Турист

ТУРИСТ, розділ 2, ч1

Посидівши у розпачі кілька хвилин, Пепе вчув дивні вигуки зі сторони міста і повернув голову до припортової площі. Великі юрби народу, які перед тим метушилися, почали шикуватися обабіч великої вулиці, яка схоже була центральним проспектом. Дивлячись на те зібрання, він побачив як по проспекту несуть великі портрети якоїсь зеленоволосої дівчини, вгледів транспарант із написом «Я сьогодні дикобраза гладила. А ви?» – написаний такими великими літерами, що його було видно через усю площу.

Забувши всі свої думки, він за неосягненним потягом попростував до натовпу. Підійшовши до дійства наскільки близько дозволяли стіни з анонів, він піднявся на носки, аби вивищитися над натовпом і вбачив, як група якихось безосів з листками кропиви несе скульптуру зеленоволосої юнки. Слідом ішли інші анони з великими фотографіями, де була все та ж юнка, лише волосся було не зеленим, а змінювалися пози та вбрання.

Тут стадна мана розсіялася і Пепе згадав «…а, паспорт, точно, мабуть треба шукати поліцію, а не дивитися на карнавал» і почав питати у найближчих безосів, де хатина адміна чи щось назразок того. Після кількох відповідей «вали на інт, уїбане», «українська, ти говориш нею» та інших подібних, він нарешті отримав відповідь від якогось олдфага-ілітарія, який показав на будівлю на площі навпроти митниці.

Пепе почимчикував до неї, постукав і йому відчинили кілька службовців. Він спитав, куди звертатися з приводу втрати паспорта, вони показала на вхід до лівого крила будівлі над яким виднівся напис «Поліція», на якому «по» було нанесено іншим шрифтом на якійсь замазюканій частині слова.

Підійшовши до входу, він постукав і туди, де йому відкрили і впустили після пояснень ситуації.

• І чого Ви від нас чекаєте – сказав, вочевидь, місцевий шериф, сидячи на кріслі за столом?

• Ну, як я вже сказав, хтось украв паспорт і я хочу, аби ви вжили заходів, аби його знайти

• Ти що, охуїв? – раптом сказав поліціянт під регіт підлеглих.

• Не зрозумів. Це ж поліція? – перепитав розгублено Пепе.

• «Саме так. Ми – ПО…», – він наголосив на цьому складі, – «…ліція, ПОліція – нам похуй, що у вас зник паспорт.

• Пепе не осягнув таких складних метафор, і спитав «а нащо ви тоді існуєте?»

• «Ти що тупий» – миттю відповів шериф під чергову хвилю реготу підлеглих, «ну треба ж нам за щось платити зарплату… шутка. Але частка істини в ній є. Ми тут розбираємося з такими випадками як москалота, набіги всяких школярів і постійно прориваюча вайпо-плотина. Загублений паспорт не така вже і проблема. Все одно, він тут нікому не потрібен» і продовжив спокійно дивитися на Пепе.

Пепе знітився і опустив погляд донизу. Він ледь наважився підвестися, але тут шериф промовив «якщо вам дійсно це важливо, то є одна людина, яка про цих школо-волоцюг знає набагато більше ніж ми.»

Очі Пепе засяяли, і він сказав «Так, пане шерифе, мені дуже потрібно. Без нього я ніяк не повернуся додому, у нас там все суворо з цим. Хто ця людина?

«Є такий у нас ділок, він тримає в руках усі підпільні потоки бордоміст. Можливо він навіть зможе знайти ваш паспорт за кілька годин, просто перевіривши свою мережу» – сказав легковажно шериф – «Його ім'я Цейво. Воно про щось Вам говорить?»

«Ні» відповів Пепе, «ніколи не чув…»

Шериф не дав йому договорити «Колись це був просто неймфаґ, усім здавалося нічого особливого, просто торгує їбалом та й по-всьому. Адже на бордах не люблять неймфаґів і тру-анони ніколи не потерплять таких увагохвойд. От тільки часи змінилися, і у 10-х увагоблядство вже міцно увійшло в будні іміджборд. Він вдало вскочив у тренд і збагатився на торгівлі їбалом. Тепер корифаниться з адмінами та камвхорами. А я, чесний похуїст, якому все життя було начхати на всіх, титан самотності, аметист і мізантроп, просиджую у цьому відділку…»

Було видно як самотня сльоза покотилася по щоці шерифа. Він урвав свою промову, сказав як шукати Цейва і попрощався з Пепе, побажавши йому удачі. Шукати, власне було не треба. Торговець їбалом, за тим іронічним приципом, хоч і є магнатом, який потребує охорони себе і своїх статків, але таки мусить тим їбалом періодично приторговувати.

Адреса була вулиця Хуйово Перспективна, 6. Як виявилося з підказок місцевих, це доволі дивна вулиця, що огинає квартал аніме та межує з політикою і площею Футанарі. Дійшовши пішки через пів міста, за адресою Пепе виявив ресторан «Angel beets». «Звісно, кожний мафіозний барон має мати свою ресторацію для прикриття». Він увійшов і відразу натрапив на одного з тих нав'язливих чуваків, які з самого входу приколупуються до тебе в елітних ресторанах, аби у випадку, якщо ти просто хочеш до вбиральні, або завадити всяким вершкам цього світу своєю бомжатською присутністю, випхати тебе к хуям за межі закладу.

