягнемо її для допиту, заб'єм срібними кийками, потім проткнемо кілком, спалимо на багатті та відрубаємо голову!"
"Так, так!" – підтримали шахрая численні ентузиасти.
"Зачекайте, – заметушився якийсь хлопець. – Я збігаю додому і приведу свого старого батька. Він захоче таке побачити."
"Може, ви ще й квитки продавати почнете?" – вигукнула Женев'єва в бік турботливого сина.
Нахабний гном крутився біля дівчини, вишкіривши жовті зуби та вирячивши очі.
"Ти не думав, що коли вони доб'ють вампірів, то візьмуться за гномів?"
Знову мимо. Коротун задрав кийком поділ її одягу і хітливо витріщився на її коліна. Половина натовпу зареготіла, інша половина висловила незадоволення порушенням високого ритуалу вбивства вампіра.
"Ой, та нехай Коротун розважається. Вона все одно не людина."
Гном ткнувся обличчям у її спідницю і глибоко вдихнув її запах.
Це переходило усі межі!
Женев'єва сперлася на постамент статуї Зігмара і вдарила Коротуна ногою в обличчя. Її підбор влучив якраз у сплющений ніс. Від сили удару гном злетів у повітря. Наче гарматне ядро він пролетів крізь натовп і приземлився в калюжі.
"Яка хамка, – зкривилась Ганна. – Всі вампіри однакові."
The people here were just as gilded as the cathedral interior. She passed by women with arch expressions and a sense of disdain that seemed so deeply ingrained that it must have been bred into them. Their clothes mimicked the cut of Inquisitorial robes or, among the more daring, the garb of living saints. They fanned themselves with tessen, semicircles of thin jade that could double as an edged weapon in a fight.
Verity doubted that any of these perfumed noble ladies would ever do anything so base, though. There were troupes of elaborate servitors hovering about each of them, some peeling grapes, some tasting wine for their mistresses. Each of the helots was probably armed with all manner of discreet – but lethal – firepower. She watched the machine-slaves drift to and fro, and observed the way the women edited their servants from their world: they never looked directly at them, never spoke to them. They ignored their very existence, yet depended entirely upon it.
One of the more audacious of the ladies said something whispered behind her fan. Verity, the smallest and plainest thing for what must have been kilometers around, instantly knew the insult was directed at her.
At her side, the Battle Sister called Cassandra caught the ripple of spiteful amusement and made a show of sniffing, before turning a soldier's eye on the servitors. 'A passable combat construct,' she noted to no one in particular, 'but I imagine any attacker would be turned back before these slaves could be called to arms.'
'How so?' asked Sister Portia.
'Even a Space Marine would find those fragrances an irritant,' she replied, her voice low – but not that low. 'I suspect a crop-duster was used to apply them.'
Verity couldn't help but snatch a look back at the noblewomen, and the pink blushes colouring their faces.
Прочитав оцю книжку і несу сюди враження та спойлери. Сюжетних я намагатимусь уникати, а от деякі найцікавіші місця викладу.
Сюжет: колишній учень Фабія прибув до його резиденції і запропонував приєднатися до атаки на штучний світ ельдар. Фабій погодився.
Герої книжки.
Фабій Байл. Перша його поява доволі ефектна – Фабій розтинає себе наживо під веселу музику Бек'ї Кінски він взагалі любить музику і колекціонує її і згадує свій сон, у якому бачив отой пристрій-хірургеон, що висить у нього за спиною. В його сні хірургеон бігав по операційній і вдосконалював себе. Автор натякає, що ця шайтан-машина можливо вже має свідомість. Але повернемось до Фабія. Він головує над кількома апотекаріями, які знайшли його, щоби повчитись. Своє кубло він зве консорціумом. Залами та коридорами його резиденції бігає казна що – плоди експериментів у генетичних лабораторіях. Деякі експерименти дають неочікувані результати, і Фабій не завжди контролює свої досліди. Він має щось типу тупорилих рабів, яких вивів сам. Іноді він розмовляє з ними і розповідає шось розумне, хоча й не знає, чи цікаво то їм, чи запам'ятовують вони його слова. Окрім цих дегенератів він створив і модифікованих людей – позапхав у них свій любительській варіант геносім'я. Воно приживається і в чоловіках і в жінках, чим Фабій дуже пишається. Він вважає, що самиці у тварин небезпечніші за самців, тому не розуміє і засуджує той факт, шо Імператор не створив космодесантниць. Фабій мріє створити нову породу людей, які виживуть після того, як переможний Хаос проїдеться по Галактиці. Вічного життя він не хоче, у богів не вірить і прагне тільки здійснити свою ідею-фікс.
Коронна фраза: Лікарю, зціли себе сам.
Олеандр Кох. Колишній учень Фабія з колишнього легіону Дітей Імператора. Зустрічається з демонеткою. Та демонетка колись подарувала йому люльку для паління, яку вирізала з фаланги пальця Конрада Керза. Він не дуже-то вірить у це, але розміри люльки невеликі, тому може це й правда. Олеандр – еталонний дамський догідник і за відсутності його демонетки фліртує з іншими.
*- Міледі, чи можу я супроводити вас геть із цього жорсткого виміру?
Демонетка повернула до нього голову на лебединій шиї і, посміхнувшись, кивнула. – Тільки зроби це боляче, – промуркотіла вона.*
Коли поблизу нема демонеток, на Олеандра западає демон з варпу, який прикидається його демонеткою. Коли демонів варпу поруч нема, за ним стежить арлекінеса Силандрі. Популярний хлопець, що тут скажеш.
Саккара. Носій Слова, котрий колись полював за Фабієм і вполювався сам. Фабій запхав у його тіло купу мініатюрних бомб і змусив служити собі. Саккара погодився і звідтоді намагається зрозуміти, де саме всередині його ті бомби. А в інший час робить відчайдушні спроби посварити Фабія з його консорціумом або підняти повстання серед учнів Фабія. Або просто виносить усім мізки розповідями про те, як виступив Кор Фаерон на черговому конклаві Темних Апостолів, який абзац і як прочитав і який глибинний сенс у ньому міститься. Втім, у нічному клубі на кораблі Дітей Імператора його не впізнати. Коли лідер варбанди виперся на люди з демонетками, ті поступово зібралися біля Саккари і повисли на ньому в той час як самі Діти Імператора, слаанешити за фахом, стояли наче опльовані.
Фабій, втім, ніколи не був очарований своїм слугою. Він використовує Саккару як ходячу торбу з магічними склянками. Всередині склянок сидять демони, яких він випускає за потреби або за наказом. Треба сказати, що демони ті дрібні, але які вже є.
Арріан. Апотекарій Пожирачів Світів. Доволі спокійний як для свого легіону. Носить на поясі черепи своїх братів і розмовляє з ними. Цікавий скоріше самим фактом свого існування. Пожирач Світів та ще й апотекарій? Так, вони існують.
Ігорі. Одна з модифікованих людей, зроблених Фабієм. Його улюблениця і майже донька. Командує загоном таких самих молифікованх вояків. Коли вбила одного з підлеглих, той обісцявся кислотою. Сама вона так не вміє, тому схоже, що геносім'я Фабія не дуже стандартизоване.
Савона. Колишня жінка, а зараз щось таке files.fajno.in/img/2018/02/09/14/42/38/e3f25931658fe9ee7b49dd418d66e433.jpg Веде в бій чистокровних десантників-хаоситів.
Що стосується літературної частини, то книжка поділена між Олеандром та Фабієм. Є навіть фрагменти, присвячені іншим героям. Як наслідок, Фабія тут не забагато і не замало, про нього сказано достатньо і без зайвої води. Вистачає в тексті й інтриг, та й сама історія цікава – не кожен раз штучний корабель ельдар збираються взяти штурмом. Цікаво же ж, чим це закінчиться. І якщо дочитати книжку до кінця, можна це дізнатись.
Відповіді: >>2863
Ми здобули, Альфарії! Вахокнижки будуть видаватися українською!
Права придбала "Рідна мова". Відомостей про те, які саме книжки будуть видані першими і хто їх перекладатиме, поки що немає.
Відповіді: >>2879
>Бо той пост від першого квітня.
От і чудово. Бо це справді був розіграш. Перше квітня – брехня всесвітня!
АДБ може написати ще одну трилогію про Володарів Ночі.
'What would you say if I told you that I wish never to return to Ulthuan?' said Malekith. 'What if I
have decided that my life is out here, away from the coddling embrace of Ulthuan?'
'Then I would curse you for a fool and cast you out of my life,' said Morathi. 'But that is not really
how you think. You do not like Ulthuan, and I cannot blame you. She is like a maiden that you love,
gripped tightly within the arms of a less-deserving amour. But, just as you turn away from that sight,
within your heart still lingers that love for the maiden, no matter what she does.'
'You are right, of course,' admitted Malekith. 'She is like to me as a lover who has spurned my
attentions many times, and yet her gaze lingers upon me always, tempting me with the notion that one
day she will accept my advances. However, if what you say is true, then perhaps it is too late for me.
