Бісить, що в сучасному світі потрібно розбиратися ну просто в усьому!
От вирішив ти купити, припустімо, рюкзак. Спочатку ти посерфив різні сайти, які займаються наплічниками. За допомогою Вікіпедії та Ґуґла серед десятків категорій і типів ( Міські? Військові? Туристичні? Що ви від мене хочете взагалі, га?! ) ти знайшов той, що, у принципі, тобі, ніби-то, підходить. І ось, прогортавши десятки зо два Інтернет-сторінок, ти знаходиш недорогий і класний рюкзак, проте тебе бентежить, що поряд виставлено такий самий, тільки на 1000 грн дешевший. Хм, цікаво…
Ти порівнюєш дві моделі і нарешті знаходиш різницю: у одного зазначено, що матеріал виконання – Cordura 100% нейлон, а у іншого – Cordura 100% поліуретан (ну й замки з металевими язичками, а не з паракордом ). Саме прийшов час поставити давно зріюче питання – якого біса я повинен в усьому цьому розбиратися? Я всього лише хочу рюкзак, у якому мені треба носити ноутбук і книжки кожного дня!
Ну ок! Вводиш у пошукову стрічку саме це питання – у чому різниця матеріалу Cordura 100% нейлону і 100% поліуретану?
У відповідь випадає величезна кількість непотребу, але серед нього ти знаходиш дещо цікаве – посилання на давно забутий форум страйкболістів, де два представники однієї відомої в тамтешніх колах команди сперечаються, який матеріал кращий у співвідношенні ціна-якість. Один стверджує, що лише 100% нейлон – це є справжня кордура, а 100% поліуретан це лише дешева підробка корейців на чудовий американський виріб. Другий тим часом переконує, що пора йти в ногу з часом і корейський виріб нічим не поступається американському і є навіть міцнішим та дешевшим. Потім приходить капітан команди двох страйкболістів і м'яко зауважує, при цьому закриваючи обговорення, що фалометрія кордурою можлива лише в бойових підрозділах, у той час, як у страйкбольних колах особливої різниці між матеріалами немає, оскільки вони не зазнають і десятої долі тих навантажень, які він отримує в бою. І взагалі – ідіть спати, бо завтра тренування!
Та якого біса?! Ідеш ґуґлити виробників Кордури та конкретних її типів і знаходиш нарешті саме ті різновиди, із яких було зроблено ті два рюкзаки. Але оскільки тема закрита, а спитати особливо немає у кого, то знаходиш е-мейл одного зі страйкболістів і пишеш йому лист із цим питанням. А потім, уже перед сном, скачеш ще по Богом забутих сайтах, де хоч якось згадуються конкретні види Кордури та сфери її застосування.
Нарешті поринаєш у царство Морфея, і тобі сниться, що в Богом та людьми забутому селі десь під Конотопом, у сільському магазині продавець місцевого універсаму Лариса Іванівна показує тобі два китайські шкільні рюкзаки, і той, що з Пікачу, трішки дорожчий. Просинаєшся ти від стукотіння в двері.
Двоє галантних джентльмени у костюмах та з характерними зачісками ставлять тобі дивні питання: – Чому цікавитеся цими типами Кордури? Чи не агент Кремля Ви? Що Вам відомо про проект камуфляжу ПеПо-2018 і захисну систему «Петро Миротворець»? Ти говориш усе на чистоту: так і так, вибираю рюкзак; та ні, боронь Боже, москаляку-на-гіляку; нічого не знаю, а сам розумієш, що вчора заліз не на той сайт, і взагалі, краще би по порносайтах лазив. Візитери йдуть, але обіцяють повернутися, якщо зрозуміють, що кривив перед ними душею. Тобі стає дуже цікаво, що це за ПеПо-2018, але ти себе стримуєш.
Увечері приходить відповідь від страйкболіста – указані марки відрізняються за рядом ознак, але в межах рюкзака ці відмінності є несуттєвими. Ти надсилаєш листа: дякую велике за відповідь, але тоді чому так два рюкзака відрізняються в ціні? Прикладаєш посилання на рюкзаки. Довго не можеш заснути, думаючи про систему «Петро Миротворець»
До Інтернет-кафе ти приходиш у насунутому на самісінькі очі каптурі та бафі, що закриває нижню частину обличчя, запускаєш із флешки Тор і завантажуєш усе, що можеш знайти за запитом "ПеПо-2018" і "Петро Миротворець" у різних варіаціях. За час, проведений за комп'ютером, розраховуєшся готівкою. Удома ти зносиш Вінду, відключаєш від Інтернету комп'ютер і переглядаєш усю інформацію. Виявляється, проект захисної системи було згорнуто рік тому через перевищення планових витрат у кілька разів, які й так сягали цифри з сімома нулями. Конструкторське бюро було розформовано, а працівників перерозподвлили між іншими проектами, а головний конструктор і автор камуфляжу «ПеПо-2018» загадково помер на Мальдівах через два місяці після того, як він туди втік і придбав там нерухомість.
На камуфляж «ПеПо-2018» і систему «Петро Миротворець» покладали великі очікування, але ніде жодної інформації про зразки чи прототипи не було, хоча з наявних даних було зрозуміло, що вони існували. Цікаво, але треба йти спати.
Питання цікавить тебе і на роботі. Ти ґуґлиш ім'я та прізвище наймолодшого з команди розробників загадкової системи й чуття тебе не підводить – на третій сторінці пошуковика ти знаходиш його профіль в Інстаграмі. Профіль відкритий і остання фотографія завантажена близько року тому. На ній молодий хлопчина позує біля вивіски «Рошен» із трьома новими плитками шоколаду. Геотеґ показує: Вінниця. Гліба Успенського, 8. Ти пакуєш валізи.
Територія заводу охороняється не гірше бази ВМС США і цивільному просто неможливо підібратися ближче, ніж на 5 метрів до його високих стін. У ґуґл-мапс шукана область карти покрита однорідним контрол-цешним і контрол-вешним пустирем, хоча там явно повинна бути якась будівля. Ти вирішуєш пробратися під дном вантажівки й у цьому тобі допомагає один із працівників фірми «Онур», котрі недалеко прокладали асфальт ( за пляшку портвейну і дві плитки «Оленки» ). Він призупиняє вантажівку, пудрить мізки водію і озброєному охоронцю, а ти за той час пробираєшся під машину і зачіпляєшся магнітними хватами, які купив в магазині «Усе по 9.99».
Ти проїжджаєш до прохідної заводу, перед тобою відкриваються ворота і ти бачиш територію ( хоч і догори дриґом ) – озброєну охорону, незрозумілі контейнери із дивним маркуванням.
Поки у водія перевіряють документи, ти бачиш як відкривають один із контейнерів і звідти виводять худих і змарнілих людей із надписами «Порохобот» на робах. Водій уже хоче рушати, як раптом відбувається те, чого ти ніяк не міг очікувати – твій новенький Айфон 7 видає сповіщення, що тобі прийшов електронний лист. До вантажівки кидається охорона з собаками, ти відчіпляєшся від вантажівки і даєш драла геть, прямо по свіжовкатаному асфальту від Онура. Ти біжиш так, ніби в Україні дозволили короткостволи і першим трьом подарують Глок-19; так, що якби тебе бачили тренери футбольних команд, то за тебе був би махач між тренером Ювентуса та Челсі. У повітря підняли вертольоти, по вулицях їздять Пріуси із проблисковими маячками, у місто ввели Національну гвардію. Ти ж ховаєшся в якомусь підвалі і там чекаєш ранку.