[x]

Рюкзак

 Завантажити файл
 Без медіафайлу
 Трипкод
Не піднімати тему
 До теми  До розділу
 Відповісти

Бісить, що в сучасному світі потрібно розбиратися ну просто в усьому!

От вирішив ти купити, припустімо, рюкзак. Спочатку ти посерфив різні сайти, які займаються наплічниками. За допомогою Вікіпедії та Ґуґла серед десятків категорій і типів ( Міські? Військові? Туристичні? Що ви від мене хочете взагалі, га?! ) ти знайшов той, що, у принципі, тобі, ніби-то, підходить. І ось, прогортавши десятки зо два Інтернет-сторінок, ти знаходиш недорогий і класний рюкзак, проте тебе бентежить, що поряд виставлено такий самий, тільки на 1000 грн дешевший. Хм, цікаво…

Ти порівнюєш дві моделі і нарешті знаходиш різницю: у одного зазначено, що матеріал виконання – Cordura 100% нейлон, а у іншого – Cordura 100% поліуретан (ну й замки з металевими язичками, а не з паракордом ). Саме прийшов час поставити давно зріюче питання – якого біса я повинен в усьому цьому розбиратися? Я всього лише хочу рюкзак, у якому мені треба носити ноутбук і книжки кожного дня!

Ну ок! Вводиш у пошукову стрічку саме це питання – у чому різниця матеріалу Cordura 100% нейлону і 100% поліуретану?

У відповідь випадає величезна кількість непотребу, але серед нього ти знаходиш дещо цікаве – посилання на давно забутий форум страйкболістів, де два представники однієї відомої в тамтешніх колах команди сперечаються, який матеріал кращий у співвідношенні ціна-якість. Один стверджує, що лише 100% нейлон – це є справжня кордура, а 100% поліуретан це лише дешева підробка корейців на чудовий американський виріб. Другий тим часом переконує, що пора йти в ногу з часом і корейський виріб нічим не поступається американському і є навіть міцнішим та дешевшим. Потім приходить капітан команди двох страйкболістів і м'яко зауважує, при цьому закриваючи обговорення, що фалометрія кордурою можлива лише в бойових підрозділах, у той час, як у страйкбольних колах особливої різниці між матеріалами немає, оскільки вони не зазнають і десятої долі тих навантажень, які він отримує в бою. І взагалі – ідіть спати, бо завтра тренування!

Та якого біса?! Ідеш ґуґлити виробників Кордури та конкретних її типів і знаходиш нарешті саме ті різновиди, із яких було зроблено ті два рюкзаки. Але оскільки тема закрита, а спитати особливо немає у кого, то знаходиш е-мейл одного зі страйкболістів і пишеш йому лист із цим питанням. А потім, уже перед сном, скачеш ще по Богом забутих сайтах, де хоч якось згадуються конкретні види Кордури та сфери її застосування.

Нарешті поринаєш у царство Морфея, і тобі сниться, що в Богом та людьми забутому селі десь під Конотопом, у сільському магазині продавець місцевого універсаму Лариса Іванівна показує тобі два китайські шкільні рюкзаки, і той, що з Пікачу, трішки дорожчий. Просинаєшся ти від стукотіння в двері.

Двоє галантних джентльмени у костюмах та з характерними зачісками ставлять тобі дивні питання: – Чому цікавитеся цими типами Кордури? Чи не агент Кремля Ви? Що Вам відомо про проект камуфляжу ПеПо-2018 і захисну систему «Петро Миротворець»? Ти говориш усе на чистоту: так і так, вибираю рюкзак; та ні, боронь Боже, москаляку-на-гіляку; нічого не знаю, а сам розумієш, що вчора заліз не на той сайт, і взагалі, краще би по порносайтах лазив. Візитери йдуть, але обіцяють повернутися, якщо зрозуміють, що кривив перед ними душею. Тобі стає дуже цікаво, що це за ПеПо-2018, але ти себе стримуєш.

Увечері приходить відповідь від страйкболіста – указані марки відрізняються за рядом ознак, але в межах рюкзака ці відмінності є несуттєвими. Ти надсилаєш листа: дякую велике за відповідь, але тоді чому так два рюкзака відрізняються в ціні? Прикладаєш посилання на рюкзаки. Довго не можеш заснути, думаючи про систему «Петро Миротворець»

До Інтернет-кафе ти приходиш у насунутому на самісінькі очі каптурі та бафі, що закриває нижню частину обличчя, запускаєш із флешки Тор і завантажуєш усе, що можеш знайти за запитом "ПеПо-2018" і "Петро Миротворець" у різних варіаціях. За час, проведений за комп'ютером, розраховуєшся готівкою. Удома ти зносиш Вінду, відключаєш від Інтернету комп'ютер і переглядаєш усю інформацію. Виявляється, проект захисної системи було згорнуто рік тому через перевищення планових витрат у кілька разів, які й так сягали цифри з сімома нулями. Конструкторське бюро було розформовано, а працівників перерозподвлили між іншими проектами, а головний конструктор і автор камуфляжу «ПеПо-2018» загадково помер на Мальдівах через два місяці після того, як він туди втік і придбав там нерухомість.

На камуфляж «ПеПо-2018» і систему «Петро Миротворець» покладали великі очікування, але ніде жодної інформації про зразки чи прототипи не було, хоча з наявних даних було зрозуміло, що вони існували. Цікаво, але треба йти спати.