The beauty of youth has faded and Ulthuan perhaps is on the decline into infirmity and then a swift
passing away. Perhaps it is better this way – that we break our ties to that small isle, and reach out to
the wider world.'
Morathi strode across the room, her face a mask of fury, and slapped Malekith across the cheek. In
instinct he raised his hand to reply in kind, but Morathi was as quick as a serpent and snatched his
wrist in her fingers, her long and sharpened nails digging so deep into the flesh that blood trickled
across her hand.
'How dare you!' the seeress hissed. […]
Malekith saw desire and fear in equal measure in the face of his mother and his love for her stirred
him. He laid an arm about her shoulders and pulled her close to him. She quivered, though whether
from anxiety or excitement he could not tell.
(c) Gav Thorpe "Malekith"
До ДоВу випустили супроводжувальний комікс. Англійською можна погортати тут alicewish.github.io/post/comic/warhammer-40-000-dawn-of-war-002-2017-4-covers-digital-dargh-empire-cbr/
Хулі тут так тихо?
А ще ми, Альфарії, проїбали визначну дату. 16 травня – день народження "Єресі" українською. Вже два роки як.
А ще анонсовано вахокнижки для дітей:
Ридаю з примітки до матеріалу.
Вентріс спершу був вигаданий як Темний Янгол. Моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше.
Відповіді: >>3018
Макнілл у недавньому інтерв'ю анонсував нове оповідання про Вентріса. Чекаймо вже цього року!
Ура! Horus Heresy в недалекому майбутньому видаватимуть українською! Щоправда, подробиці поки невідомі: інсайдери не розголошують ні імен перекладачів, ні темпів виходу книжок, ні навіть назви видавництва.
Виявляється, одне з українських видавництв хотіло перекладати калиновою комікси від БЛ. Не вийшло: буцімто правовласники сказали, що не бачать аудиторії для цих перекладів.
Відповіді: >>3037
Та якого біса. Чого цей тред не дає мені відписатись?
Чи то малюнок завеликий? Трохи анімешна Женев'єва і дуже гарні Детлеф та Дракенфелс.
Анонсовано нові книжки. Портрети, напевне, можна вважати канонічними.
В українській вікіпедії цю книжку названо "Вовчий укус", хоча в оригналі вона "Wolfsbane". Ілюстрація до неї. Коул та Фрідіш убили свою начальницю.
Дипломатія Малекіта.
Арт на тему обкладинки "Парії".
Ілюстрація до першої книжки про комісара Каїна.
Поки що непогано.
Розділ перший.
Головний герой – пропагандист за професією, і до нього саме так і звертаються. Сам він не дуже любить свою професію і дивується, наскільки тупою буває імперська пропаганда.
Розділ другий.
Непогане посилання на жарт "Підвези мене ближче, я його зарубаю". Імпеська пілотеса жартує на тему "Йду в лобову атаку на орка-пілота, але шабля застрягла". Сцена, де вона вбиває орка-пілота тепловими пастками, які влетіло йому в рило – теж нічого так.
Розділ третій.
Оскільки планета, де відбуваються події, є одним суцільним болотом, місцеві мешканці живуть на деревах. Губернаторка віддала частину свого газону під потреби авіації, в результаті чого там побудували злітно-посадкові смуги.
Розділ четвертий.
Головний герой, пропагандист, який не дуже любить розмовляти з людьми(!), познайомився з губернаторкою, встиг наговорити те, чого говорити не треба було і на додачу розбив їй вікно, запустивши сервочереп за літаком.
Розділ п'ятий.
Губернаторка напилась і почала скаржитися на війну. Запропонувала послати гвардійців вирізати орків, бо ті ж не з землі ростуть.
Тим часом героїня з обкладинки повернулася з завдання і розважає натовп шанувальників, трохи принижуючи командира ланки. Забрала в головного героя пляшку вина, яку тому дала губернаторка, спалила листа від її рідного брата, який служить десь комісаром, і пішла собі.
Начебто остання книжка в серії Облога Терри
Розділ шостий.
Пропагандист намагається виконувати свої обов'язки і випросив, хоч і з допомогою губернаторки, дозвіл побувати в зоні бойових дій. Командувач авіакрила не в захваті від цієї ідеї, від необхідності виділяти два літаки на доставки їжі на банкет губернаторки і від командувача ланки, якого принижувала фон Шард, пілотеса з обкладинки. Коли її розбудять, вона муситиме прокатити пропагандиста на Валькірії, аби він зняв щось.
Розділ сьомий.
Пропагандист підписав документ, згідно з яким не покладає ні на кого провину на випадок, якщо його приб'ють, і поліз у Валькірію. Хвилин за двадцять припелась буха пілотеса, попросила якогось чоловіка з ремонтної бригади дати їй ляпаса аби прокинутись, із лайкою залізла в кабіну. Гвардієць-штурмовик із загону, що буде охороняти пропагандиста, почав молитись.
Розділ восьмий.
В минулому розділі пропагандист відвідав поле бою і втратив сервочереп, коли довелось тікати. В цьому він пішов сваритися через це, але пілотеса висміяла його. Пропагандист пообіцяв не фотографувати її, натомість знявши щось духопідйомне про інших солдатів, але їй якось начхати.
Розділ дев'ятий.
Пропагандист набухався і ледь не забув про дзвінок від комісара, брата пілотеси. Той просить про одне – робити які завгодно матеріали, тільки не дати їй зіпсувати родинну честь своєю поведінкою.
Розділ десятий.
Пропагандист спробував відзняти хоч якийсь матеріал на аеродромі, в той час як мав би готуватися до місцевого свята, на яке його запросили. На свято кожен має прийти із супроводжуючим, і пропагандисту в цьому допомогла пілотеса Шард, яка просто сподівається на губернаторському банкеті побачити на столі м'ясо.
Ранок перед святом почався з появи в кімнаті пропагадиста пілотеси, яка притягла з собою якогось смердючого птаха. Той обісрав її плече, а пропагандист "обісрався" сам, коли гепнувся на підлогу в місцевому національному одязі.
В той же час розділ дає знати, що війна з орками йде погано, а також розкриває біографію Шард.
Щось тау стають все огидніші.
Я не дуже добре зрозумів останню сцену, перечитав і додам зараз. До пропагандиста повернувся сервочереп і передав весь матеріал, що назнімав під час польоту додому. Судячи з усього на вечірку ось-ось прилетять орки.
Розділ дванадцятий.
Аристократія нервує через зірване свято, чим зайвий раз доводить свій ідіотизм, але армія намагається не відставати. Градеолус, командувач ланкою винищувачів, з якого зловтішалася Шард, знайшов пропагандиста і вимагає від нього фотосет, бо хоче стати зіркою пропаганди. На щастя Шард втрутилась і забрала пропагандиста з собою, бо хтось там нагорі вирішив, що їй треба влаштувати для нього політ.
Тим часом з'явились офіційні вахо-книжки українською. Поки що це серія "Інквізитор" Абнетта.
Ілюстрація до "Богів Марса".
Розділ тринадцятий
Шард пояснює пропагандисту наскільки все погано з цією війною та планетою і демонструє своє почуття гумору.
Орки судячи з усього дають гретчинам літати на дирижаблях як розвідникам.
Розділ чотирнадцятий.
Пропагандист переїхав працювати в ангар і тепер роздивляється матеріали з орками, вражений тим, що вони не такі вже й дикуни. Автор підводить до того, що є якийсь орк Зелений Шторм, і напевне з ним має бути повітряний бій десь у кінці або ближче до нього.
Розділ п'ятнадцятий.
Перша половина розділу – знаймоство з родиною пілотеси фон Шард і її біографією, другий – пропагандиста збираються знову брати в політ.
Розділ шістнадцятий.
Політ буде на бомбардувальниках, а фон Шард їх не любить і тому вередує. Знову дається натяк на те, що Зелений Шторм – це такий орк-пілот-псайкер, і він є загрозою. Продемонстровано як вправно Шард пілотує – нахилити літак, щоби пілот-пропагандист гепнувся головою в борт і прокинувся, чогось та варте. Через наявність сервочерепа Шард зробила пропагндиста штурманом принаймні на цей виліт, і тепер вони збираються скинути трохи бомб на орків на землі.
Роділ сімнадцятий
Орки облаштували аеродром із зенітками та телепортом. Деякі літаки, що вилітають із телепорта, падають на землю, бо не всі пілоти встигають пристосуватись, а гроти-зенітники не намагаються розрізняти своїх і чужих, тож аеродром було знищено, хоч і ціною всіх літаків. Крім того, звісно, де летів пропагандист і пілотеса фон Шард. За ними полетіло кілька вцілілих літаків-орків, одного з яких пропагандист прийняв за Зеленого Шторма і допоміг знищити.
Розділ вісімнадцятий.
Пропагандист і пілотеса знову посварились, а на тлі цього промайнула інформація, що орки цілеспрямовано атакують підкріплення, які прибувають на планету.
Плани на майбутнє від українських перекладачів.