Розділ 2, ч2

Чувак сказав «Я слухаю Вас»

«Я шукаю Цейва» відповів Пепе.

Обличчя хлопця змінилося. «Боюся, його немає» відповів він

«Звісно ж, немає…» подумав Пепе «Так завжди кажуть, коли якийсь недолюдок приходить з вулиці та прохає зустрічі з босом» і сказав «У мене до Цейва важлива справа і я здатен щиро винагородити його за її вирішення» – так, у нього вкрали паспорт та картки, але не зачіпнули кілька справжніх форчанівських даблзів, які були в лівій кишені светру – йому казали, що ця валюта сильна і в багатьох місцях поза англомовними інтернетами її приймають за вагою чистого віну.

Хлопак посміхнувся і відповів «Вибачте, його дійсно немає. Він зараз виголошує промову на фестивалі піхвостраждань у місті. Ви хіба не бачили процесії?»

«А» без ентузіазмі зазначив Пепе, «чи можу я його почекати?»

«Безперечно» зазначив хлопець «вам чогось налити?»

«Води, будь ласка» відповів Пепе.

Після кількох годин чекань, його таки окликали, що бос, мовляв на місці, і радо прийме. Він піднявся і пішов за аноном у костюмі, який провів його у коридори всередину закладу. Це більше не нагадувало ресторан, але й на офіс було не схоже. Всюди висіли фотки якогось молодика на едвайсах та веб-коміксах. На одній стіні висіла обкладинка журналу «Жовта картка», де цей же чувак промовляв «О, богі, нарешті вийшов новий номер».

Зайшовши в офіс, Пепе зразу усвідомив одне: той молодик і був Цейво, тільки молодше. Пепе підійшов до стола і бос ввічливо сказав «Сідайте». Пепе сів.

«Яка справа Вас до мене привела і хто Ви?»

«Мене звати Пепе і у мене витягнули паспорт… напевно витягнули, або я його загубив, у місті. Я ходив у поліцію, але вони лише розвели руками. Мені сказали, ви можете допомогти.»

«Можу спробувати, але я та мої люди очікуватимемо на віддяку за зусилля… якщо чесно, то яка взагалі проблема? Загубили паспорт, то новий зробіть, всього то!» сказав Цейво.

«Усе не так просто, я не з УБК. А щодо віддяки, можете не сумніватися» сказав і дістав з кишені кілька золотих даблзів.

Щойно цейво вбачив їх, його обличчя стало менш легковажним і він спитав «А… звідки… ви?»

«З Форчану» взаємно насторожуючись відповів Пепе.

«Я зрозумів, для нас велика честь прийняти гостя з форчану. Мої люди будуть раді зробити таку послугу громадянину такої великої країни» він граційно відвів рукою руку пепе з даблзами, давши знак що можна обійтися і без них. Натомість він дістав телефона та набравши номер, чемно попросив Пепе почекати та вийшов з кімнати. Як тільки гудки припинитися, він сказав «Алло, Шузе, у нас тут серйозна справа. У мене тут громадянин з Форчану, каже загубив паспорт. Загубив або вкрали»

«Отакої. А звідти ти тоді знаєш, що він з Форча? Може дурить»

«У нього кілька справжніх даблзів, я то різницю тямлю»

«Що ж, ми обоє розуміємо, що це означає. Якщо ти не хочеш, аби нас обох одного дня розмазав по цій сраній УБК-пустелі кантай-флот, а нашим анонам не перекрили всі зелені карти на відвідування форча, то треба забезпечити все, аби цей гість не відчув дискомфорту. Я зараз же розпоряджуся опитати прибиральників, забронюю для нього готель та сповіщу анонів, а ти пробий по своїм каналам.»

«Так», сказав Цейво, «якщо хто і витяг, то гадаю це мої нишпорки…»

Через кілька хвилин Цейво повернувся до кімнати, де Пепе з цікавістю дивився на численні макроси та едвайси»

«Ну що ж, пане Пепе» сказав Цейво, «Ваш паспорт в пошуку, а Вас прошу вирушити до готелю, аби в комфортних умовах почекати на результат. Я звісно нічого не можу гарантувати, але ми та влада міста зробимо все, що зможемо»

«Не знаю як Вам і дякувати, пане Цейво…»

«Не потрібно» урвав його співрозмовник «А, якщо можна поцікавитися, навіщо Ви взагалі сюди подалися, що тут робити?»

«Ну я люблю мандрувати і після прочитання брошури та гуглування по вашим інтернетам, пригледів кілька доладних місцевих цікавинок. От тільки на митниці, на жаль сказали, що нічого зі старого Учану вже нема»

Коли Цейво почув слова про Учан він знітився, але після миті тиші, сказав «Може і нема того що було, але Цікавого все одно багато. Ідіть, відпочиньте, мій водій доставить Вас прямо до готелю.» сказав цейво і простяг візитівку.

Пепе взяв її, машинально прочитав «готель Схрон. Атмосфера старого Учану» і посміхнувся.

Цейво продовжив «Відпочиньте, виспіться, а завтра ми, сподіваюся, повернемо Вам паспорт та вигадаємо туристичний маршрут, вартий гостя з Форчану» – він по-доброму посміхнувся, простягнув Пепе руку, потиступши жаб'ячу лапку та вказав анону в костюмі провести його до виходу. Вийшовши, Пепе попрямував до автівки, але потрапив під добрячу зливу, яка лила неначе мілфа, що сквіртує від гарного фістингу.