Питання цікавить тебе і на роботі. Ти ґуґлиш ім'я та прізвище наймолодшого з команди розробників загадкової системи й чуття тебе не підводить – на третій сторінці пошуковика ти знаходиш його профіль в Інстаграмі. Профіль відкритий і остання фотографія завантажена близько року тому. На ній молодий хлопчина позує біля вивіски «Рошен» із трьома новими плитками шоколаду. Геотеґ показує: Вінниця. Гліба Успенського, 8. Ти пакуєш валізи.

Територія заводу охороняється не гірше бази ВМС США і цивільному просто неможливо підібратися ближче, ніж на 5 метрів до його високих стін. У ґуґл-мапс шукана область карти покрита однорідним контрол-цешним і контрол-вешним пустирем, хоча там явно повинна бути якась будівля. Ти вирішуєш пробратися під дном вантажівки й у цьому тобі допомагає один із працівників фірми «Онур», котрі недалеко прокладали асфальт ( за пляшку портвейну і дві плитки «Оленки» ). Він призупиняє вантажівку, пудрить мізки водію і озброєному охоронцю, а ти за той час пробираєшся під машину і зачіпляєшся магнітними хватами, які купив в магазині «Усе по 9.99».

Ти проїжджаєш до прохідної заводу, перед тобою відкриваються ворота і ти бачиш територію ( хоч і догори дриґом ) – озброєну охорону, незрозумілі контейнери із дивним маркуванням.

Поки у водія перевіряють документи, ти бачиш як відкривають один із контейнерів і звідти виводять худих і змарнілих людей із надписами «Порохобот» на робах. Водій уже хоче рушати, як раптом відбувається те, чого ти ніяк не міг очікувати – твій новенький Айфон 7 видає сповіщення, що тобі прийшов електронний лист. До вантажівки кидається охорона з собаками, ти відчіпляєшся від вантажівки і даєш драла геть, прямо по свіжовкатаному асфальту від Онура. Ти біжиш так, ніби в Україні дозволили короткостволи і першим трьом подарують Глок-19; так, що якби тебе бачили тренери футбольних команд, то за тебе був би махач між тренером Ювентуса та Челсі. У повітря підняли вертольоти, по вулицях їздять Пріуси із проблисковими маячками, у місто ввели Національну гвардію. Ти ж ховаєшся в якомусь підвалі і там чекаєш ранку.

Відповіді: >>3339 >>3386

>>3338

Ти заледве перебираєш ногами. Посидівши певний час на тролейбусній зупинці, ти чуєш звук наближення велосипедних шин по асфальту. Жіночка років 55-ти на старому лісапеті «Україна» повільно проїжджає повз. Ти наздоганяєш її та пускаєш в дію весь свій шарм і переконливість – мовляв, зловили гопніки, вдарили по голові, а я троюрідний племінник двоюрідної бабці Гройсмана – може підкинете до вокзалу?

Жінка почувши миле вуху прізвище, із радістю погоджується довезти тебе до вокзалу.

Ти дивишся, що за лист видав тебе та твою таємну операцію біля прохідної заводу. Це страйкболіст. Він порівняв два рюкзаки, на які ти дав посилання, і зауважив, що відрізняється не лише матеріал, але й країна, де виготовлений рюкзак, а також численні комплектуючі. Дорогий рюкзак виготовлений в Україні, має замки YKK і прошитий армованими нитками, у той час як другий є лише «закосом» під мілітарі-стиль, пошитий у Китаї з використанням дешевих комплектуючих, які візуально не відрізняються від якісних. У цьому і пояснюється різниця в ціні.

Доїхавши маршруткою до Києва, ти падаєш знесилений на ліжко, але до тебе знову гості в цивільному. Ти на ходу придумуєш історію про поїздку в Слов'янськ, як тебе знімали в Нацгвардію і як допомагав розпинати снігурів у косоворотках, АЛЕ вони навіть не намагаються вивести тебе на чисту воду. Гості перешіптуються про щось між собою та час від часу поглядають на тебе, проте тут заходить третій, щось тихо їм бурмоче, а ти розрізняєш лише слова «Пастор» і «зрада». Потім головний махає на тебе рукою і всі йдуть геть.

Ти вирішуєш, що рюкзак то тобі і не сильно потрібен – обійдешся своєю кравчучкою, якою батьки в 90-ті тягали контрабанду човниками. Будь-який рюкзак наганяє на тебе хтонічний страх і паніку величезною кількістю деталей і можливостями зашкодити собі. Ти більше не хочеш розбиратись у типах плетіння волокон та щільності строп, відрізняти замки і вивчати рівність крою. До того ж, ти можеш нашкодити своїй поставі, якщо неправильно будеш його носити. Словом ну його до дідька – вирішуєш ти.

Та й узагалі, пора носити еко-сумки – вони в тренді, адже вся хіпстота їх тягає. Будеш ходити, берегти природу, а до того ж, ти вже давно хотів купити вейп-трубку. Правда не зрозуміло, чому однакові на вигляд вейп-трубки мають різницю в ціні більше, ніж удвічі. Треба поґуґлити…

>>3342

А ні, бачу, що магазин якийсь. Продавець-графоман – це ж просто мрія. Ніхто не заб'є клієнту баки краще.

>Із давніх-давен існували люди, які славилися своїми подвигами, хоробрістю та величчю. Про них складали легенди, їх возвеличували, їх закарбували в історію назавжди. Століття не запам'ятали їхніх імен, проте леґіони тих відчайдухів кличуть воїнами.
>Грецькі спартанці, японські самураї, українські характерники, скадинавські вікінґи – котрі славилися стійкістю, непереможністю та наводили жах на ворогів; міфічні воїни стародавніх Еллади, Індії, Єгипту, Китаю, Вавилону – які кидали виклики земним та небесним богам – ось хто надихає нас.
Відповіді: >>3344