[x]

Літературний тред

Досягнуто максимальної кількості повідомлень

В якійсь із книжок за 40k є відомості про те, як людську душу можна помістити у якийсь предмет. І я вже забула, в якій саме – лише пам'ятаю, що ти про неї згадував в одному з тредів Учану. Не нагадаєш?

Відповіді: >>23

А спитаюся-но я знічев'я про таке: якого кольору шкіра у Вентріса? В одній з давніших книжок – здається, ще у першій трилогії – вона точно описувалась як смаглява (але незрозуміло, від природи чи засмагла). А в одному з епізодів "Належного ордену" брат-капітан… зблід! Чи, може, я чогось не розумію і все ж таки можна збліднути, маючи смагляву шкіру?

Відповіді: >>47

>>46

Я вже перші три книжки його циклу встиг забути. Навіть темношкірі вміють блідніти, наскільки їм дозволяє шкіра.

Відповіді: >>58

До речі, про "Душепивць", розмова про яких щойно зайшла в загальному треді: який цей цикл загалом? Як там із сюжетом? Зі стилем? Із персонажами?

Відповіді: >>86

>>85

Демон-принц Тзінча скораптив цілий орден, скориставшись своїми психічними здібностями – майже півордену повірили, що мутації Імператор подарував. Хоча в корапті йому дуже допоміг неабиякий кретинізм певних осіб із числа Механікус, однак цей кретинізм швидше виглядає поганою спробою склеїти сюжет. Якщо не зважати на ці провисання в самому початку, можна за 5 кніг (я читав тільки 4) простежити за тим, як повільно вимрає цілий орден, вірний ідеалам Імператора, але відмовившийся від Імперіума, що його відлучив.

Сюжети 2-4 книжок доволі логічні, герої стикаються з певними нестандартними для вахи ситуаціями, тому виглядає цікаво. А ще сам Каунтер вміє у масштабні бої й відчуття безвиході, тому певна атмосфера у книжок є.

Перша книжка не відкриває мотивації магоса механікус, що погано сказалось на сюжеті, та й взагалі деякі сцени з мотивацією героїв не завадили б.

Із героїв цікавий Сарпедон, голова відлучених Душепивць, котрому й доводиться щось робити з Орденом. Також інші командири, другорядні, але читачам хтось із них та прийдеться до смаку. Цікавий орочий варбос у четвертій книзі.

Відповіді: >>89

Також там непогано познущалися з аристократії. Я тут насмикав уривків. Це з першої глави 4-ї книжки.

'Globus has got them digging trenches and mucking out the horses,' said Lady Akania Falken-Kaal, standing idly beside Count Luchosin. Lady Akania looked rather more rakish than most of the men, sporting an athlete's frame under her cavalry-woman's uniform and an eye patch thanks to a hunting accident in her youth. 'No damn respect.'

'Globus wants them ready to fight,' said Lord Sovelin. 'I don't think there's anything wrong with that.'

Lady Akania cocked her one visible eyebrow. 'Fight? This is not an army for fighting, Sovelin! This is an army for reminding those vermin in the cities who is in charge. If it weren't for that the citizens might realise there are more of them than there are of us. The Falkens rule Vanqualis by magnificence, Sovelin, not by the gun! Killing them in the streets is fine for the rest of the Imperium but we do things differently. Do you not agree it is better this way?'

'Of course, Lady Akania,' said Sovelin. Lady Akania was an aunt of his a couple of times removed, though he was not much younger, and he was fairly sure she had seniority over him. Most of the family members on the Pavilion were higher up the ladder than Sovelin, which was probably why he had been palmed off on the artillery.

'Fight!' snorted Lord Luchosin with derision. 'What's there to fight?'

A sharp volley of gunshots rippled across the assembled troops, tens of thousands of autoguns loosed off to salute the sons and daughters of the Falken family. With perfect timing the regimental bands opened up and blared the ancient songs of war and rulership, the rhythm punctuated by volleys of disciplined gunfire. It echoed around the white stone spires of Palatium and the immense jungle trees that crowded up around the city walls, around the regimental banners and the gilded eagles atop the minarets of the Temple of Imperator Ascendant.

'No respect,' spat Lady Akania. She turned and walked off briskly, waving away a regimental underling who tried to get her attention. He was carrying a field vox-unit.

'Not now,' said Lord Globus. 'It's not the time.'

'My lord,' said the officer. 'It is a communication from Fleet Admiral Thalak.'

'Thalak has no idea what we are doing here!' growled Lord Globus. 'The man's a peasant. He can wait.'

Відповіді: >>88

>>87

Хвилин десять потому:

The first blast hit the Processional Quarter square on, throwing broken bodies and severed limbs into the air, a hundred men blown to bits in a split second and dozens more sliced apart by shards of shrapnel. The Warding Standard itself, stitched together from a dozen regimental banners and festooned with battle honours and campaign ribbons, fell tattered and bloody to the ground, draping itself over the chunks of uniformed meat that remained of the honour guard regiment escorting it.

The second blast hit the Aristarchical Pavilion. Lord Globus was vaporised. Lady Akania was beheaded by a shard of missile casing and tumbled down onto the square. Counts and barons were shredded. Lords and ladies were thrown broken against the front of the Herald's Chapel and the Lord Magister's Basilica.

It was an orbital artillery strike.

>>86

Знову дякую. Вміє в масштабні бої? Це добре.

А з аристократії, здається, періодично знущаються якщо не всі автори БЛ, то вже точно переважна їх більшість. Це в них колективний пунктик такий чи що?

>>90

Десь у глибокій сраці Галактики крутиться навколо двох сонць вулканічна планета. Одна доба на ній складається з 31 години, однаково темних як вночі так і вдень. Там є кілька міст, названих латинською. В перекладі буде щось типу Милосердя, Істина, Співчуття і т.д.

За років 20 до початку книжкових подій сорорітки перемогли якогось могутнього демона й запхали його в підземелля під одним зі своїх храмів. А потім канонісса, чиє ім'я не має значення, домоглася зміни назви планети на Спокутування. Виявилося, що не тільки в неї повністю відсутня уява, тому Конвент Санкторум зробив планету святою і змінив її назву зі старої на Спокутування-219. Канонісса ця на момент книжкових подій дуже стара, в неї щось із легенями, вона повільно вмирає, вже майже не може ходити, але все одно ходить до демона, який навіть не намагається похитнути її віру, бо нічого не вийде. Ходить і перевіряє, чи він не втік куди і чи не спробує на неї якось вплинути. В інший час вона молиться статуетці Імператора, закованого в колючі кайдани, який чи то кричить від болі чи то глузує з неї, питаючи, на що вона витратила все життя. Вона не може вирішити, що з цього правильно.

Відповіді: >>117

>>116

Тим часом на планеті опинились чотири мисливці, які почали хапати на вулицях одиноких людей. Один із них раптово почав проявляти зародки розуму, інші негайно йому підкорились. Але він нічого не відчув з приводу такої зміни соціального статусу. Поступово він почав мислити абстрактно, а інші – відчувати його настрій. Коли ж він порозумнішав настільки, що відкрив психічні

сили, він усвідомив, що найбільшу загрозу являють собою сорорітки. Тому він знайшов найбільш нестійку з них і скораптив її, приходячи до неї уві сні та перебуваючи в її думках. Вона вирізала сплячих сестер, відкрила ворота культу, і всіх сороріток, хто не спав, добили культисти та чистокровні. Сама ж каноніса закрилась у бункері, де й наглядала за боєм через дрон-сервочереп, а потім слухала, як зрадниця шукає різні підходи, щоби витягти її з того бункера. Втім, вона згодом утомилась і пішла собі, давши старій канонісі спокійно померти.

Кінець пролога.

Відповіді: >>118

Глава 2.

Новонароджений культ генокрадів із прологу обрав собі за символ спіраль. Такий самий символ є головним символом звичайної людської секти, яка вірить, що Імператор – це центр спіралі, а все крутиться навколо нього і все в тому ж дусі. Голова секти заплатив дуже велику суму за місце на космічному кораблі. Місце для нього і ще 400 паломників, які мають пролетіти 7 зоряних систем, щоби дістатися планети з прологу. Там вони знайдуть спіраль і переродяться, як сказав їм голова секти, котрому, як це завжди буває з лідерами сект, відкрилась істина.

З ними на кораблі летить гвардієць із книжки Каста вогню, який називає себе фантомом. Він назбирав грошей і намагається повернутися додому, але дуже вже довго треба летіти. Та й збирання грошей забрало багато часу. Він завів дружбу з 25-річною медичкою з числа сектантів, але потім посварився з нею, коли висказав усе, що думає про її віру, її наївність і про те, що вся ця подорож дуже погано виглядає. Крім цих двох є ще дві дійові особи – голова секти і молода безталанна дівчина, котру медичка зробила своїм асистентом.

Відповіді: >>120

>>119

> молода безталанна дівчина, котру медичка зробила своїм асистентом

А чому безталанна? Вона, щойно з'явившись, уже вскочила в якусь халепу?

Відповіді: >>121

>>120

Тому що авторський текст. Вперше та дівчина прийшла до лікарського намету, бо погана спала в варпі. Паломники просто в трюмі летіли. А потім вона скрізь ходила за цією медичкою як за старшою сестрою, доки та не взяла її в асистентки. У неї нічого не виходило, але вона була дуже старанна.

Відповіді: >>122

Глава 3.