Розділ дев'ятнадцятий
Пропагандист закрився в своїх апартаментах і продовжив ліпити духопідйомні відеоматеріали, але йому сказали, що губернаторка кличе на зустріч і не прийме відмови. Вона влаштувала прогулянку на яхті, яку обладнали прихованими антигравітаційними двигунами, через що яхта не торкається води. Губернаторка запропонувала відзняти матеріал із місцевими селюками, яким війна не заважає працювати, і пропагандист думає, що це найкраще з того, що він тут назнімав, хоча розуміє, що в реальності справи кепські. Селюки хворі, виноградні ягоди хворі, яке з них буде вино невідомо. А більше планета нічого й не виробляє. Тим часом Градеолус просить пропагандиста не літати з Шард і натомість пропонує свій літак.
Ілюстрація до Wolfsbane
Розділ двадцятий.
Вже вкотре автор нагадує про орка Зелений Шторм, але цього разу Шард збирається прибити його і кличе пропагандиста в свій літак.
Розділ двадцять перший.
Пропагандист прибув на планету на вантажівці типу Арвус, чий пілот через брак персоналу був змушений ще й ремонтувати літаки. Також він трохи знається в техніці, тож створив для пропагандиста прилад для підключення сервочерепа до літака. Завдяки цьому пропагандист зумів знайти аеродром, який розвалили пару розділів тому.
Але цього разу він взяв із собою інший сервочереп, і Шард, не знаючи про це, довела пропагандиста до ангару, спіймала його сервочереп і підключила до літака, а потім запхала в кабіну пропагандиста і вилетіла за пригодами. Наприкінці веселої свари пропагандист сказав, що сервочереп не той (їх у нього три), і тепер Шард має намір підлетіти впритул до атмосферного феномену, який влаштовує орк Зелений Шторм, аби слабкі сенсори сервочерепа могли щось побачити.
Розділ двадцять другий.
Шард влетіла всередину атмосферного феномену, але замість одного орка-пілота знайшла там цілу повітряну станцію зі злітно-посадковими смугами. До сраки орочих літаків, купа високотехнологічних зеніток, і проти всього цього один літак. Звісно, їх миттєво збили, але пропагандист зомлів раніше ніж вони впали на землю.
Розділ двадцять третій.
Пропагандист і Шард передбачувано врятувались. Шард трохи згадує свою біографію, хоч і не радіє інтересу пропагандиста до її дитинства, і видає один жарт за іншим .
Розділ двадцять четвертий.
Пропагандист і Шард заночували в дикій місцевості. Вночі Шард перетягнула кулемет з літака, подбала про рани пропагандиста, влаштувала пастку для орків на випадок, якщо їх знайдуть. Пропагандист прокинувся, подивився навколо очима сервочерепа, знайшов човен і нічого не сказав. Тим часом орки дійсно з'явились, потрапили в засідку, і Шард добила єдиного вцілілого. Але під час бою пошкодила руку та ще й наковталась болотної води, тому при спробі пафосно попозувати на камеру сервочерепа міцно проблювалась.
Розді двадцять п'ятий.
Шард і пропагандист угнали одну з орочих машин і приїхали до людей. Пропагандиста забрали в лікарню або заклад схожого типу, а Шард дали тягла і теж кудись потягнули. В лікарні пропагандист побачив щось типу ікони, де зображена людина в компанії, судячи з зображені так наче є друзями.
Наступного ранку за пропагандистом прибув Градеолус, командир Шард, зі ще одним лікарем, медсервітором і двома солдатами.
Розділ двадцять шостий.
Після усіх своїх пригод пропагандист під домашнім арештом. Його сервочереп забрали на форматування, але він має два інших, при чому один із них стежив за Шард, і пропагандист якраз збирається його переглянути.
Люди дізнались про повітряну базу орків, але губернаторка відмовляється тікати. Слуги вірять, що вона має якихось союзників.
Розділ двадцять сьомий.
Пропагандист переглядає матеріали сервочерепа і дізнається, що Шард наполягала на польоті в аномалію Зелений Шторм, а також про те, що палац губернаторки, в якому він перебуває, це всього лиш маєток, в якому вона буває влітку, і вона не хоче його втрачати, тому за це місце так тримаються. Командир авіації Просферус влаштував для Шард можливість здійснити викрадення літака й полетіти в шторм, а також фактично наказав взяти з собою пропагандиста.
Наступного ранку пропагандиста розбудив Градеолус, забрав один з двох сервочерепів і наказав бути готовим ліпити з ним якусь героїчну картинку коли повернеться.
Пропагандист подумав, що це дурне теля скоріш за все не повернеться, пошкодував сервочереп, який довелося віддати, і продовжив переглядати матеріал. Цього разу єдиний сервочереп, шо в нього залишився, показав йому робітників маєтка, які намагались ремонтувати стіни. Як було сказано в третьому розділі, місцеві живуть на деревах, тож і губернаторка влаштувалась у найбільшому з них. Але дерево гниє, і слуги думають, що в цьому винні не орки, а союзники губернаторки, ельдари. В 25-му розділі пропагандист бачив ікону, де людина була зображена в компанії ельдарів, і цього разу він теж побачив таку, але судячи з усього на іконі не просто людина, а сама губернаторка. Зі слів слуг виходить, що їй подарували якийсь одяг і квіти, і вона тримає їх у себе в кімнаті.
Поки що один з найкращих розділів.
Розділ двадцять восьмий.
Незважаючи на домашній арешт, пропагандисту дозволили зустріч із тим пілотом Арвуса, який привіз його на планету. Пілот полагодив вокс, і пропагандист зумів понишпорити в файлах орбітальної станції. Орки розташували свою повітряну базу якраз між цією станцією та планетою, щоби перехоплювати підкріплення, але цього разу їх атакують з землі. Після розвідувального польоту Шард кожен літак було кинуто в бій на знищення станції орків.
Пропагандист почитав офіційну інформацію про губернаторку та ельдарів, але нічого корисного не знайшов. Коли він завантажив картинку з людиною та ельдарами, щоби пошукати аналоги, з ним на зв'язок вийшла жінка в одязі Адептус Адміністратум, яка почала допитувати його, що це за картинки такі він тримає. Вона отримала доступ до його сервочерепа, передивилась усе, що він назнімав, а потім сама показала фотографію квітки, яку подарували губернаторці. Або, скоріше, деревця. Рослина має назву Голка Іші, з неї ростуть ягоди, а також вона може засрати цілу екосистему, що якось дивно для рослини, в назві якої є ім'я Іші. Закінчуючи розмову, жінка сказала, що вона не видасть його Адміністратуму і що вона перехопила його трафік раніше, ніж його хтось помітив, і що вона тим самим робить послугу своїй родині. Але пропагандиста все одно заарештують і кинуть у воєнну в'язницю задля користі цієї жінки та самого пропагандиста. Після цього вона попросила передати вітання її сестичці, що визначає цю жінку як ще одну фон Шард.
Розділ двадцять дев'ятий.
Пропагандиста трохи побили і притягли в камеру, яку зробили з лікарняної палати. Коли його тягнули, він побачив Просферуса, командувача авіації на лікарняному ліжку, а всередині камери – пілотесу фон Шард, яка запевняє, що її командуючий просто симулянт. Сервочереп прилетів за пропагандистом, але потім його віддалено зламав орк-хакер, який хоче щось сказати.
Розділ тридцятий.
Орк висуває вимоги – посланець Горка має взяти участь у битві. Пропагандист не розуміє, про що мова і хто такий Горк. В ході розмови орк показав мертве тіло Градеолуса, і пропагандист зрозумів, що орки вийшли на зв'язок за допомогою трофейного сервочерепа. Поступово пропагандист почав розуміти, що орки хочуть бачити пілота, який пошкодив їх повітряний аеродром. Зрештою Шард набридло все це слухати, вона втрутилась у розмову, спитала про місце й час повітряної дуелі, на якій наполягає орк, і той відчепився.
Але тепер до неї причепився пропагандист, який загорівся бажанням вийти з камери і відправити Шард на двобій. Та відмахується від нього й нагадує, що її командир вже послав її на одну місію, а потім скинув на неї відповідальність. Суперечка вийшла недовгою, двері камери відчинили щоби випустити пропагандиста. Поки він сидів за ґратами, орки розбомбили все, що можна, і тепер просто літають колами в очікуванні двобою з посланцем Горка.
Зо Сахаал та Міта Ешин.
Розділ тридцять перший.
Командування відсутнє, хтось забухав, хтось у лікарні, хтось помер, і тепер подальшу долю планети вирішують пропагандист, заарештована пілотеса Шард, яка сама себе визволила з-під варти, і пілот вантажівки Арвус, за сумісництвом технік-ремонтник. Шард планує піднятися в повітря і зробити щось, але їй потрібен сервочереп, який у пропагандиста забрали на чистку пам'яті. В пошуках сервочерепа він іде до покоїв губернаторки, і дорогою бачить, як сильно ельдарська рослина-паразит пошкодила дерево, на якому розташований маєток. Також він бачить більше картин з ельдарами і думає, що їх написала губернаторка. На одній з картин зображено ельдара з зайвими кінцівками, скоріш за все, гемонкула. Всередині апартаментів губернаторки лежить її мертвий мажордом. Він прийшов туди з секатором, але ельдарська рослина спіймала і загризла його самого. В кінці розділу червочереп знайшовся, і пропагндист, підібравши секатор, планує якось вийти з кімнати.
