[x]

Без теми

 Завантажити файл
 Без медіафайлу
 Трипкод
Не піднімати тему
 До теми  До розділу
 Відповісти

>>13935

Хм, який цікавий Тарас.

Питаючи про існування когось іншого – треба осягнути свою присутність: в чому саме вона полягає? В мене, наприклад, є пальці на руках, руки ростуть із плеч, на яких розміщена голова, а в ній мозок. Також є очі, рот, зуби, язик, вуха, шия. Є все те, що потрібно людині для нормального життя. Навіть прутень є, але це нікого не цікавить. Ну ось: я, в такому випадку – є. Але я мовчу і дивлюся в монітор із втомленим поглядом і набираю текст. Закурюю цигарку і думаю: а чи це все насправді? Якщо я можу мислити хоч якось, то, можливо, я не просто хитро продуманий набір органів? Хоча в такому разі я не відрізняюся від інших творінь Сашка Єдиного. А чи є Сашко? Якщо Його творіння навколо справжнє, то це мав хтось створити. А якщо навколо нічого нема? Точніше, воно – несправжнє? Якщо все навколо – несправжнє, то й, виходить, Сашко несправжній також. Хм. Я відчуваю біль. Навіть якщо цей біль несправжній, то відчувається він дуже сильно. Можна випити таблетку, щоб полегшити біль. Можна випити горілки і підняти собі настрій. Можна вистрибнути з вікна і покінчити з цим болем раз і назавжди. Але мене щось зупиняє. Кажуть, що це інстинкт самозбереження. Іноді кажуть, що це страх перед невідомим. Думаю, що перший варіант вірогідніший, бо яке воно те невідоме, коли мені невідоме навіть те, що зараз. А значить, що воно, все ж таки, існує. А значить, що існує і Сашко Єдиний. І той факт, що я відчуваю це все навколо – прямий доказ, що я існую також. Так само, як і Ти, Тарасе.

Воно, наче "0". Ось у тебе є "0" і роби з ним, що хочеш: додавай, віднімай, множ, діли. "0" – ніби й ніхуя нема, але він є. Весь Всесвіт – це йобаний "0".

>>13935

Питання про те, чи існує хтось, здається неповним.

Можна було б запитати так:

"Чи те, що ти вважаєш своїм, чи та справа, що зумовлює твоє їство, насправді дозволяє досягати тої реальної мети, того стану речей, що ти завжди прагнеш, вважаєш вартісним та достойним? Наскільки ти дозволяєш собі бути щирим з собою та чи замислюєшся над власним прогресом?

Як би ти міг оцінити свій рівень майстерності та міру необхідного для реалізації можливого?

І що сталось би тоді, коли кожний момент задуму вийде правильно, а потім увійде в склад нової бажаної концепції?"

>>15255

Я впевнений що я існую, бо можу відчувати зовнішній світ, можу відчувати світ всередині себе, бачу людей і розумію, що всередині них теж є окремі свої світи. Кожен з нас окремий всесвіт і кожен з нас – маленька частина великого неозорого простору Всесвіту. Так було коли нас ще не існувало, так буде коли ми вже зникнемо і наші тіла перетворяться в той самий попіл і порох, що колись був частиною мільйонів інших живих істот.

Відповіді: >>15265

>>15265

У людства відносно мало рецепторів, щоб відчувати світ навколо себе. Тому слава науково-технічному прогресу, що ми можемо завдяки приладам та фізико-математичним знанням зазирнути туди, куди наше око від природи не може зазирнути. Наука дає нам відносно точні знання про світ навколо нас.

Відповіді: >>15267

>>15266

А ти навуку якось по іншому відчуваєш не через органи відчуттів.

Тобто, тобі все щє здається що ти щось там відчуваєш і шось там існуєш

Відповіді: >>15270

>>15267

В чому власне проблема? Ми пізнаємо світ і формуємо уяву про нього через свої органи чуттів і через навчання-спілкування. Наші особистості, власне – продукт цього процесу (навчання-виховання-спілкування з крихтою генетичної спадковості).

Відповіді: >>15271 >>15273

>>15270

> В чому власне проблема?

В тому шо ти свій емпіричний досвід можеш підтвердити лише емпіричним досвідом, що якби не окей.

От ти думаєш що ти Тарасюк, який живе в Україні (бо ти це "взнав" від власних органів відчуттів).

Але раптом, це все ілюзія і ти метелик який сниться Лао Цзи? Або ще якесь ждфіловадло.

Відповіді: >>15272 >>15274

>>15270

Це, мабуть, трішки не те.

Якщо брати Всесвіт, то ми – лише дрібниця, яка нічого не варта. Але, водночас, вдаємо із себе якусь унікальність, приписуючи наше "розумне" існування найрізноманітнішим факторам: від бога Сашка до вдалої комбінації атомів та молекул. Уяви собі маленький-маленький піксель. Тепер уяви собі їх ДОХУЯ і при правильній комбінації ти отримаєш біль равлика, якому лускають мушлю і радість довбойоба, який вбиває того самого равлика. Чи можеш ти відчути смерть равлика? Ти впізнаєш смерть згодом, але в той момент тобі буде вже похуй. А може й ні?

У мого батька колега є. Звуть колегу Тарас. Тарасу десь під 40 років. Він приймав участь в АТО, що трішки колихнуло його психіку. Не знаю, коли саме, але вже після АТО у Тараса померла жінка від раку, залишивши Тарасу двох дітей. Старший 16-річний Тарасович нещодавно повісився. Сам Тарас тримається. Це тру сторі.