Секта висадилась на планету. Під час висадки асистентку медички ледь не затоптали, врятував якийсь чоловік, про якого медичка в темряві подумала, що то голова секти. Коли вони відійшли від посадочного поля і зайшли в якесь приміщення, туди завітали гвардійський священник і комісар. Вони запропонували сектантам вступити в гвардію, а коли ті, перелякані, почали відмовлятися, вперед вийшов чоловік, який врятував асистентку медички (той самий таємничий гвардієць, який теж зійшов з корабля на планету). Він зізнався, що колись був капітаном гвардії, і попросив не чіпати сектантів.

У той же час культисти генокрадів вирізали першу гвардійську заставу.

Відповіді: >>124 >>141

А тим часом я надумав взятися за ще одну книжку. По главі в день буде якраз те, що треба. Якщо буде плутанина або що, я просто далі цього пролога нічого писати не буду. Дочитаємо Фехерварі, а потім знову повернусь до цієї.

Легіон Проклятих.

Пролог.

Цертус-Мінор, світ-кладовище Адептус Міністорум, субсектор Прага, сегментум Обскурус. Кількість населення до атаки Хаосу – мільйон людей. Після атаки – 0.

Могутній у військовому плані культ Кхорна літає за кометою, яку колись сфотографувала Еуфратія Кілер і вирізає всі планети, біля котрих пролітає комета. На цій же планеті хаоситів було розбито, і зробили це мощі святого Умберто. Звісно ж, Інквізиція просто не могла залишатися осторонь і не розслідувати це, тому на планету спустився агент Ордо Абсолетус, апробатор Васкеллен Каст. Він блукає серед трупів убитих Пожирачів Світів, культистів і десантників Ордену Excoriators. Крім нього на полі бою лазила туди-сюди недобита культистка, яку знайшли охоронці Каста і привели до нього. Так вже сталося, що вона щось шукала, і це щось було якраз біля того місця, де стояв Каст. Культистка потрапила під вплив якоїсь варпової істоти, вбила охоронців і ледь не вбила самого Каста, який навіть руки на свій захист не підняв, але снайпери з Валькірії, що прикривала його з неба, встигли її пристрелити. І тільки-но у Каста відлягло від серця, як на планету спустились три роти Excoriators, які прибули забрати тіла своїх братів, тіла цілої роти. Каст виявився не тією людиною, яка думає, що говорить, і прямо сказав капеллану Excoriators, що інквізитор, якому він служить, перехопив повідомлення тієї самої знищеної роти Excoriators. Причому це повідомлення було не просто сигналом про допомогу, але так би мовити телефонним дзвінком особисто Імператору. І той, судячи з усього, підняв слухавку. Після цього Касту вдруге за день довелось пережити страх смерті, бо капеллану не сподобалось підслуховування їх телефонів, але на полі бою знайшли вцілілого десантника, і він з агентом інквізиції пішли його шукати.

Відповіді: >>127 >>133

>>126

> Могутній у військовому плані культ Кхорна літає за кометою, яку колись сфотографувала Еуфратія Кілер і вирізає всі планети, біля котрих пролітає комета.

А навіщо вони це роблять?

> Ордо Абсолетус

Ого! Рідкісний ордос. Не знаєш, за що він відповідає?

> Причому це повідомлення було не просто сигналом про допомогу, але так би мовити телефонним дзвінком особисто Імператору. І той, судячи з усього, підняв слухавку.

Тобто?

Відповіді: >>128

>>127

>А навіщо вони це роблять?

Хто його зна?

>Ого! Рідкісний ордос. Не знаєш, за що він відповідає?

За досліджування всього надприроднього. Наприклад, чуток про те, що мощі святого якимось чином зупинили хаоситів.

>Тобто?

Тобто на якусь задрипану планету нападає дуже могутня армія кхорнітів, космодесант надсилає телепатичне повідомлення напряму Імператору, а коли Інквізиція прибуває на планету, то знаходить там знищених хаоситів. Єдиним поясненням цих подій Каст, той самий апробатор, вважає втручанням Імператора.

Відповіді: >>132

>>128

> Тобто на якусь задрипану планету нападає дуже могутня армія кхорнітів, космодесант надсилає телепатичне повідомлення напряму Імператору, а коли Інквізиція прибуває на планету, то знаходить там знищених хаоситів.

Ох, нівроку! Ти вже далі читав? Це якось пояснюється?

>>126

Легіон Проклятих

Глава 1.

Ордени, чия генетична лінія походить від Дорна, беруть участь у святі під назвою The Feast of Blades. Для ордену Excoriators свято виглядає не дуже веселим – у боях програють їхні чемпіони, іноді не виживаючи після цих боїв, пара вцілілих бійців не має жодного шансу вистояти проти Багряного Кулака. Але Corpus-Captain Shiloh Gideon хоче вирвати перемогу, бо один із бійців його ордену загубив стяг, подарований ордену Рогалом Дорном при заснуванні ордена і призначення Excoriators Астартес Презіс – захисниками планет біля Ока Жаху. Крім цього, Альфа Легіон ледь не знищив першу роту в одній із сутичок і ледь не вбив магістра ордену Кезію Ішабода. Зараз за ним наглядає кращий апотекарій. Крім цього цілу роту втратили, що й було описано в пролозі. Перемога в The Feast of Blades точно б не завадила.

Апотекарій радить капітану випустити на арену Захарію Керша на прізвисько Батіг. Йому 552 роки, його рекомендував випустити на арену сам магістр ордена. Тільки є 2 проблеми. Батіг був тим самим десантником, який втратив стяг. Батіг підхопив аналог Чорної Люті. Він виглядає овочем, але в думках відчуває той момент, коли Дорн на флагмані Хоруса побачив Імператора на підлозі і реве як мала дитина. А ще до нього уві сні приходить десантник з Легіону Проклятих наскільки я зрозумів. Тільки автор показав лише один його сон. Капітан пручається цій ідеї, готується сам вийти на бій (і виходить). І, схоже, лишається єдиним бійцем, бо інших вже розмазали чемпіони інших орденів. Апотекарій пропонує вилікувати Батога. Взагалі-то цим займається капелан, і не всі після цього виживають, але апотекарій має одну ідею.

Bethesda, служниця Захарії Керша на прізвисько Батіг, разом зі своїм бидлобратом Ореном, котрий не зміг колись стати Астартес (або не захотів, у що я не дуже вірю) і батьком, старою змією Єнохом, живе десь у темному трюмі, маленькому приміщенні з туалетом і, схоже, не закритим від очей. Взагалі-то раніше вона займалась тим, що лікувала рани Батога. Орден Excoriators полюбляє самобичування, щоби відчути близькість до примарха, а Бетезда потім промиває ті рани. Або здирає йому шкіру зі спини, якщо той попросить. Зараз же, після того, як Батіг підхопив Темряву, як орден називає цей дефект генокоду, він висить у ящику з дірками в нижній частині. Її брат Орен ходить біля них зі шваброю і витирає сечу.

Коли ж апотекарій прийшов лікувати Батога, Бетезду змусили читати тому якусь мазохістську книжку про самобичування, написану першим магістром ордену. В той час в голові Батога просверлили дірку і вдарили його струмом, щоби привести до тями. Це подіяло, і Батіг знову повернувся в реальний світ. Доки він це робив, батько і брат Бетезди практикувались у знущанні з неї. Якщо її брат Орен завжди готовий застосувати силу, її батько це забороняє і просто шпиняє її, розкидуючи речі або жбурляючи всякі ганчірки в її обличчя. Прокинувшись, Батіг став кликати слуг, і сімейка Бетезди на деякий час від неї відчепилась.

Відповіді: >>134 >>145

>>134

Я знайшов оригінал і підглядаю туди, бо я ж знаю, які перекладачі то все перекладають. Я подивився імена, назву Ордоса, звання капітана, бо Corpus-Captain переклали як труп-капітан. Також цікаве мені було ім'я Бетезди.

І просто як приклад:

The Inquisitorial storm troopers brought forth a prisoner. She was naked but for the scraps of filthy, feral world hide that preserved her modesty. Her matted hair trailed down her back and her flesh was the canvas upon which primitive tattoos were carved and inked.

Her matted hair trailed down her back

В перекладі волосся обвивалось навколо шиї, що здалось мені дивним.

Відповіді: >>139

>>134

>Боже, якісь феєричні невдахи, та ще й мазохісти.

Схоже, що вони ще більші невдахи, ніж здавалось. Я трохи продивився наступні глави. Виходить, що події основної книжки відбуваються до пролога. Та рота, яку вони втратили в пролозі – це якраз та, про яку написано книжку. І при цьому вона вже була покоцана в боях, і на її відновлення мало піти років сто.

Відповіді: >>139

>>135

> Corpus-Captain переклали як труп-капітан

На їхньому тлі я ще ого-го яка профі.

> Her matted hair trailed down her back
> В перекладі волосся обвивалось навколо шиї, що здалось мені дивним.

Недарма здалося.

>>136

> Я трохи продивився наступні глави.

"Трохи продивився" у сенсі "вирішив прочитати по діагоналі та дропнути" чи у сенсі "вирішив дещо собі проспойлерити"?

Відповіді: >>140

>>139

Просто вирішив прояснити для себе розбіжності між прологом і першою главою. Виявилося, що розбіжностей немає, просто пролог заскочив уперед.

>>123

Глава 4.

Колишній капітан гвардії, який знову став солдатом, відмився і перевдягнувся, паралельно згадуючи, чому він узагалі вкрав рясу паломника і спустився на планету. Як виявилося, він просто не хотів залишати свого єдиного друга за останні кілька років, медичку Арікен, на планеті під назвою Спокутування, оскільки місця з такими невинними назвами викликали в нього тільки сильну підозру. Тим часом священник і комісар, які рекрутували його, дивуються його вчинку, але радіють, що він пішов з ними. Його швидко ознайомили з новим місцем служби, командирами та станом речей на планеті. А також показали труп культиста генокрадів, з якими полк і веде боротьбу.