Розді тридцять другий.
Шард змусила пілота-механіка обліпити її літак металобрухтом аби зробити його схожим на літак орка, а також пристроїти туди сервочереп, яким буде керувати пропагандист, залишаючись на планеті. Коли роботу було скінчено, Шард долетіла до повітряної станції орків, а пропагндист через сервочереп спроектував у повітря голограму імперських літаків.
Розділ тридцять третій.
Орки почали стріляти в голографічні літаки, але тільки повбивали одне одного. Втім, вони не настільки вже тупі, доволі швидко вони припинили воювати з фантомами, але тут пропагандист спроектував їм нове відео – велетенського орка, який зменшився до нормальних ромірів і був убитий. Ця голограма вибісила головного орка на станції, який почав обстрілювати її зі станційного озброєння, а Шард тим часом почала ламати саму станцію. Пропагандист же відновив контроль над сервочерепом, який забрали орки після смерті Градеолуса і прив'язали ланцюгом до комп'ютерів на містку, і задушив ланцюгом головног орка на станції. Тим часом станція вибухнула, і орки попадали з неба.
Епілог
З усієї цієї історії зробили агітаційні матеріали, почали ліпити героя з Просферуса, який провалявся в лікарні, нічого не тямлячи, прислали нового губернатора, який привів катачанців, які почали витісняти орків з планети, але пропагандист у це не вірить. Його, між іншим, покарали, він вилетів зі своєї посади, все, що він назнімав, передали іншій людині, разом із, так би мовити, авторськими правами, але після побаченого йому вже начхати.
Губернаторку спіймала інквізиція, Шард вціліла, пілот-ремонтник теж, і взагалі все скінчилось непогано.
Спробую написати один підсумковий пост по всій книжці.
Жиліман був врятований Іврайною, став Регентом, але в Імперіумі все як завжди. Планету Бахус, спеціалізовану на виробництві вина, атакують орки, і це створює певні проблеми. Торгівля йде не так добре, причетні до неї люди скаржаться, і тому Цанвіх, губернатор сектора Йоссаріан хоче все владнати. В цьому йому має допомогти імперський пропагандист Кайл Сімлекс, який до того ж є далеким родичем губернатора. Якщо помре губернатор, його діти, його рідня і ще десь 4300 спадкоємців, Сімлекс може претендувати на посаду губернатора. Втім, він знає, як працює імперська пропаганда, і тому підозрює, що ніяким родичем він не є, але якщо вже так написано на папері…
На планету Бахус Сімлекс прибуває на вантажівці типу Арвус, пілот якої, Плайнт, мусить працювати ще й ремонтником літаків, а також кимось типу технопровидця, бо персоналу відверто бракує. Дорогою на поверхню їх атакують орки, але їх розкидує героїня Імперіума Люсіль фон Шард з родини фон Шардів, яка має своїх людей чи не в кожній службі Імперіума. Пізніше пропагандист з'ясує, що вона є білою вороною в своїй родині, що вона колись мала інші плани на життя, але її запхали в Схолу Прогеніум і промили мізки так, що вона навіть не пам'ятає, ким хотіла бути й чим хотіла займатись. В повсяденному житті вона дійсно вправний пілот із недоліком дисципліни, але покарати її за це не можна, бо хто тоді буде літати й збивати орків? Спочатку пропагандисту здається, що він може зліпити якесь духопідйомне відео з героїнею Імперіума, але вона аж ніяк не сприяє йому в цьому.
Зате губернаторка Бахуса, Долос, вражена тим, що на її планету завітав родич губернатора субсектора, навпаки ставиться до Сімлекса максимально люб'язно. Вона навіть пропонує свою версію пропагандистських матеріалів, які той міг би відзняти. Свою долю екранного часу хоче також командир ланки винищувачів Градеолус, пихатий самовпевнений дурник.
Відбиваючись від усіх бажаючих використати його в своїх інтересах, пропагандист знаходить час і можливості виконувати свої безпосередні обов'язки і навіть кілька разів потрапляє на лінію фронту, де йому доводиться зробити свій внесок у перемогу.
Книжка радує різким гумором Люсіль фон Шард, неочікуваними сюжетними вивертами, невеликим числом персонажів, яких вдалося достатньо чітко прописати. Фанатам орків може сподобатись те, як вони тут зображені – переможці, що володіють високими технологіями і домінують над пихатими людьми.
В книжці небагато жіночих персонажів – Люсіль фон Шард і губернаторка Долос. Вони дуже різні, але коли пропагандист Сімлекс познайомиться з інщою жінкою з родини фон Шард, буде помітно, що деяка стервозність – то їх спільна риса. З одного боку це цілком достовірно, з іншого – шкода, що головна й другорядна героїні нідто схожі, бо можна ж було дати їм різні характери.
Всередині книжка трохи провисає, Шард зі свохм гумором ненадовго зникає, автор забрасує гачки, на які має клюнути читач і самі події розвиваються надто повільно, а в кінці події розвивають надто стрімко. Можливо, ватор було б вирізати пару розділів з середини і написати більше про фінальні події.
Найбільш не сподобався фрагмент з розмовою про орків, коли пропагандист запитує, чи бувають орки-самиці, а Шард раптово відповідає, що це й є самиці й що вони доволі круті. Однак у подальшому автор утримувався від розмов про стать.
Яке ж гівно. Принаймні, такі мої перші враження від першої чверті книжки.
Група Кривавих Топорів спіймала Макарі, гретчина, що супроводжує Газкулла, і продала інквізиторці чи то за зброю чи то за дані, на які беззахисні планети можна напасти. Інквізиторка взяла з собою огріншу-псикара в українському офіційному перекладі так переклали слово psyker, тож звикайте, Космічного Вовка з Варти Смерті, а також орка-перекладача, який пояснює, що там хрюгавкає Макарі.
Автор негайно виклав козирну карту, обізвавши Газкулла словом they. Тому що орки взагалі не знаються в статі, а ті, хто знається, вкрай політкоректні. Той факт, що вони звуть одне одного boyz, автора не їбе.
Орк-Газкулл народився під землею десь у тундрі, випростав руку, але далі якось не пішло. Поблизу бігав сквіг і хотів відкусити руку, але Газкулл запхав руку в пащу сквіга так глибоко, що намацав кінець язика, і витяг його разом з усіма внутрощами. Внутрощі сквіга розчинили землю, і Газкулл нарешті виліз. А потім прийшов до найближчого селища орків, став бійцем, а потім вони всі разом пішли штурмувати покинутий аванпост космодесанта, і Газкуллу автоматична турель вибила частину мізків. А потім він блукав тундрою, вбив трьох звірів, хоча Космічний Вовк у це не вірить, бо такі звірі, як ті, що водяться на Фернрісі, самі кого завгодно приб'ють. Ідея того, що Газкулл народився не на Фернрісі, блохастого не їбе. Зате він точно знає, що то був аванпост Темних Янголів, хоча Макарі цього не казав.
Є також легенда, згідно з якою пораненого Газкулла забрали інші орки та продали доку, щоби той попрактикувався в медицині. Макарі вірить в обидві версії водночас. А пізніше можна зробити висновок, що існує третя версія – міжусобна бійка орків, після якої Газкулл переїхав до операційної. Док присобачив йому на місце черепа уламок термінаторської броні, з тої частини, яка прикривала дупу термінатора. Типу гумор такий. Ахахаха, поняли короч, з дупи. Ахахаха. Також замінив йому коліно механізмом просто тому що. Але Газкулл все одно здох. Тоді док наказав якомусь орку, що підписався на тимчасову роботу, викинути оці хірургічні відходи. Там у нього на задньому подвір'ї жив гретчин, шо не мав імені. Він жив під двома металевими листами і відрізав у дохлих орків аугментику. Коли він пішов потикати палицею Газкула, той раптово ожив, і гретчину було видіння історії орків. Тільки чомусь в цій історії відсутні часи The Beast Arises, мабуть тому, що автор ту серію книжок просто не читав. Коли гретчин отямився, Газкулл назвав його Макарі, змусив записати цю історію на одному з металевих аркушів кров'ю самого Газкулла, а потім сказав постійно ходити за ним і носити прапор.
Стару історію про одного орка-Гофа, який весь день бігав за гретчином Макарі, щоби віддати гретчину зуби, а гретчин бігав від нього, бо думав, що орк хоче йому наваляти, автор також не читав.
Пройшовши крізь операційну, Газкулл пішов, знайшов боса племені Смерточерепів і почав чіплятись до нього з заявами рівня: "Ти якийсь дефективний орк Так боги кажутЬ". І бос просто стояв мовчки, бо Газкулл його не боявся. На цьому кліфхенгері закінчується перша порція гівна.
Далі буде. Можливо.
Відповіді: >>3548
Друга і остання порція лайна.