В той час, як він повертався до служби, капітан Омазет, теж героїня однієї з попередніх книжок, жінка з витатуюваним черепом на обличчі та анатомічним скелетом, намальованим на обладунку, знову прийшла рекрутувати сектантів. Медичка запросила ліків та їжі, але Омазет поставила свої умови: сотня паломників – в рекрути, решта отримає їжу та ліки. Відмовляться – їх просто викинуть з ангару і хай самі шукають собі все, що їм треба. В результаті медичка і ще сотня паломників залишилися з Омазет, а голова секти (медичка здивувалась, чому й його не рекрутували) забрав із собою всіх сектантів, включно з її асистенткою, надто хворою для служби (лікувати її ніхто би не став) і надто переляканою без своєї подруги.

Відповіді: >>142 >>143

>>141

Глава 5.

Перша застава, яку вирізали генокради, була дуже малою. Лише двоє людей, які вже давно втомилися від монотонного безґлуздого сидіння на одному місці. Псайкер-гібрид легко змусила їх перестріляти одне одного, а пілота Сентінела, який був поблизу, просто причарувала. Тепер він їздить у місто і зустрічається з нею. Його тільки трохи насторожує велика кількість людей, не зовсім схожих на людей, на вулицях міста, а також велетенська істота, що постійно ходить разом із псайкером-гібридом. Втім, він ще жодного разу не міг роздивитися цю істоту, бо коли до нього наближається псайкер, він уходить в хітливо-захоплені фантазії і більше нічого крім неї навколо не бачить.

Друга частина глави дає можливість подивитися на світ очима одного з культистів. Він має сильні мутації, а також вважає себе в першу чергу воїном. Звичайні люди для нього – єретики, які руйнують генокрадські святині типу графіті на старому тині або щось типу цього. Він постійно скаженіє від таких дій і рветься в бій, але без прямого наказу просто фізично не може діяти самостійно. Він відчуває це як некритичну лють. Близьку до неї, але не настільки. Замість відкритої війни з людьми він вештається вулицями міста і полює на гвардійських офіцерів, особливо небезпечних для культа.

Відповіді: >>248 >>269

>>143

Героїня Fire and Ice. Про тау О'Шова, допитувача Інквізиції та таємничого космодесантника, який запропонував їй швидку смерть або добровільний стрибок з потяга. Я не писав багато ні про неї ні про її полк, бо вони були не надто важливі. Але в цілому писав, що вони вудуїсти.

Відповіді: >>147

>>133

Легіон Проклятих

Глава 2.

Варто було Батогу одужати, як він наказав слугам провести ритуал бичування. Апотекарій висказав йому все, що думає з приводу надто сильної любові до цього ритуалу, перервавши бичування. З апотекарієм прийшов якийсь гопнік-ветеран, який негайно почав висказувати Батогу своє "фі" і уповз зі зламаною щелепою. Після цього капітан роти і апотекарій ввели його в курс справ: магістра Ордену поранено якимсь отруєним мечем, а старші Ордени, що пішли від генетичної лінії Дорна, достроково розпочали The Feast of Blades. Вони часто так роблять, бо вірять, що Дорн наглядає за ними, а переможця The Feast of Blades так взагалі буде любити особливо палкою любов'ю. А тих, хто програє, зневажати. Тому старші ордени й намагаються використовувати невдачі молодших, зайвий раз показуючи Дорну, що ті слабкі, невдахи і погані бійці, а вони, старші Ордени, цяці.

Відповіді: >>148 >>165

>>145

Легіон Проклятих

Глава 3.

Батіг скаржиться на галюцинації – до нього все ще приходить якийсь скелет у напіврозвалених обладунках Астартес – воїн з Легіону Проклятих, але апотекарій йому не вірить. Замість дослідження Батога він розповідає, що Дорн колись зламав меча, яким бився на кораблі Хоруса, а другий меч тепер зберігає той орден, який переможе у The Feast of Blades. Арена бою – аналог Залізної Клітки. Час бою необмежений, учасники вдягають скаутську броню кольору колишнього Легіону (тобто жовту) із символом ордена на наплечнику. На арені лежать два мечі, для кожного бійця по одному, змащених паралітичним токсином, поєдинок закінчується нокаутом. Батіг знову намагається поскаржитись на галюцинації, але апотекарій відфутболює його до капелана.

Іронія долі, але Батіг зустрів капелана чужого ордена, Fire Lords, на арені. Розаріус у того вимкнений, як наказують правила. От тільки цей капелан дмухає вогнем, а токсин на мечі Батога дуже легко горить. Зрештою, він таки зумів скинути капелана в невеличку залізну прірву, зламавши тому спину, і виграти першу перемогу.

За першою були інші. Він відрубав руку одному з чемпіонів іншого ордену. Ті миттєво побігли скаржитись, але рубати руки – то за правилами. Зрештою, сам Дорн колись втратив руку в бою. Потім надто сильно порізав ще якогось противника. Ще один день спроб його дискваліфікувати. Коли ж йому самому на арені вибили око, ніхто скаржитись не побіг… Кількість перемог, яку він здобув, дуже занепокоїла інші ордени, тому деякі з них почали робити вигляд, ніби не хочуть змагатися з ним через втрату стяга, насправді ж не бажаючи програвати якомусь нонейму з нонейм ордену. Тому вирішено було закінчувати свято тристороннім поєдинком між Батогом, Імперським Кулаком та Чорним Храмовником, щоби завжди можна було виправдати свою поразку тим, що він уже слабких добивав. І, як воно й мало бути, Батіг таки здобув своєму ордену перше місце.

Відповіді: >>168 >>184

>>165

> Замість дослідження Батога він розповідає

О, то не тільки в мене проблема з info dumps?

> цей капелан дмухає вогнем

Він псайкер?

І розповідь про Батога на арені таки дуже нагадує "Голодні ігри". Підозрюю плагіат.

Відповіді: >>169

>>168

>Він псайкер?

Скоріше просто якась особливість ордену. Типу видихання вогню з дивнорозвинених залоз, де мала бути кислота.

Але більше схоже на те, що автор просто наркоман, і цей епізод можна не сприймати всерйоз.

Відповіді: >>172

>>169

Оце:

> Типу видихання вогню з дивнорозвинених залоз, де мала бути кислота.

цілком може випливати з цього:

> автор просто наркоман

Та й усе, що ти наразі переповів, свідчить на користь цього. До речі, що там було далі? Ще не читав?

Відповіді: >>174

>>172

>До речі, що там було далі? Ще не читав?

Ні, я її по главі в день читатиму. Там поки що тільки 16 глав перекладено, тому поспішати все одно нема куди.

Взагалі-то поки що книжка виглядає пристойно. Орден взяв участь у змаганні серед своїх братів за генетичною лінією і виборов перше місце.

Відповіді: >>175

>>174

> Взагалі-то поки що книжка виглядає пристойно.

Якщо не брати до уваги довбограйства деяких героїв і їхньої фіксації на мазохізмі.

До речі, "Легіон Проклятих" теж іще перекладено не повністю? Як же так? Здає варфордж :)

Відповіді: >>176

>>175

>довбограйства деяких героїв

Це не завжди ознака поганої книжки. В житті теж трапляється.

>їхньої фіксації на мазохізмі

Ти ще не бачила, як на нащадках Дорна відпочив той автор, який писав колись про інквізитора Чевака. Єн Вотсон здається. Там капелан Кулаків вислуховував бойового брата і думав, що хоче срати, але не піде, доки не вислухає, бо терпіти ім'ям Імператора – це дуже й дуже правильно. Сандерс тільки привів цей мазохізм до більш-менш людської подоби.

Відповіді: >>179

>>176

> Це не завжди ознака поганої книжки. В житті теж трапляється.

В житті це не є нормою. А коли на це страждає більшість персонажів, і це ще й на повному серйозі подається як норма, це ніхуя не норма.

> Ти ще не бачила, як на нащадках Дорна відпочив той автор, який писав колись про інквізитора Чевака. Єн Вотсон здається.

Який збіг! У Сандерса теж є книжечка про Чевака.

> Там капелан Кулаків вислуховував бойового брата і думав, що хоче срати, але не піде, доки не вислухає, бо терпіти ім'ям Імператора – це дуже й дуже правильно.

Стьоб? Кажуть же, що Вотсон – іще той приколіст. Принаймні, кажуть ті, хто бачили його УРЖ.

Оффтоп: наскільки я розумію, кілька днів тому офіційно вийшов офіційний 40 том "Єресі". А ми й не помітили.

>>165

Легіон Проклятих

Глава 4.

Захарія Керш на прізвисько Батіг став першим за всю історію свого ордену, хто зумів виграти змагання і отримати право привезти меч Дорна на рідну планету Ордена, але наказ магістра перевів його в звання капітана п'ятої роти. Того, що від неї лишилося. Меч Дорна у нього забрали, його самого перевезли на крейсер п'ятої роти і направили на якусь планету, схожу на кардинальський світ.

Місцева екклезіархія той планети зібралась на якусь змову, їм обов'язково потрібен десант для своїх цілей, і вони вирішували, кого би покликати і чи кликати взагалі. Автор нагнав інтриги якщо коротко.

Керш-Батіг летить через варп, корабель трясе, його служниця Бетезда годує його з рук як вередливу дитину, а ротні офіцери влаштовують істерики на тему "Чого ми не летим за Альфа Легіоном?" і "Хто дав тобі права забороняти мені бичувати себе на цілих три дні за те, що я влаштовую істерики?" Хоча вони й корисного трохи сказали – комета Кілер весь час пробула в Оці Жаху і тепер літає, де і як хоче. От і корабель трясло, скоріш за все, від неї.

Відповіді: >>185 >>203

>>189

Може бути. Взагалі мені здається, що генеруючи якийсь контент за сорокатисячником, можна спокійно пхати до нього все, що тобі особисто подобається. А обґрунтування знайдеться.

Відповіді: >>191

>>191

> ну ок, можуть бути чи є ісламісти в 40k?

Якщо ти маєш на увазі списану з них культуру / етнічну чи соціальну групу, то чому ж ні?

Відповіді: >>193

>>195

А самому слабо? Якщо раптом що, я малювати не вмію, майже фізично не можу, і тому до мене можна звертатися хіба що за фанфікшн і перекладами.

Відповіді: >>197

>>193

Є планета-пустеля Талларн. Вона стала такою після довгого орбітального бомбардування. Там залежно від автора все коливається від Імператор Акбар до звичайної сучасної Британії в навколомусульманському одязі. Ну і далеке майбутнє прикладається.

>>184

Легіон Проклятих

Глава 5.

Керш прибув на кардинальський світ, куди його направив магістр ордена. Згідно з наказом він мав поговорити з головним кардиналом, але оскільки той не може говорити через похилий вік, Керш просто повернувся і пішов. Один із чотирьох вищих екклезіархів кинув у нього сувоєм із зобов'язаннями ордену допомагати цій планеті, а потім зверхньо розповів, що він тут головний. Керш віддав наказ скаутам, ті перестріляли купу озброєних чоловіків із числа охоронців. Не чіпали тільки сороріток. Екклезіархи спробували змусити сороріток вступити в бій, але одна з них зарізала одного з екклезіархів, а інші просто стояли.

Поповзавши трохи на колінах і поцілувавши Кершу руку, три вцілілі верховні екклезіархи розповіли, що комета Кілер прилетіла з Ока Жаху, планети, повз які вона пролетіла, почали потерпати від культів, а на Цертус-Мінор (планета з пролога) культисти звели монумент із черепів. Туди треба летіти, бо там лежать святі рештки Умберто Другого.

Керш погодився туди летіти, хоча його підлеглі пропонували кинути все і летіти туди, де знайшли слід Альфа Легіона. Він вирішив, що це пастка, і треба виконувати зобов'язання, дані колись орденом.

Відповіді: >>204 >>212

>>203

Боже-Імператоре, ну й трава в автора. Треба пошукати його контакти та попрохати, щоби мені трохи надіслав.

І нагадай, будь ласка, скільки розділів іще лишилося.

Відповіді: >>206

>>203

Легіон Проклятих

Глава 6.

Керш летить на Цертус-Мінор, навігатор корабля помітив, що паралельним курсом у варпі йде величезний корабель, яких не будували вже кілька тисяч років. Керша ознайомили з цим, але обов'язи понад усе. Він прибув на планету, зустрівся з головним Екклезіархом. Той ознайомив його з офіцером місцевої армії, сороріткою в синіх обладунках і арбітром. Ця трійка покаже, що відбувається на планеті, та розкаже, яка допомога потрібна від десанту.

З цікавого: планета-цвинтар – це таке місце, де похований якийсь святий або ще хтось ну дуже непростий. В даному випадку святий. Біля нього можна ховати інших людей, але претендентів багато – завжди є якийсь аристократ або просто заможна людина, що орендувала собі землю на цвинтарі, де лежить святий. І місцеві робітники зазвичай займаються тим, що викопують тих, чия оренда закінчилась, повертають труну родичам, а на їхнє місце кладуть труну наступного багатія.

Відповіді: >>213 >>214 >>218

>>212

А спитаюся-но я знічев'я про таке: якого кольору шкіра у Вентріса? В одній з давніших книжок – здається, ще у першій трилогії – вона точно описувалась як смаглява (але незрозуміло, від природи чи засмагла). А в одному з епізодів "Належного ордену" брат-капітан… зблід! Чи, може, я чогось не розумію і все ж таки можна збліднути, маючи смагляву шкіру?

>>212

Оце вже цікаво. Тепер ясно, на якому такому світі-цвинтарі мешкав головний герой "Варти Смерті".

А ще, здається, нас знайшов той серун, який колись дошкуляв нам на Учані.

>>212

Легіон Проклятих

Глава 7.

Кершу розповіли, що в чиюсь світлу голову завітала ідея збільшити територію цвинтаря, аби там можна було поховати ще більше небіжчиків. Було вирішено випарувати озеро біля цвинтаря, і коли це почали робити, з-під води стало видно верх монументу-піраміди, виконаного у вигляді хаоситської зірки. В цей момент увагу Керша трохи відволікли могили. Як виявилось, кожна з них оздоблена системою стазіс-контролю. Як можна здогадатись, щоби труп не згнив за довгий переліт до цього світу-цвинтаря, його пхають у стазіс. Але іноді в стазіс запихують ще живих клієнтів, які, будучи від нього відключені, вмирають вже в могилі. Тому кожну могилу оздобили приладами, які дозволять підтримувати вміст труни у незмінному стані. Дізнавшись про це, Керш пішов роздивлятися піраміду, при чому одне з його відділень спеціально пішло по воді, аби забризкати дорогий одяг екклезіархів, виставлених кордоном навколо піраміди і зобов'язаних співати релігійні гімни. Біля монументу Керш побачив черепи і трупи і з'ясував, що трупи належать культистам, які з'явились невідомо звідки, а черепи – їм же і людям з могил, що розташовані на частині цвинтаря, відведеній для військових. Підлеглі Керша думають, що це має сенс, бо Кхорну черепи військових подобаються більше. Також вони думають, що культисти прив'язували собі камінці на шию, пірнали під воду і складали цей монумент по одному черепу, а потім вбивали себе, щоби додатково освятити споруду.

Керш вирішив розбомбити це все з орбіти, але церква не хоче дозволяти осквернити святу землю якимись там бомбами. Сержант одного з відділень запропонував кинути цих бовдурів і летіти звідси якнайдалі, але Керш його заткнув і вирішив підривати монумент звичайною вибухівкою і допалювати мелтами. Наглядати за цим всім буде капеллан.

Керш повернувся в столицю, де йому влаштували святковий обід і нагодували свининою. Понтифік весь час висипає на голову Керша і його роти компліменти, закликає Бога-Імператора благословити їх усіх. Воїн з Легіону Проклятих, якого Керш все ще бачить, салютує йому келихом з вином, і зрештою наш герой-атеїст не витримує. З одного боку йому не подобаються всякі історії про "Імператор захищає", коли він точно бачив, що він не захищає. Ну тобто захищає людей опосередковано, створивши Астартес. І про це він каже прямо. А мовчить про те, що якщо Імператор захищає, то все буде добре, а якщо все буде добре, то як же тоді бути зі стражданнями? Як продовжувати займатися своїм улюбленим мазохізмом? Ні, в сраку таку релігію. Потім йому раптово стало зле, апотекарій виводить його з приміщення і знову намагається дати йому снодійне або просто порадити виспатись і не морочити голову. Тільки коли Керш почав хитатись, він нарешті погодився провести дослідження. Разом із іще одним бойовим братом вони потягли керша до свого табору і помітили дорогою комету Кілер, яка вже червоніє в небі.

Відповіді: >>219 >>225

>>218

Легіон Проклятих

Глава 8.

Кхорніти нарешті прибули. Як виявилось комета летить на Святу Терру, а культ прямує за нею. Час від часу лідера культу викликає якийсь демон Кхорна і перевіряє, чи не забув лідер культу, куди треба летіти.

Тим часом на Цертус-Мінор всі, хто міг заплатити за квиток на корабель, збираються тікати. Хоча роботу їм ускладнюють астропати і особливо навігатори, які вбивають себе. Апотекарій пропонує Кершу снодійне, доки не зможе оглянути його в кращому апотекаріоні ніж той, що в них є зараз, і закликає кинути планету напризволяще, але Керш забороняє.

Відповіді: >>230

>>220

Так.

>>221

Тобто комета має за якийсь час врізатися в Терру? Оце номер. Нехай мерщій викликають Брюса Вілліса.

Перепрошую за раптове зникнення. По-перше, я на конвенті, а по-друге, я нездужаю: нервове збудження (нехай і приємне – мене, здається, сьогодні вже у другий проект запросили) + необхідність працювати + біганина надворі за хуйової погоди.

Відповіді: >>227

>>225

Легіон Проклятих

Глава 9.

З понтифіком, який правив Цертус-Мінор, сталося щось дивне. Він не відчиняє двері. Керш і його бійці вибили двері, а потім з'ясували, що крім понтифіка там є ще й астропат. Доки вони витягали понтифіка з балкону, астропат перетворився на демона і влаштував бійню в церкві. Керш побіг за демоном, і далі ця глава змусила співчувати рогатому, якого вбивали довго і зі смаком.

Відповіді: >>231 >>243

>>230

Легіон Проклятих

Глава 10.