Боссу Смерточерепів набридло слухати Газкулла, і він спробував його прибити з восьмиствольного даккамета, але не влучив, навіть стоячи впритул. Потім він спробував вступити в ближній бій, але Газкулл, менший за розміром орк, що фактично означає поразку, просто ухилявся від ударів, а мегаброня боса якимось чином заважала тому рухатись. Це перший в історії орк, якому заважає вага того заліза, яке він на себе начепив. Під час бою Газкулл відривав частини броні боса і бив його по вразливих місцях, а наближені боса почали вболівати за Газкулла.
На цьому я все. Ну його в сраку таке читати. Я спробував це проковтнути через трохи наркоманську ідею того, що гретчин Макарі якимось чином постійно повертається до життя, бо Горк і Морк послали його Газкуллу, щоби Макарі йому про щось там нагадував, але схоже, що ця ідея така ж погана як і решта книжки.
Єресь. Не раджу сприймати всерйоз.
Після попередньої книжки треба було прочитати щось нормальне, і ось. Невеличка історія про детектива-тау (каста води), чия колега, людська жінка, допомагає йому викрити культ генокрадів.
Навіть те, що героїня оповідання називає культистів генокрадів, власне, генокрадами, і думає, що тау ніколи не бачили планет-вуликів, не псує враження. Тау знають про існування генокрадської загрози, перевіряють усіх, навіть ефірних, і застосовують крутів для відстеження культистів. Місце дії – Атолл Нем'яр, куди П'ята сфера привезла лише основні раси ксеносоюзників тау. Майже на кожній станції тау намагаються тримати хоч трохи веспідів, які легко підлаштовуються під низьку гравітацію або забруднене довкілля. В мирний час зброю в Імперії Тау не носять, але її можуть видати для досягнення певної мети – наприклад, розслідування злочинів. Тау будують сходинки так, щоби вони підходили копитцям Тау, але людям від того незручно. Детективи Тау можуть залучати воїнів вогню до затримання підозрюваних, і навіть призначати людей керувати цими воїнами. Якось у тау треді питали про щось таке. Закінчується все добре – культ викрили, хоча ефірні використали слідчих як приманку для культа, і обидва героя, тау і людина, погоджуються, що таке їм не подобається.
Книжці про пілотесу фон Шард передує невеличке оповідання, де вона відповідає перед трибуналом.
Командуюча загону наземних сил передає запит про додаткову підтримку авіації, прикріплені до неї пілоти передають цей запит у штаб, але Люсіль фон Шард не може прибути і пояснює це тим, що приймає ванну. Коли вона зрештою прибуває і знищує орка на восьмикрилому літаку, втрати надто великі, тож її віддають під трибунал. Там вона двічі отримує по мордяці, спочатку від охоронця, потім від командуючої військами, але автор рятує її репутацію, пояснюючи, що вона прибула на допомогу так пізно щоби виманити орка на незвичному літаку.
Відповіді: >>4606
Розділ перший.
Гроти стоять у захопленій церкві над мертвим тілом свого господаря орка. Хтось здогадується, що він мертвий, тому що в його голові видно дірку від кулі, хтось питається, чи все з ним добре, а грот Гітзіт запхав руку в штани. Герой історії, Червона Шмаркля, впевнений в одному. Що б там Гітзіт не витягнув зі штанів, це буде щось неприємне. І це не єдина його проблема. Гроти от-от відчують свободу, і вийдуть з-під контроля, а наш герой якраз був призначений головним серед цієї юрби, і тому вони можуть як перерізати одне одного так і накинутись на нього. Точніше, вони могли б, якби не боялися ножа в спину від інших. Ситуацію рятує вибух за стінами, і Червона Шмаркля намагається змусити їх укріпити церкву. В цьому йому допомагає Гітзіт, даючи зрозуміти, що боротьба за лідерство почалася. Шмаркля вже вкотре шкодує, що Гітзіта не вдалося прибити раніше. Цей грот є доволі великим – майже метр двадцять, але Шмаркля якось наколов їжу для сквігів речовиною зі шприця меддока, а потім послав Гітзіта до їх загону. Якби сквіги не перегризлись одне з одним, вони могли зжерти Гітзіта, але вони перегризлись, і суперник Шмарклі тільки втратив око.
Окрім гротів автор також пише про комісара-запроданця Марваррі, якого переманив на службу Хаосу темний апостол Носіїв Слова. Серед вояків Марваррі є культистка, яка безпосередньо служить апостолу і передає його накази. Марваррі мусить захопити церкву, спаскудити все, що там є, і переманити в свою віру священника. Або хоча би закатувати і вбити. Комісар сподівається вислужитись і наказує йти на штурм, бо в церкві, напевне, нема кому його зупинити.
Замість того щоби будувати барикади гроти, як мінімум двоє з них, почали збирати все блискуче в торбину. Червона Шмаркля погнав їх працювати, не забувши прихопити собі вкрадений ними золотий келих. Водночас, Гітзіт почав керувати іншими гротами і щось їм тихенько казати, від чого Шмаркля став дуже підозрілим. Мігіз, найтупіший грот, знайшов якусь трубу й заліз туди, чим налякав Шмарклю. Той уже витягнув щось типу пістолета, який забрав колись у іншого грота, зайшовши йому зі спини і вдаривши каменюкою по голові. Але Мігізу пощастило не бути підстреленим, і два гроти почали ностальгувати, згадуючи мертвого орка і те, як він давав їм тягла або вмикав різні механізми коли Мігіз був всередині них. Тоді вони боялися тільки його, а зараз бояться всього. Тим часом Гітзіт заволодів зброєю мертвого орка, і Шмаркля спробував переконати його викинути її. Коли Гітзіт відмовився, Шмаркля запропонував Гітзіту вистрілити в нього якщо той наважиться, і Гітзіт звісно ж наважився. Тільки через те, що ороча зброя виявилася надто важкою для грота, постріл пройшов повз, і Шмаркля просто відлетів на кілька метрів, переляканий, але живий. Не втримавши зброю, Гітзіт випустив її з рук, і ще два постріли пробили вхідні двері церкви.
Тим часом призначений зрадником-комісаром колишній гвардієць мусить очолити штурм. Він заздрить іншим культистам, які вже мають мутації, а одного з них відверто боїться. Двері видаються йому такими, що зламати їх неможливо, він не знає, що робити, але тут всередині церкви починають лунати постріли, і випадковий снаряд проходить крізь двері, вбиваючи культиста, якого він так боявся.
Відповіді: >>3577
Якщо вже Гітзіт почав стріляти, то й інші теж хочуть. Гроти миттєво влаштували бій у стилі всі проти всіх, розтринькавши набої і зазнавши втрат. Червона Шмаркля вирішив заховатися й перечекати і заліз у якусь кімнату, повну коштовностей. От тільки в кімнаті вже заховався хтось інший, хто розмовляє мовою людей, гоффіком.
Тим часом Упіо, культист, якому комісар Марваррі наказав очолити штурм, сам отримує накази від інших культистів. Від нього вимагають піти зазирнути в отвір від кулі й доповісти про побачене. Після згадки про комісара він нарешті наважується, думаючи, що взагалі-то ніколи не мав бажання бути на війні. Навіть до культу приєднався аби ухилитися від призову в гвардію. Зазирнувши в отвір і доповівши, що там хтось є, Упіо знову заглянув у дірку лиш для того щоби побачити там чиєсь око. Доки він тупив, гретчин ткнув пальцем і виколов Упіо око. Після такого невдаха почав сподіватися, що за достатньої віри в темних богів у нього виросте нове. І воно виросло, навіть не одне, але не в нього, а в того культиста, якого він так боявся і який начебто був убитий. З рани вилізли пальці, стягнули дірку від кулі, а навколо повиростали очі.
Шмаркля тихенько пішов на голос, знайшов старого священника і помітив, що той сліпий. Священник прийняв грота за ратлінга і через силу визнав, що навіть такі неповноцінні істоти як ратлінги можуть служити Богу-Імператору і попросив відвести його вниз аби він благословив інших ратлінгів. Шмаркля погодився, сподіваючись поновити своє становище серед гротів, але вони вже знайшли собі розвагу. Культисти виявились ненавчаємими, і ще один придурок запхав у дірку руку. Гроти прибили його руку цвяхами до дверей і тепер висмикують йому нігті. Гітзіт тим часом спостерігає за процесом і контролює дотримання черги на катування.
Відповіді: >>3593
Розділ четвертий.
Скиглій Упіо все ніяк не збагне, як він опинився на війні, як так сталося, що до повстання проти Імперіума приєдналися темні сили, як так сталося, що в іншого культиста відросли п'ятак і роги… Тим часом культиста, чию руку гроти прибили до дверей, Глонга, відідрали, і штурм продовжився.
Червона Шмаркля привів священника до інших гротів і вдав, що полонив його. Але позаяк він єдиний, хто розуміє мову людей, Гітзіт не вірить його словам. І не вважає Шмарклю за головного.
Глонг попросив Упіо допомоготи, хоча б рану перев'язати, але той переконав його, що воно саме заживе. Треба тільки вірити. Натхненний запевненнями Упіо, Глонг почав викрикувати погрози захисникам церкви, чим потішив інших культистів. Однак одному з них набридли ці зойки, і в результаті двері в церкву вибили самим Глонгом.