Керш віддав своїй роті наказ бути серед людей, аби однією своєю присутністю попереджувати злочини та патрулювати територію. Скаути теж мають виконувати цей наказ, хоча вони й ненавидять Керша і вважають його боягузом, який просто боїться кинути все і полетіти невідомо куди за стягом ордену, якого в невідомокуди може й не бути. З усіх скаутів тільки двоє ставляться до свого капітана лояльно – сержант, який пригрозив зашити рота найбільш балакучому, і герой глави. Біля містечка Малий Амасек він зіткнувся з ордою зомбі, які його загризли.

Відповіді: >>244 >>256

>>142

Глава 5.

Оскільки я переплутав нумерацію глав, ця глава дійсно п'ята. Попередня, відповідно, четверта. А та, що я назвав четвертою, третя і т.д., але то вже не так важливо.

Старший магус культа, псайкер, час від часу приходить до головного генокрада, якого вважає богом, і зливається з ним розумом. Він уже досяг похилого віку, тому скоро його спадкоємцем стане Ксіфаулі, молодша псайкер з попередньої глави. Він вважає її гідною заміною себе, бо вона навіть читала якісь книжки, дуже схожі на пов'язані з варпом, і не скораптилась. Схоже, що варпу культисти генокрадів бояться не менше за всіх інших. У лігві того генокрада сидять також жертви аборту – культисти, які народились потворами навіть для генокрадів. І, схоже, ще й тупими потворами. Магус сподівається, що Ксіфаулі буде складати певну опозицію для культиста з попередньої глави, народженого полководцем, і не дасть культу вступити у відверту війну. Хоча з огляду на те, що вони все одно нічого не вирішують, його сподівання виглядають дивними. І остання деталь – обидва вони, магус і Ксіфаулі, пішли від однієї жінки – тої самої зрадниці-сорорітки з прологу. Вони не її прямі діти, але нащадки.

Той самий колишній капітан гвардії разом із командуванням свого нового полка прибув на зустріч із цими двома гібридами-псайкерами. Гвардійським офіцерам вони видаються старим і впевненим у собі чоловіком та дуже красивою жінкою, схожою на доньку старця. Гібрид пожалівся на те, що якісь люди руйнують генокрадські святині, назвавши їх святинями його секти, а коли полковник сказав, що в місті пропадають гвардійці, звинуватив у цьому саму гвардію. Пособачившись трохи, вони розійшлись, і капітан знайшов медичку. Він уже попередив її, що буде шукати можливість втекти, і вона має бути готовою.

Відповіді: >>249 >>269

>>248

Фехерварі? О, давно його не було. Переклад надовго застряг?

Думки вголос: і тут генокради. Це в БЛ новий тренд такий чи що?

Відповіді: >>255

>>243

Легіон Проклятих

Глава 11.

Керш зібрав усіх на військову нараду, але сержанти саботують кожен наказ. Під час наради вони розмовляли повільно, не кваплячись. Керш нагадав їм, що комета вже пролетіла повз планету, а люди все так же скаженіють – чоловіків скаженіє менше ніж жінок, а молоді – менше, ніж людей похилого віку. Сорорітки відмовились воювати разом із астартес – вони хочуть сидіти в монастирі, охороняючи рештки святого. Керш хоче рекрутувати цивільних, і місцеві СПО мають про це подбати. Доки він про все це говорив, у одного з сержантів остаточно зірвало дах, і він викликав Керша на двобій. В цьому ордені б'ються на спеціальних мечах-реліквіях, але Керш не став гаяти час і оголосив бій на гладіусах. Бій був до крові на обличчі, Керш, звичайно ж, переміг, і його суперник ритуально забрав назад свій виклик.

Відповіді: >>258 >>270

>>258

Ні, він просто дурний. Все, що йому треба від цього життя – це летіти туди, де Альфа Легіон дозволив себе помітити і забирати у них стяг, якого там може й не бути. А накази магістра, яких дотримувався Керш, йому взагалі не цікаві.

>>248

Глава 6.

Ксіфаулі або Зі-Фаалі, як почув її ім'я один із виродків у лігві культа, прийшла за ним. Після народження його кинули в лабіринт, де він мусив битися з такими ж потворами за виживання, але йому це прийшлось до смаку. Так само до смаку йому прийшлось те, що з ним зробила Ксіфаулі-Зі-Фаалі – змінила магією м'язи і повирізала татуювання на тілі, а потім запхала в бочку. Там дуже незручно і навіть боляче, принаймні було би боляче, якби він міг відчувати біль. Виродка привезли в якесь нове сховище поблизу позицій гвардії, і він негайно зжер одного з двох гвардійців-культистів, які вийшли його зустрічати, бо вирішив, що той боягуз. Інший стояв і дивився на це із захопленою посмішкою. А потім викликав полкового капелана на вимогу виродка і знову дивився, як той жере.

Тим часом інший послідовник магуса культа, пілот Сентінела з цієї >>142 глави знайшов медичку Арікен і запропонував їй звернутися до сектантів по допомогу і поради щодо лікування гвардійців. Його фамільярність на межі загравань ї сильно перелякала, тому вона почала ходити до капітана Омазет – тієї жінки з черепом на обличчі і брати уроки стрільби та ближнього бою, які межують зі смертельними поєдинками. Постійно перемагаючи ученицю, Омазет каже Арікен, що її колишня секта – вороги.

В той же час старий знайомий Арікен, колишній капітан гвардії, їде з кількома солдатами в місто. На розвідку.

Відповіді: >>271 >>296

>>256

Легіон Проклятих

Глава 12.

Керш відпочиває після двобою, апотекарій за його наказом пішов вилучати геносім'я з Астартес, щоби не втратити його в бою, і готуватись до перельоту кудись у іншу зоряну систему. Керш нагримав і спробував побити свою галюцинацію – десантника з Легіону Проклятих, але нічого не вийшло. Глава закінчилась тим, що він наказав бібліарію розсилати смс-ки з проханням по допомогу всім, хто може почути.

Відповіді: >>271 >>277

>>269

> Після народження його кинули в лабіринт, де він мусив битися з такими ж потворами за виживання

Щось знайоме. Навіть дуже знайоме.

>>270

Бити галюцинацію? Здається, йому стає гірше.

>>270

Легіон Проклятих

Глава 13.

Скаут з 10-ї глави, як виявилось, не помер, а поповз назад у напрямку міста. Дорогою він знайшов розриті могили, в одній із яких колись поховали десантника. Хтось відкопав мерця і вкрав рештки.

Тим часом Керш подивився на рекрутованих цивільних і йому стало трохи сумно. Тоді він подивився на професійних СПОшників, і йому стало ще більш сумно. Але дуже скоро на планеті з'явились демони і першою ж атакою відігнали захисників на другу лінію оборони. Серед роти Керша вже є втрати: один сержант став берсерком і випадково порізав скаута, а потім сам загубився серед демонів.

Відповіді: >>278 >>297

>>277

> Тим часом Керш подивився на рекрутованих цивільних і йому стало трохи сумно. Тоді він подивився на професійних СПОшників, і йому стало ще більш сумно.

І це теж дещо мені нагадує. Він, бува, не планує тренувати СПОшників особисто?

Відповіді: >>280

>>269

Глава 7.

Колишній капітан гвардії на прізвище Емброуз і його соратники прибули до тієї застави, де культисти вперше убили гвардійців. Біля застави було троє цивільних, двоє чоловіків і жінка, яких негайно перестріляли. Трохи спантеличений таким розвитком подій Емброуз здивувався ще більше, коли гвардійці вирішили обшукати мертву жінку. По-перше в неї знайшли дорогий пістолет, по-друге на її обличчі пробивалося щось типу костяного гребінця. Емброуз згадав, що лідер сектантів і та молода жінка, яка прибула з ним, мали на обличчі косметичні малюнки в тому місці, де у мертвої пробивався гребінець. А ще такий гребінець був у мертвого культиста, якого Емброузу показали в полковому морзі.

Наступним пунктом подорожі був монастир сороріток. І комісар відкрив його двері, точно знаючи, де, як і що треба натискати. В монастирі вони знайшли отвір у підлозі, а, коли спустились, – купу генокрадських жертв аборту, які дуже швидко з'їли всіх окрім Емброуза, комісара і ще одного гвардійця. Трійка втекла в бункер каноніси, де Емброуз із допомогою пістолета визнав таки, що комісар – не комісар, а агент інквізиції, і що інквізиція давно спостерігає за всім, що тут відбувається.

Глава закінчилась тим, що Ксіфаулі стала новим верховним магусом, а старий пішов кудись. Можливо в останню атаку на гвардію.

Відповіді: >>300 >>520

>>277

Легіон Проклятих

Глава 14.

Керш знайшов лейтенантшу-заступника командувача СПО і віддав їй півтора накази щодо подальшої оборони. Його брати доповіли, що сорорітки перебили купу цивільних, котрі спробували знайти притулок в їхньому храмі. На орбіті лишився тільки один корабель, а всі інші вже втекли. А начальник місцевих силовиків, який так сподобався колись Кершу, вже мертвий. В нього заліз якийсь варповий павук і вбив. А потім накинувся на Керша. Той загнав варпову істоту в якусь крипту і розчавив, мимохідь врятувавши неповнолітню дівчинку. яка ховалася від демонів у порожній труні.

Відповіді: >>300 >>305

>>300

>У "Воїнах Ультрамару" теж наче вже було запізно.

Там ще був якийсь час, а тут вже бої йдуть. Він тільки наказав лейтенантші перерозподілити боєприпаси серед уцілілих вояків.

Відповіді: >>303
gif

>>297

Легіон Проклятих

Глава 15.