Шмаркля швиденько відбіг якнайдалі від вхідних дверей, заліз трохи вище й наказав Мігізу затопити підлогу церкви пальним, контейнер з яким Мігіз бачив раніше. Коли підлога запалала, культисти підсмажились, але гротам не до святкування. В церкву на джетпаку залетів грот у червоному вбранні.
Комісар Марваррі оглядає Знак Хаосу, який культисти зібрали з людських кісток. Якимось чином вони не зуміли назбирати матеріалів на цей Знак, тож довелося розчленувати "добровольця", чий череп у якості вибачення встановили зверху. Тепер цей череп висить якось кособоко, як і все інше, що культисти зчепили разом. Однак часу лагодити Знак нема, бо з церкви якраз повилазили ті культисти, які встигли вистрибнути з пожежі. Комісар допитав Упіо, не впізнавши його, і спитав, де головний, Упіо, пообіцявши розстріляти придурка. Упіо не наважився назвати своє ім'я і отримав доручення очолити ще один штурм.
Тим часом гроти зійшлися послухати Червоного Гоббо, хоча той і не назвав себе таким ім'ям. Натомість він достатньо спокійно і без образ пояснив, що вони ідіоти, які все роблять не так. На свою біду, його перервав священник, який нарешті здогадався, що біля нього зовсім не ратлінги, але Гоббо пристрелив дідугана і роздав накази. При цьому він не зрадів, коли Мігіз назвав його босом, тому що попереду Леворуція, після якої всі гроти будуть рівні. Мігіз пішов шукати, чи нема з церкви ще якого виходу, Гітзіт із трьома гротами пішов перевіряти, чи не спробують культисти залізти в церкву знову, інші пішли тушити пожежу, а от Шмаркля затримався. Він вирішив прояснити для себе, чого це Гоббо віддає накази, якщо всі мають бути рівні, внаслідок чого отримав пояснення – гроти мають служити не одне одному, а Леворуції. Як це треба робити? Слухати Леворуційний Комітет або призначеного ним преставника, в даному випадку грота перед ним. А якщо Шмаркля не буде слухатись, його просто приб'ють. Закінчив Гоббо тим, що послав Шмарклю спостерігати за пожежниками і попередив, що буде за ним пильнувати більше ніж за іншими.
Відповіді: >>3608
Упіо очолив новий штурм і наказав готувати драбини щоби влізти в церкву через вікна. І хоча ті драбини нема з чого готувати, він зумів залякати своїх підлеглих і погнав шукати матеріали.
А доки вони готуються, гроти теж не марнують час. Два ідіоти знайшли торбини з чимось сипучим і готуються скинути їх на вогонь. Червона Шмаркля подивився на вміст отих торбин і порадив почекати трохи. Він покличе Червоного Гоббо аби той зацінив план, а сам буде деінде. Якнайдалі. Тож ці двоє можуть не хвилюватися, що він привласнить їхню ідею гасіння пожежі. Один із них почав відчувати, що десь тут є підступ.
Відповіді: >>3616
Розділ сьомий.
Комісар-запроданець Марваррі наказав зробити новий знак Темних Богів, але примотаний до нього культист не може висіти прямо. Інші культисти почали час від часу стріляти по вікнах церкви, з яких визирають гроти, і Марваррі визвірився на них за це. Розстрілявши одного і озброївшись силовим кулаком, він очолив штурм.
Червона Шмаркля весь розділ никався біля статуї Сангвінія в очікування вибуху і смерті Гоббо, але той підкорегував план гротів і влаштував ще дужчу пожежу біля дверей. Він натякнув Шмарклі, що деякі речі треба робити самостійно, а також пообіцяв місце в Леворюційному Комітеті, якщо Шмаркля знову не схибить. Цього разу він, схоже, має на увазі не спробу вбивства, а нову ідею Шмарклі використати церковний віск проти культистів.
Відповіді: >>3619
Розділ восьмий.
Упіо подивився на те, як комісар ламає двері в церкву, і замислив пристрелити комісара, втекти в пустелю, а потім приєдатися до переможця, Імперіума або Хаосу. Виконати цей план йому не дали тільки інші культисти-боягузи, які згідно плану мали виступити проти комісара просто тому що, а Упіо їм допоміг би. Закінчивши ламати двері, комісар дозволив культистам іти в атаку першими. От тільки там уже все залите воском, і юрба культистів скосплеїла антигероїв фільму "Один вдома". Скинувши взуття, вони побігли по гарячому воску лише для того щоби наступити на вставлені в нього уламки скла, а потім почали полізли на драбину, змащену чимось слизьким. І все це для того, щоби спіймати священника, який рухається так наче в його тілі нема жодної цілої кістки і якось дуже дивно вимовляє слова. Розчаровані таким просуваннням культисти вирішили трохи відпочити, але комісарські показові розстріли швидко додали їм наснаги для нових звершень.
Спостерігаючи за культистами-невдахами, Червона Шмаркля ледь не пропустив ту мить, коли настав час закидати їх камінням і скинути з драбини. Побачивши розмову Гітзіта з Гоббо, він одразу почав думати, чи не змовляються вони проти нього, а потім, коли Гоббо наблизився і наказав зосередитись, почав дорікати Гоббо за те, що той віддає накази. Тим не менш, гроти почали закидати культистів камінням, а Гоббо вчинив невдалу спробу підстрелити комісара зі своєї пуляли, яку він скрафтив собі сам. Оцінюючи свої шанси прибити представника Леворюції, Шмаркля помітив, що на одязі Гоббо кров і що той ходить якось не дуже впевнено. В його голові з'явився план.
Відповіді: >>3638
Розділ дев'ятий.
Попри всі негаразди культисти видерлись на балкон церкви, і Марваррі, побачивши там Упіо, вирішив пізніше його нагородити. За сміливість. Інші культисти почали шукати реліквії для спаплюження, але комісар наказав кинути все, що б там не казав Темний Апостол і його ручна відьма, і продовжити полювання на гротів.
А гроти якраз залізли в дзвінницю, на чому простір для маневру вичерпався. Шмаркля трохи порадів тому, що Гоббо не всесилий, але прийшов до тями і викликав Мігіза. Дурний грот влаштував якусь пастку, пов'язану з трубами й паливом, але забув десь детонатор. Гітзіт, спостергіаючи за цим, вирішив, що хоч їм і кінець, але можна буде посміятись наостанок. Або насцяти на культистів, які вже почали лізти нагору. Або скинути на них щось важке. Червона Шмаркля, неочікувано, але приємно вражений старим суперником, почав думати про скидання колокола.
Упіо тим часом поліз нагору, хоча культист на сусідній драбині його щвидко випередив. Заздрячи мутаціям того культиста і водночас розуміючи, що перший, хто вилізе нагору, отримає неприємний сюрприз від гротів, Упіо сам не помітив як опинився першим. Гроти скинули на голову його суперника залізяку і ще кілька маленьких колоколів. Встигнувши позаздрити тому, як гроти руйнують церкву яку він і сам зруйнував би з величезною радстю, Упіо прийняв на голову всю вагу центрального колокола.
Відповіді: >>3651
Розділ десятий.
Хоча одна драбина з культистами зламана, лишилася друга, і вони вилазять на дах. Прибити всіх і кожного гроти не зможуть, але їм і не треба, бо Шмаркля придумав як злізти з даху й не розбитись. От тільки хтось має залишитися й наглядати за драпом інших. Цим кимось буде Червоний Гоббо, що є незвичною поведінкою для лідера гротів, який має тікати першим. Останніми відступали Гітзіт, який зазнав поранення під час спроби культистів вилізти на дах, і Шмаркля, який допоміг старому супернику врятуватись. Подолавши удвох комісара-запроданця, Шмаркля і Гоббо сумно попрощалися одне з одним. Гоббо передав усі свої лахи та зброю і призначив Шмарклю новим Гоббо.
Відповіді: >>3653
Розділ одинадцятий (останній).
Червона Шмаркля, тепер у регаліях Леворюції, приєднався до вцілілих гротів, але проголосити пафосну промову йому не дав Гітзіт, через поранення не здатний зрозуміти, де ж він раніше чув цей огидний голос. Переконавши Гітзіта, що той помиляється, новий Гоббо переконав гротів, що Леворюція продовжується (побачивши орків, які наближаються до церкви, один грот вирішив, що солодке життя скінчилось) і запропонував одну ідею – запустити орків всередину, а потім активувати пастку Мігіза.
Так і зробили. Шмаркля підстрелив орка на вході в церкву, а інші загинули від вибуху. Наприкінці Шмаркля подивився на вбитого ним орка, рана в голові якого нагадала рану їнього господаря, і зрозумів, що вбивцею того був Гоббо, який таким чином звільнив гротів.
Підсумуємо.
Дуже гарна книжка, коротка, легко читається, цікава, насичена подіяма, не нудна, містить чорний гумор, спрямований на гротів, орків та культистів, тож вболівати можна за обидві команди. Одна з небегатьох книжок, присвячених гротам і Червоному Гоббо, про якого написано дуже мало. Є цікаві паралелі – обидві сторони фактично є однако нікчемними в очах їх господарів. Орки зневажають гротів, а Космодесант Хаосу – культистів, обидві фракції показані в комічному стилі. Також треба згадати, з якою зневагою священник-людина ставиться до ратлінгів, що дорівнює його до орків та хаоситів. Втім, гроти виглядають краще за культистів – вони більш безпосередні, а їх номінальний лідер Гоббо дійсно дбає про них на відміну від тиранічного комісара-запроданця, якому начхати на підлеглих культистів.
Пара недоліків, щоправда, теж є. Кудись зникає культистка-відьма, яка служила Темному Апостолу. А вона ж могла змінити хід подій. Герой книжки, Червона Шмаркля, планує вбивство Гоббо і псує позитивне враження про себе, а потім автор просто зводить усе нанівець, коли раптово показує Червоного Гоббо пораненим десь за кадром, і Шмаркля стає його наступником просто тому що. Але в цілому дуже непогано.
Відповіді: >>3860
На сайт Мольфар Коміксів з'явилася сторінка першої книжки про Вентріса. Поки що книжки нема в наявності, але сторінка вже є. Судячи з усього, вони туди ще й оповідання додали, яке передує книжці.
А ще вони Епоху Зігмара почали перекладати.
Є анонси від "Мольфара" на… блін, уже цей рік. "Ночевісник" має вийти 15 лютого, але це лише за відсутності форс-мажорів з електрикою. Ще цьогоріч точно буде продовження про Айзенгорна й нарешті розпочнуть видавати "Єресь". Скільки саме томів видадуть, невідомо. Однак це – лише те, про що зараз можна говорити.
Довідка на майбутнє. Якщо про вихід книжки "можна говорити", то зазвичай це означає, що: 1) на неї куплено права; 2) для неї знайдено перекладача; 3) швидше за все, книжка у процесі (у перекладача може бути черга з текстів). Також імовірно, що переклад повністю чи майже повністю здано у видавництво. В окремих випадках офіційний анонс відбувається тоді, коли перекладача вже відпиздив редактор.
Ігорі, улюблениця Файбія Байла, знайдена дитиною і створена такою з додаванням зміненого геносім'я.
Da Wrong Type of Green
Коротеньке оповідання, що передує подіям книжки. Чи не вперше показано орка-поганяйла, який доглядає за гретчинами. Цікаво, що він не дуже турбується вірою гротів у Червоного Гоббо, хоча й намагається пояснити, що це дурня, в яку не треба вірити.
Ілюстрація до книжки Макнулла. Каар'я Саломбар, тільки чомусь одягнена.
Відповіді: >>3934
>Макнулла
Щось я його прізвище спаплюжив.
Kaarja Salombar sketched him a roguish salute with mischievous wink, her wild blue hair swirling around her fey features. Even for one beyond the temptations of flesh, Honsou felt something stir within him. Salombar was sublimely beautiful, with pale and perfect skin and warm, almond-shaped eyes of striking violet. There were many who said there was eldar blood in her veins, and Honsou would be hard pressed to disagree. Her tall, slender frame and inhuman grace certainly suggested an affinity with that ancient race.
"No one knows for sure! Some say she's part eldar. She's quick like them, but strong."
It was a woman, barely clad in strips of lacquered leather and vivid fabrics that caught the light and made her shimmer with colour. With more than a hint of inhuman eldar to her lithe frame, and a wild mane of bewitching azure hair flowing around her shoulders.
"Don't count on it," said Sicarius. "And she is what? Human, xenos?"
The man hesitated. "Human," he said at last.
"Don't you know?" said Sicarius, pressing his gun to the man's temple. The barrel fizzed as the weapon recharged.
"No one knows for sure! I think she's part eldar. She's moves like like them, but our blood makes her far stronger."
"Most beautiful woman I ever laid eyes upon and a damned good fighter and commander. They reckon it's because of all the Eldar blood flowing in her. She's certainly as quick and wily as any Eldar I've crossed," laughed the Bloodborn veteran, resigned to the fact of his death. "Certainly cleverer than you if you think she'll face you in a straight-up fight."
Kaarja Salombar twisted in a graceful somersault, firing her pistol as she pirouetted through the air. Two Ultramarines went down, molten craters where their faces used to be. Salombar's pistol was of antique design, but fired lethal bolts of bright green energy. She landed before Sicarius, an exquisitely curved and enthralling woman clad in lacquered leather armour, coloured plates and spiked shoulder guards. Her ethereal blue hair swept out behind her like a comet's tail. She turned her heart-shaped face to regard him, and her red lips quirked in a playful smile.
"I've waited too long for this," said Sicarius, and hurled himself towards the Corsair Queen. She met him, blade to blade, and right away Scipio saw she was the faster. The tip of her sword slipped around the tempest blade and buried itself in the gap between Sicarius' breastplate and pauldron. She spun away to avoid his return stroke and ducked a riposte meant to remove her head, It was like trying to catch smoke, her movements so inhumanly swift that not even Astartes reflexes could match them.
She danced around Sicarius, and though he was a superlative swordsman, she made him look clumsy and uncoordinated, like the rawest recruit ever to come to Macragge. Scipio tore his gaze from the duel as one of the Corsair Queen's followers came for him.
Scipio ran towards Sicarius as the Corsair Queen spun in to deliver her coup de grace. The tempest blade deflected the first and second blow, but could not hope to block the third. Salombar's sword plunged into Sicarius' chest, and the captain of the 2nd cried out in pain as his heart was split in two. The tempest blade tumbled from his grip, but as Salombar drove him down with the force of the blow, Sicarius saw Scipio coming and gripped the straps of her armour in a death grip.
"Now, Scipio!" shouted Sicarius, holding the Corsair Queen fast.
Scipio held the standard high and brought the sharpened end of the banner pole down between Salombar's shoulder blades. The swirling haze of energy that had protected her from blade and bullet could not save her against a weapon touched by the hand of Marneus Calgar and empowered by the Emperor himself. Scipio drove the banner pole through Kaarja Salombar's body, the golden tip bursting out between her breasts in a wash of thin blood.
Sicarius pulled her close, feeling her labored breaths brush against his cheek, and slammed his forehead into her face, breaking her nose as Scipio wrenched the banner free. The Corsair Queen slumped against Sicarius, who recovered his tempest blade and rose to his feet over his vanquished foe. He gripped her by the liquid blue of her still luxurious hair as her purple eyes met his, defiant even in death.
Ілюстрація до "Зрадника". Лотара грає в карти з дредноутом.
Хтось уподобав Сервален, парію-полісвумен з Некромунди.
Готрек Гурнісон, ілюстрація.
У TW:W3 додали квест із першою сценою з омнібуса про Ульріку.
Ілюстрація до "Титанікус" Абнетта. Місток титана "Домінатус Віктрікс".
Мольфар комікс продовжують перекладати Айзенгорна.
Відтепер некрони можуть змінювати стать, із чим усіх і вітаю.
Ілюстрація до HH Ruinstorm
Кілька цитат з інтерв'ю АДБ, від яких мені найбільше напекло сраку, тож я напишу про них тут.
Люди, які працюють на ГВ, не знають, чому Абаддона сприймають як посміховисько. Щось мені підказує, що вони трішечки пиздять.
ГВ не існує. Це просто різні відділи, які часто контактують між собою. Ну, не дивно, що флафф постійно протирічить самому собі.
Справжньої вахи не існує. Це просто така сфера з мільйоном вікон, і кожен бачить там щось своє. Тоді для чого нам усі ці книжки й кодекси для настолки?
Абнетт не читає тих кодексів. Додам від себе, що чужі книжки теж. Хоча й свої власні теж іноді…
Якщо ГВ хоче видалити частину лору, вони її просто не згадують. Але цей лор все одно можна прочитати в книжках, які вони продають, не змінюючи.
Старий бек вони читати не зобов'язані, але його книжка "Володар людства" на 95% складається з того бека.
В цій книжці нема нічого однозначного, тож незрозуміло, нахіба він її писав.
АДБ не дозволили вбити Лоргара, і він компенсував це, пібивши Френча вбити Альфарія.
Мольфар-комікси анонсували дві нові книжки. Продовження циклу Вентріса та початок циклу Ґонта.
Ілюстрація до "Парії" Абнетта.
Питання канонінчості вахокнижок.
Обкладинка книжки "Зорі Дамокла".
А після книжки можна почитати ще одне оповідання. Воно йде від першої особи одного з її братів (як писали в книжці, сім'я у неї велика).
Після Бахуса Їй дали нову пропагандистку, з якою вона знімає відеороліки, а про Сімлекса вона начебто забула. Зйомки, щоправда, треба відкласти, бо тираніди жеруть якусь планету, і пілотесу фон Шард викликають для того, щоби вона влізла в модифіковану Валькірію і відвезла щось кудись. Щось – це скринька чорного кольору, потенційний сюжетний гачок, а для того, щоби прилетіти в кудись, треба оминути рій літаючих тиранід дванадцять кілометрів диаметром. Або пролетіти наскрізь, а рій там не один.