Скораптився вже другий десантник Керша. Наказавши його стратити, капітан знайшов верховного понтифіка. Той розповів, що сорорітки перебили цивільних, коли натовп атакували зомбовані люди. Тактичний геній сороріток підказав їм вийти в натовп із вогнеметами і спалити всіх зомбі. А якщо хтось із цивільних помре, то й насрати. Також понтифік сказав, що до нього приходить Імператор. От тільки його Імператор виглядає як той легіонер Проклятих, що відвідує Керша.

Тим часом Сапфіра, каноніса сороріток, купається в басейні, її сестри доглядають за нею немов за королевою. Іноді за нею підглядає все той же Легіонер Проклятих, від якого в неї вже давно зіпсувався настрій. Ще більше він зіпсувався, коли сестри доповіли, що Керш виводить мешканців за межі міста, туди, де взагалі-то лазить сила-силенна демонів. Сапфіра вимагає принести їй обладунки і збирається з'ясувати, що там відбувається.

Відповіді: >>306 >>311

>>305

> Тактичний геній сороріток підказав їм вийти в натовп із вогнеметами і спалити всіх зомбі. А якщо хтось із цивільних помре, то й насрати.

Цілком симптоматично для Імперіуму.

> Тим часом Сапфіра, каноніса сороріток, купається в басейні, її сестри доглядають за нею немов за королевою. Іноді за нею підглядає все той же Легіонер Проклятих, від якого в неї вже давно зіпсувався настрій.

А він іще той розбишака.

До речі, я вже дійшла до шостого розділу "Срібних Черепів". Переповісти?

Відповіді: >>307

Отже, "Срібні Черепи: знамення".

Від цієї книжки я очікувала непоганого болтерного порно, але поки що (дійшла до шостого розділу) отримала химерну суміш казки з соціальним романом.

Срібні Черепи – орден Другого заснування. Фортеця-монастир Черепів – мабуть, одне з небагатьох місць Імперіуму, де псайкери у великій пошані. Вважається, що місцеві провидці (Прогностикатори) підтримують прямий зв'язок з Імператором, який може диктувати їм свою волю з будь-якого приводу. Було чимало випадків, коли Черепи не йшли кудись воювати, тому що якийсь Прогностикатор зафіксував поганий знак. Ще є Прогностикари – щось на кшталт бойових псайкерів, яких теж дуже поважають. Зате расових/етнічних/територіальних стереотипів тут не цураються – особливо старше покоління. До Астартес, набраних на інших планетах, просто ставляться зверхньо, зате уродженців південного континенту можуть хоч у вічі називати дикунами. Світ, на якому базуються Черепи, майже постійно скований льодом після якоїсь катастрофи (здається, техногенної) – чистісінький тобі Фенріс. Але при цьому північний континент іще більш-менш розвинутий: там є міста, діти отримують сяку-таку систематичну освіту. Зате на південному континенті проживають племена, які ще не вийшли з кам'яного віку, а деякі навіть Імперське кредо поки що не сприйняли (хоча місіонери над цим працюють). Судячи з усього, на півночі в основному мешкають бліді світлоокі люди зі світлим волоссям, а південці – як правило, смагляві темноокі брюнети. Побутує стереотип "із півдня = без царя в голові, імпульсивний, неотесаний". На південному континенті Астартес набирають рідко саме через цей стереотип, який частково підтверджується: як правило, такі десантники довго не живуть. І наразі жодного капітана з південного континенту в ордені ще не було. Капелан був, сержанти були і є, капітанів (і вище) – жодного.

Судячи з усього, тут двоє головних героїв, і обоє якраз із півдня. Ґілеас – сержант Восьмої роти, який уже бозна скільки не був на рідній планеті, а останні кілька років, судячи з усього, провів у операції проти темних ельдар. Під час цієї операції було вбито капітана роти, і Ґілеас почав виконувати його обов'язки. Але капітанське звання дісталося сержантові взагалі з іншої роти – головний Прогностикатор сказав, що така вже воля Імператора. Зате на Ґілеаса, який щойно привіз нових рекрутів (якихось пацанів, відбитих у ельдар), навісили Нікодемуса – 16-річного пацана, який іще навіть трансформацію до кінця не пройшов, зате має псайкерські здібності: силою думки ламає будь-яку машинерію. Хлопець, кажуть, справжній діамант, але його ще шліфувати та шліфувати. При цьому (і незважаючи на стереотипи щодо південців) нікого не колише, що його довіряють не-псайкеру.

Ще Ґілеаса дуже багато скубуть. Просто у вічі називають дикуном, критикують зовнішність (хоча, судячи з описів зовнішності Черепів, він насправді цілком може бути першим красунчиком ордену). Є один ветеран-сержант, який узагалі повноцінно його цькує. Всі начебто розуміють, що він неправий, але тільки радять Ґілеасові з ним не стикатися чи бодай не розмовляти. Звісно, він це прохання порушує, хоча при цьому до кінця поводиться надзвичайно стримано та інтелігентно в порівнянні з ветераном. Кінець кінцем ветеран фактично провокує його на дуель, товче йому пику, але їх рознімає головний Прогностикатор. Ґілеасові наче й співчувають, але знову виставляють винним.

Ще цікаві вставки з його минулого – як Ґіл потрапив до ордену. Він і так туди йшов разом зі всією родиною (провидець у рідному племені направив), але дорогою на них напали ще страшніші варвари та викосили всіх, крім Ґілеаса – тоді ще десятирічного пацана. Він тоді відсидівся та сам пробрався до фортеці.

Мила деталь: у фортеці Срібних Черепів мешкають місцеві великі котячі.

А ще, здається, до них їде ревізор із Інквізиції.

Відповіді: >>309

>>309

Поки що не знаю. Все тільки накльовується. Наразі лише ясно, що в якийсь момент з'явиться інквізиція, а Ґілеас таки натовче пику тому ветеранові, тому що закони жанру.

>>305

Легіон Проклятих

Глава 16.

Над планетою залишився тільки один місцевий корабель. Лейтенант Хісс вирахувала курс комети Кілер і помітила, який у неї дивний слід – з діркою посередині, з якої випадають демони і згорають у атмосфері немов метеоритний дощ. Але це було пару днів тому, до того, як капітан корабля перерізав собі горлянку у власній каюті. Ставши тепер новим капітаном за відсутністю будь-яких інших офіцерів на борту, Хісс знищила фрегат Пожирачів, транспортник гвардійців-ренегатів і взагалі невідомо що. Цей корабель щоправда не вибухнув, а тільки випустив тентаклі, якими розірвав кілька сусідів. А потім ця інкарнація Лотари Саррін перестріляла ще купу малих кораблів і понеслась у самовбивчу таранну атаку на величезний транспортник.

Відповіді: >>312 >>313 >>321

>>311

Легіон Проклятих

Глава 17.

У першій частині глави звичайний громадянин Цертус-Мінор прийшов на цвинтар і розкопав могилу аристократки, а потім перевірив, чи працює у відкритій ним же труні сигналізація. Сигналізація потрібна для того, щоби жива людина, яку запхали в труну помилково, могла покликати на допомогу. За кілька хвилин потому до нього прийшли його дружина та донька, які накрили ковдрою рештки аристократки і лягли в ту ж труну. Саме таким був план Керша – запхати громадян у могили і засипати землею, щоби демони не відчули їх і не повбивали. Зробивши все, що треба, той громадянин взяв кулемет і пішов на позиції.

Керш тим часом зустрівся з Сапфірою, яка раптово запропонувала допомогу у вигляді себе самої і ще кількох її сестер. На орбіті тим часом ще не закінчився бій, і Керш бачить, як Хісс розстрілює кораблі кхорнітів.

Відповіді: >>322 >>538

>>321

Соромлюся спитати: де автор дістає таку моцну траву?

Щодо "Срібних Черепів": поки що зупинилася через постійний і дуже сильний головний біль – здається, застудила собі торішню травму голови.

Відповіді: >>335

>>334

Чомусь Бек'ю (я сама ще на 100% не впевнена, як це ім'я правильно транскрибується, – то, мабуть, треба аудіокнигу скачати та послухати) уявляла собі дещо інакше. Не з такими м'якими рисами обличчя.

>>335

А шо його пилить? Ворожий меч, йопт. А медична допомога – для слабаків.

Відповіді: >>337 >>338

>>336

>уявляла собі дещо інакше.

Ну звичайно, в кожного з нас якийсь свій образ у голові. Просто це арт, який підійшов у загальних рисах.

У тій грі про Ейзенхорна прізвище Bequin читали як Беквін тоді як у перекладах вона була Біквін. Але саму q переклали як "кв".

Відповіді: >>339

>>337

> У тій грі про Ейзенхорна прізвище Bequin читали як Беквін тоді як у перекладах вона була Біквін.

От мені, до речі, цікаво: трилогія про Грегора є в аудіоверсії?

Відповіді: >>340

"Срібні Черепи: знамення", розділ 6

Минуло кілька місяців із того часу, коли ветеран (який, до речі, вже полетів із планети на якесь завдання) мало не зробив із Ґілеаса котлету. Ґілеас веде п'ятьох скаутів (серед них – Нікодемус) на полювання, яке в ордені править за своєрідну ініціацію. Потрапили у снігову бурю, відсиділися в печері, а тоді вийшли й забороли трьох диких білих котів, від яких дуже сильно тхнуло.

"Срібні Черепи: знамення", розділи 7-10.

Після котів напоролися на велетенського хижого черв'яка, а тоді – на групу дикунів із тих, хто колись перерізав усю Ґілеасову родину. Черв'як убив одного скаута, а Ґілеас на якусь мить втратив самоконтроль і напав на дикунів.