Оповідання достатньо епічне. Політ крізь тиранід, вистрибування з літака, сцени боїв прописані дуже ефектно. Та й гумор, як завжди, радує. Коли тираніди залізли в літак через отвір в корпусі, головний герой попросив влаштувати невелику турбулентність, і Фон Шард, спритавши, чи він пристебнутий і почувши стверджувальну відповідь, прокоментувала "Шкода".
Відповіді: >>5105
Ельфійка-пророчиця з книжки про лісових ельфів.
Обкладинка для третього тому "Кінця та Смерті".
Пригоди Плуто Неша.
Мольфар комікси випустили першу книжка Єресі.
Дуель Кхарна і Сигізмунда як її сприймав Кхарн. А також походження і суть гасла Чорних Храмовників.
He never said a word. Never. Throughout it all, the Black Sword didn't say a thing.
The monster. The ghost. The mere shell.
What could be worse than this? What death could be as profound as this? What disappointment, what despair, could ever be greater?
Khârn raged at it. He howled in fury, coming at him again and again, shrugging off the wounds. He wanted the old one back. The one with some fire in his veins. He wanted some spirit. Just a flicker of something – anything – other than this flint-edged, iron-deep hardness.
They had laughed together, the two of them. They had fought in the roaring pits, and had sliced slabs out of one another, and at the end they had always slumped down in the straw and the blood and laughed. Even the Nails had not taken that away, for in combat the Nails had still always shown the truth of things.
'Be… angry!' he bellowed, thundering in close. 'Be… alive!'
Because you could only kill the things that lived. You couldn't kill a ghost, only swipe your axe straight through it. There was nothing here, just frustration, just the madness of going up against a wall, again and again.
The Nails spiked at him. He fought harder. He fought faster. His muscles ripped apart, and were instantly reknitted. His blood vessels burst, and were restored. He felt heat surge through his body, hotter and whiter than any heat he had ever endured.
The Black Sword resisted it all, silently, implacably, infuriatingly. It was like fighting the end of the universe. Nothing could shake the faith before him. It was blind to everything but itself, as selfish as a jewel-thief in a hoard.
His chainaxe whirred as wildly as he'd ever thrown it, igniting the promethium vapour in the air, sending the blood lashing out like whipcord. He scored hits with it. He wounded the ghost. He made him stagger, made him gasp. The heat roared within him, turbocharging his hearts. He heard the coarse whisper of the Great God in his bruised ears.
Do it. Do this thing. Do this thing for me.
The ghost came back at him, tall and dark, his brow crackling with lightning-flecks, his armour as light-devouring as the blade he wielded.
Khârn became sublime, in the face of that. The violence he unleashed was like a chorus of unending joy. The ground beneath the two of them was destroyed, sending them plummeting in clouds of debris. Even when they crashed to the earth, they fought on. They rocked and swayed around one another, obliterating everything within the arc of a sword or the ambit of an axe-length.
'I… am… not…' he blurted, feeling the tidal wave of exhaustion drag on even his god-infused limbs.
He realised what had been done, then. In the midst of his madness, even as the Great God poured himself into his brutalised body, he knew what transformation had occurred.
They had always told themselves, after Nuceria, that the Imperium had made the World Eaters. It had been their fault. The injustice, the violence, it had forged that lust for conflict, for the endless rehearsal of old gladiatorial games, like some kind of religious observance to long- and justifiably dead deities. That had given the excuse for every atrocity, every act of wanton bloodletting, for they had done this to us.
'I… am… not…'But now Khârn saw the circle complete. He saw what seven years of total war had done to the Imperium. He saw what its warriors had been turned into. He had a vision, even then, in the midst of the most strenuous and lung-bursting fighting he had ever experienced, of thousands of warriors in this very mould, marching out from fortresses of unremitting bleakness, every one of them as unyielding and soul-dead and fanatical as this one, never giving up, not because of any positive cause in which they believed, but because they had literally forgotten how to cede ground. And he saw then how powerful that could be, and how long it could last, and what fresh miseries it would bring to a galaxy already reeling under the hammer of anguish without limits, and then he, even he, even Khârn the Faithful, shuddered to his core.
'I… am… not…'He fought on, now out of wild desperation, because this could not be allowed to go unopposed, this could not be countenanced. There was still pleasure, there was still heat and honour and the relish of a kill well made, but it would all be drowned by this cold flood if not staunched here, on Terra, where their kind had first been made, where the great spectacle of hubris had been kicked off.
He had to stand. He had to resist, for humanity, for a life lived with passion, for the glorious pulse of pain, of sensation, of something.
'I… am… not…' he panted, his vision going now, his hands losing their grip, 'as… damaged…'The Black Sword came at him, again, again. It was impossible, this way of fighting – too perfect, too uncompromising, without a thread of pity, without a kernel of remorse. He never even saw the killing strike, the sword-edge hurled at him with all the weight of emptiness, the speed of eternity, so magnificent in its nihilism that even the Great God within him could only watch it come.
Thus was Khârn cut down. He was despatched in silence, cast to the earth with a frigid disdain, hacked and stamped down into the ashes of a civilisation, his throat crushed, his skull broken and chest caved in. He was fighting even as his limbs were cut into bloody stumps, even as the reactor in his warp-thrumming armour died out, raging and thrashing to the very end, but by then that was not enough. The last thing he saw, on that world at least, was the great dark profile of his slayer, the black templar, turning his immaculate blade tip down and making ready to end the last bout the two of them would ever fight.
'Not… as… damaged,' gasped Khârn, in an agony greater than anything the Nails could ever have given him, but with more awareness of the ludic cruelty of the universe than he had ever possessed before, 'as… you.'
And then the sword fell, and the god left him, dead amid the ruins of his ancient home.
Єретик із серії Dawn of Fire
нові переклади від мольфар комкіс
Відповіді: >>5066
Не знаю. Але можна й викласти новини, бо може хтось хоче купити книжку, але не знає, що український переклад існує і шукає москальських букіністів.
Автор ніяк не зупиниться, і це дуже добре, тому що він написав нове оповідання.
Цього разу пілотеса Шард має зустрітися з черговим пропагандистом. Вона набухалась, і хоча Плайнт намагається це приховати, інша пілотеса, її підлегла на ім'я Вагбон, тягне її на зустріч.
Пропагандист доволі дивний. Він захоплено показує Шард літак хаоситів, який збиває імперські літаки, і каже, що то буде гідний суперник для неї. І чудова новина для мешканців окупованих Хаосом територій.
В день повітряного бою пропагандист просить затягнути дуель між літаками, щоб його дрони встигли все засняти. Однак дуель не відбувається, тому що пілот ворожого літака – це якийсь переляканий юнак, який ні в кого не стріляє і лише кричить щось дивне на лінії зв'язку імперських сил. Більш того, він ще й вибухає, чим розчаровує пропагандиста. Той нічого не засняв через якісь дивні візуальні ефекти біля ворожого літака.
Але це ж не заважає зняти інше відео, чи не так? Пропагандист пропонує Вагбон сісти в літак і влаштувати начебто дуель між нею та іншим пілотом, а він скаже, що то фон Шард і хаосит, і додасть вибухи та закадровий голос. Він також не вірить, що фон Шард дійсно збивала всі ворожі літаки і вважає її здобутки пропагандою.
Сама фон Шард тим часом намагається зрозуміти, що то було в небі. Можливо, це зачин для наступної книжки.
Мапа Варангантюа
Обкладинка "Двоголового Орла"
Книжка про орків. Саме час написати про ельдар, які змінюють стать.
Ілюстрація до першого оповідання з першої книжки про Готрека та Фелікса.
Цитата зі Жерців Марса (Макнілл)
'The Legio are warning people away from their loading operations,' said Magos Tychon.
'For such big bastards, they're coyer than an Ophelian Hospitaller on her wedding night,' said Emil with a sly wink. 'Trust me, I know what I'm talking about.'
'Construction engine Virastyuk reports ninety per cent degradation of functionality,' reported Magos Kryptaestrex, his sonorous voice like that of a mother listing her dead children. 'Lifter Nummisto is destroyed. Rigs Poundstone and Thorsen are damaged too. Badly.'
В М41 знають, що таке аутизм. Джерело – третя книжка АДБ про Повелителів Ночі. Цікаво, як цей уривок перекладуть українською.
Variel's eyes – ice-blue to the Nostraman's inky black – still flitted around the chamber, drinking in the details. It was the one way Talos thought Variel still differed from the Nostraman-born Night Lords. Whether by genetic legacy or simple habit, a great many VIII Legion warriors would stare in autistic silence, gazing at those they were speaking to. Variel's attention was altogether more fractured.
Абнетт нарешті написав продовження "Двоголового Орла"
Хтось намалював Лотару Саррін з азійськими рисами обличчя.
Gotrek and Felix at the Gates of Nuln
?file=Alien_Covenant_novel.jpg){kind=link}
Книжки про Каїна почали перекладати українською.