Інквізиція таки прийшла по Черепів. Офіційний привід – прохання про допомогу в боротьбі з сепаратистами на індустріальному світі Валоріс Квінтус. Спершу там було якесь повстання проти Імперіуму, яке придушили, а тоді призначили на планету нових губернаторів (передали її в управління сімейній парі). Якийсь час усе йшло добре, а тоді зник будь-який зв'язок із губернаторами. Почалося нове повстання, яке вже майже придушили, аж тут з'явилися десантники-хаосити, вочевидь прикликані на допомогу місцевими. Тоді імперським силам стало геть непереливки. Бляха-муха, це все мені щось дуже нагадує.

Про основну та справжню мету візиту леді-інквізитора ніхто вголос не говорить, але всі розуміють, що їй потрібно. Спершу Нікодемуса відправили поспілкуватися з санкціонованим псайкером на службі в неї, щоби той розповів йому дещицю про Черепів і про те, як вони користуються послугами псайкерів. І той псайкер є доволі колоритним персонажем. На його планеті всі рвуться до Гвардії (чи то пак, до Астра Мілітарум), а він, схоже, ще з дитинства змирився з тим, що гвардієць із нього ніякий, і морально приготувався просидіти до скону на рідній планеті, порпаючись у землі, бо це аграрний світ. Аж тут по його душу прибув Чорний корабель. Заразом Інквізиція забрала й його меншу – здається, років на 10 – сестру, яка виявилася Пустою. А тепер вони обоє служать одному інквізиторові. В леді-інквізитора він, до речі, потай закоханий.

Без срачів між інквізиторкою та керівництвом ордену не обійшлося, та вони все ж таки домовилися, що від Черепів туди вирушить група ветеранів із Першої роти, Ґілеас і Нікодемус.

Поки вони туди летять, ситуація на Валорісі набуває зовсім уже сумного вигляду для імперського війська. Повстанці, звісно, дуже активні й доволі успішні, хоча при цьому кидають у бій школоту, але заправляють усім хаосити, які зручно влаштувалися у столиці планети (бої тривають на околицях). Поки що засвітилися двоє Магнусових синочків, які вже знають про майбутнє прибуття Черепів і явно дуже невисокої думки про роботу Прогностикаторів.

Під кінець 10 розділу Черепи планують висадку на планету.

"Срібні Черепи: знамення", розділи 11-14

Крім десантників із Першої та Восьмої роти, на Валоріс іще полетіли бійці з Дев'ятої. Атакували з різних боків, ще й вдалися до підтримку інквізиторки з її почтом. Спершу хаосити спробували зачавити їх масою місцевих повстанців, у тому числі, звісно, школоти, але максимум, що ті могли заподіяти десантникам у броні, – це невелика подряпина, та й то якщо пощастить. А от ковен тзінчитських чаклунів їх добряче покоцав, і це попри те, що ватажок ковену відсиджувався в місті (за що потім одержав на горіхи від лідера варбанди), а в почті інквізиторки була Пуста. Усіх чаклунів, які вийшли битися, знищили, але у процесі видряпали зі стін щось на кшталт одержимого Хаосом дредноута, втратили більшу частину інквізиторського почту (зокрема ту жінку-Пусту) та кількох Срібних Черепів.

Цікавий факт: під час битви був момент, коли Ґілеас застосував якийсь прилад для телепортації ветеранів із Першої роти до потрібного місця. Працює він, як неважко здогадатися, через раз, але цього разу спрацював бездоганно. Ще не зустрічала у БЛівських книжках телепортації за допомогою якоїсь техніки.

Цікавий факт 2: ще у хаоситів є оракул-дредноут, який постійно щось бурмоче залежно від того, як бачить майбутнє. До нього приставлена сила-силенна рабів, які мусять записувати всі його слова. Буває так, що хтось із рабів має повідомити господаря про щось дуже важливе з почутого, і якщо звістка погана, раба, що її приніс, хаосит убиває.

Далі інквізиторка з залишками свого почту прямує до палацу, аби знайти губернаторську парочку. Спершу знайшли губернатора з виваленими назовні нутрощами та розіп'ятого на стіні так, щоби вийшло щось схоже на зірку Хаосу. За його дружиною довелося попобігати, але врешті-решт знайшли і її. Як виявилося, вона – несанкціонований псайкер, і до того ж, дуже сильний. Леді-інквізитор спробувала її допитати, але губернаторша відмовилася йти на контакт, а ще дуже злилася, що на допиті був присутній псайкер із почту інквізиторки. Врешті-решт вона того псайкера порішила, але той устиг додзвонитися воксом до снайпера, який працює на ту ж таки інквізиторку та з ним товаришує.

Під кінець 14 розділу лідер варбанди видирає в раба внутрішні органи та запихує його серце в якусь машину. Наскільки я зрозуміла, йому потрібне ще одне серце, але чомусь неодмінно з мешканця цієї планети, і це дозволить йому змінити майбутнє на користь хаоситів (хоча він при цьому й так уже впевнений, що перемога буде їхньою).

Відповіді: >>375

"Срібні Черепи: знамення", розділ 15

Леді-інквізитора викрали. Ґілеас рветься її шукати, бо раніше приніс їй Присягу гостинності, а його не пускають, бо, бач, треба йти з ветеранами шукати інших хаоситів. Звернулися до Прогностикатора, а в того нічого не вийшло порадити, хоч як він розкладав свої руни. Вирішили піти на компроміс: якщо їм удасться визволити інквізиторку, то вона, напевно, зможе поділитися з ними якоюсь інформацією про хаоситів, а не вдасться, то й біс із нею.

Тим часом пекельна машинерія з людським серцем починає спрацьовувати – викликає розрив у часопросторі. Лоялістських псайкерів плющить, хаоситів теж плющить, але останнім це дуже подобається. Черепів майже раптово (майже, тому що плутаються під ногами знавіснілі від впливу Хаосу сепари) атакують троє тзінчитів. Двоє з них дуже вчасно вшиваються з поля бою, зате головному відстрелили голову. При цьому Черепам доводилося прикривати практично ні на що не здатних Прогностикаторів.

З часом починається кривавий дощ, а тоді з неба падає якесь полум'я блакитного та рожевого кольору. Якщо це полум'я торкається плоті, то вона починає неконтрольовано мутувати. Люди масово кораптяться та вбивають одне одного. З небес на весь цей шарварок шкіряться демонічні пики.

Огляди довелося на якийсь час відкласти, але поки що ми аж ніяк не прощаємося з сержантом Ґілеасом і компанією. На черзі розділи 16-17.

Ґілеас знову рветься шукати інквізиторку, а його не пускають. Нарешті Прогностикатор щось побачив у рунах (якщо зовсім точно, то в одній руні). Втім, як виявляється, насправді серед Прогностикаторів мало хто володіє хоч якимось реальним даром ясновидіння – в основному вони послуговуються стратегічним мисленням, а за тлумачення рун видають свої умовиводи. Цей трохи вміє бачити майбутнє, але тут ткнув пальцем у небо і порадив вшиватися з планети, поки не пізно. Ґілеас, звісне діло, почав істерити. Його мало не закопали на місці за сумнів у волі Імператора. А тоді ще почав істерити псайкер із почту інквізиторки – захотів піти з Ґілеасом. Зрештою домовилися, що Ґілеас іде шукати інквізиторку разом із двома бійцями свого загону та бере з собою псайкера, який добре знає псіонічний слід своєї шефині. Тим часом тзінчити радіють: усе just as planned.

Леді-інквізитор оговтується в якійсь кімнаті, де стіни повністю у дзеркалах. Щоправда, з положення лежачи їй видно лише два відображення – скорапченої пані губернаторової (вона виглядає так, як, вочевидь, хоче виглядати – неймовірною красунею, високою та фігуристою, але при цьому з очей видно, що вона піддалася Хаосу) та якогось стрьомного демона у вигляді синього птаха. Інквізиторка намагається силою думки прикликати на допомогу того псайкера, та відразу після цього розуміє, що це пастка: чаклунка на те й розраховувала.

Виклик таки доходить до адресата, і вони опиняються в тій дзеркальній кімнаті, але тоді, коли там уже нікого нема. Натомість десантників від погляду в ті дзеркала починає плющити. Ґілеас спершу побачив своє нормальне відображення, а тоді – себе скорапченого та свого наставника. Образи у дзеркалі почали його спокушати, але його привела до тями якась вочевидь стороння думка про те, що він не має впасти. Як виявилося, то на псайкера не подіяли дзеркала – він узагалі нічого в них не бачив. Зате бачив, що Астартес наче в якомусь трансі, здогадався, що з ними відбувається, та почав до них достукуватися. Одного довелося приводити до тями набагато довше, ніж інших, але загалом вийшло добре. А потім він узагалі знищив ті дзеркала, фактично пожертвувавши собою. Наразі він іще живий, але зрозуміло, що як не одержить негайної медичної допомоги, то точно помре.

Не встигли Черепи кудись відійти, як до них телепортувалася губернаторша разом із леді-інквізитором. Обидві явно ослаблені. Втім, інквізиторка хутко скористалася нагодою та застрелила свою викрадачку з позиченого в Ґілеаса пістолета. Тепер сидить зі своїм псайкером, знявши з трупа губернаторші свою зброю, а Черепи йдуть далі.

Роббі Макнівен (новачок у БЛ, здається, прийнятий минулого року) скоро випустить книжку про Кархародонів:

wh40k.lexicanum.com/wiki/Carcharadons:_RedTithe(Novel)

Але примірник можна одержати вже зараз на організованому автором аукціоні. Виручені гроші будуть пожертвувані Shark Trust, благодійній організації, що займається захистом акул. Як мило з боку Роббі :)

Відповіді: >>446

>>444

АДБ також перераховує на благодійність відсоток від продажів. Тільки він їх надсилає якомусь фонду підтримки дітей-сиріт із Бангладеш.

Відповіді: >>447

Огляд останніх розділів "Срібних Черепів" на підході, а поки що скажу одне: Нікодемус загинув. Героїчно загинув. Якщо мене хтось читає, то вважайте, що я зараз у жалобі.

Відповіді: >>453

Вісті з полів БЛ.

Вже цього місяця з'явиться новий повноцінний том "Єресі" – "Сини кузні" Ніка Кайма (самі здогадайтеся про кого). От тільки не знати який за нумерацією.

А у грудні вийде "Володар людства" – та сама довгоочікувана книжка з точки зору Імператора, яка чомусь зазначена на сайті БЛ як 41-й том "Єресі", хоча "Сини кузні" вийдуть трохи раніше.

Офіційний 42-й том циклу, "Ґарро", вийде у лютому. До нього входять тексти аудіокнижок про колишнього Гвардійця Смерті та випущена в кінці минулого року повість про Натанієля.

Відповіді: >>457

>>457

А про кого ж іще? Алсо, мені досі цікаво, чому, наприклад, збірка про Ґарро вже має порядковий номер, а ця книжка – ні.

Відповіді: >>459

>>458

Кайм писав про Саламандр у сороковнику. Якщо ця книжка пов'язує події Єресі з подіями його циклу, її не будуть вносити в нумерацію.

Відповіді: >>463

Отже, я таки дісталася кінця "Срібних Черепів"! Підсумуймо все, що сталося з початку 18 розділу до останньої сторінки.

Ту пекельну машину, в які тзінчити пхали людські серця, лоялісти практично одночасно зафіксували з землі та з повітря. Човник, який зробив це з повітря, одразу підірвали. Нікодемусові, аби розібратися з тим приладом, довелося разом з бойовими братами лізти на платформу, де його, власне, встановили, та псувати мало не ручками та пучками, бо від аури навколо того приладу йому було дуже погано. На тій платформі, поки Нікодемус панькався з гемонською машинерією, відбувся фінальний двобій Черепів із тзінчитами. Нікодемус зірвався та полетів додолу, заледве встигнувши зіпсувати прилад. Ще до цього кілька хаоситів, зрозумівши, що їм хана, вшилися. Залишився їхній лідер, якому задав доброго прочухана саме той ветеран, який найбільше зачіпав Ґілеаса. Знав, що порушує наказ, але все одно прибіг сержантові на допомогу. Хаосит, зрозумівши, що йому капець, спробував телепортуватись, як це зробили його поплічники, але, судячи з усього, через те, що прилад перестав працювати, це стало майже неможливо та дуже небезпечно (він згадував про одного чувака з його варбанди, який міг би спробувати, але для нього це вже було б занадто). Після цього добити єретиків і мутантів, що лишилися, було справою техніки – багато хто з них узагалі були беззбройними.

Загинула купа десантників, у тому числі один Термінатор. Близького Ґілеасового друга дуже покоцали хаосити – навіть були сумніви, що той виживе. Врешті-решт йому довелося приладнати штучну ногу. Гм, усе це мені щось нагадує. Псайкер із почту леді-інквізитора вижив, але його відправили на якісь випробування на чистоту. Під кінець інквізиторка передала капітанові Першої роти кристал даних (щось на кшталт флешки?) з якимось астропатичним повідомленням, про що просила нікому не казати. Що саме там було, невідомо, але це, по-перше, стосувалося майбутнього ордену, а по-друге, капітан розпатякав про це Прогностикаторові, аби довідатися, що з цим тепер робити. Судячи з усього, повідомлення стосувалося якоїсь інформації, яку можна було поширити далі в ордені, а можна було й не поширювати. І невідомо, що буде гірше. Зрозуміло лише, що помилка призведе до загибелі ордену. Характерно, що Прогностикатор у зв'язку з усім цим зазирнув у майбутнє, та все одно точно не знає, що з цим робити.

Інквізиторка тим часом зв'язалася зі своїм начальством і висловила припущення, що, можливо, до Черепів у гості слід направити представників їхнього батьківського ордену (Ультрамаринів, я так розумію?). Словом, тут явно пахне продовженням, але його наразі не передбачається. Сарі ніколи писати, і вона, здається, ще минулого року пішла з БЛ.

Відповіді: >>465

>>470

Поки не знаю. Може, взагалі зробити знову невеличку перерву? Хіба тільки на фанфік відволікатимуся. Дуже сумно без нього.

Відповіді: >>473

>>473

Я пам'ятаю, що "Єресь" теж треба читати далі, але зараз маю щонайменше одну більш нагальну справу. До речі, якщо хочеш, можеш ознайомитися з моїми новими перекладами, не пов'язаними з вахою.

Відповіді: >>475

Трендом літа у БЛ була Варта Смерті, а трендом зими, цілком можливо, будуть Саламандри. Нік Кайм починає нову серію, що розповідає про події після закінчення "Тому вогню". Перший том, "Відродження", вже доступний для попереднього замовлення.

Відповіді: >>479

Не знаю, де це питання доречніше – УЦТ чи у треді про Механікусів, – та все ж.

Чи може ім'я Далії Кітери (і загалом події "Механікума", нехай і в загальних рисах) бути відомим освіченим людям або певній їх групі – скажімо, тим, хто працює з документами певного ступеня секретності, – в Імперіумі зразка М41?

Відповіді: >>482

>>484

У циклі про Вентріса такого майже 100% не було. Отже, треба буде таки читати "Душепивць". Втім, у цьому випадку мені важливий сам факт: про Далію в М41 іще хтось пам'ятає.

Відповіді: >>492

>>491

>У циклі про Вентріса такого майже 100% не було.

4 книжка. Барбаден дав їм маленьку кімнату, Пазаній скаржиться на біль у руці, а Вентріс йому розповідає легенду про Сімеона.

Якщо я тут помиляюсь, то читати тобі потім Душепивць.

Відповіді: >>493

>>493

Дякую. Тепер усе зрозуміло. Щоправда, це не зовсім те, що мені потрібно, хоча, правду кажучи, я у ситуації, що склалася, можу обійтися й без згадок про Далію Кітеру.

>>296

Глава 8.

Старий магус культа спробував навернути в свою віру полковника гвардійців, але Омазет, жінка з черепом на обличчі, вже давно мала шпигуна в культі. Той попередив її, і магуса вбили.

Тоді головний генокрад спробував вбити полковника руками тої генокрадської жертви аборта з попереднім результатом. Полковник живий, звір дохлий. Ще й медичка побачила, з ким водиться її колишня секта.

І доки вони всім цим займались, корапчений пілот Сентінела краде військове майно і вивозить його своїй красуні-гібриду.

Відповіді: >>521 >>525

>>520

Глава 8.

Пілот Сентінела прибув із краденим майном на військову базу гібридів. Його зустрів якийсь культист і попросив віддати майно прімасу. Від простої згадки своєї попередньої зустрічі з магусом-прімас, пілот відчув, як у нього встає дибки волосся в усіх містах тіла. Однак цього разу він зустрівся не з магусом, бо той вже мертвий, а з іншим гібридом, у наметі якого висить план гвардійського табору, скласти який допоміг сам пілот.

Тим часом Ксіфаулі викликав до себе головний генокрад. Схоже, що тираніди вже на підході.

Відповіді: >>526 >>543

>>531

З одного боку, мені все одно нічого робити (у своєму нинішньому стані я не годна займатись чимось, окрім зовсім нагальних справ), з іншого – це кілька годин, я не знаю, чи витримаю стільки… Тому, мабуть, найкраще визначитися зараз із пріоритетними для нас авторами, яких треба слухати обов'язково.

А ще транслюватимуть далеко не всі події за участю авторів. Завтра, наприклад, також виступатиме Макнілл (по скайпу), але відповідної трансляції не буде.

Відповіді: >>533

>>532

Якби ми знали, про що вони розповідатимуть. Бо там, може, й слухати нема чого. Легше буде передивитись це все, коли хтось із фанів запише та викладе на ютуб. Якщо там будуть якісь відповіді на питання, це варто слухати. Абнетт, Макнілл, АДБ. А якщо це буде монолог про все і ні про що, то не варто хвилюватись.

Відповіді: >>534

>>533

Деякі заходи точно будуть у форматі Q&A, якщо ти про це. Але які – я не знаю, позаяк загубила повну програму. І я теж спочатку подумала, що слід передусім звертати увагу на "зірок", а тоді спало на думку, що, можливо, варто послухати і "свіжу кров", яка опублікувалася зовсім недавно завдяки щорічному конкурсу (submission window). Може, розкажуть, як їм це вдалося.

До того ж, із "великої трійці" БЛ наживо транслюватимуть лише АДБ.

Відповіді: >>535

>>534

>Деякі заходи точно будуть у форматі Q&A

І як задавати питання? Бо я вже передчуваю купу висерів у стилі: "А що було з другим і одинадцятим примархами?" та "Як насправді звати Імператора?"

Відповіді: >>536

>>321

Легіон Проклятих

Глава 18.

Скорапчені мешканці Цертус-Мінор, які до того лазили де заманеться, нарешті знайшли позиції Керша. Перестрілявши більшу їх частину, Керш почав відстрілювати повноцінних культистів, аж тут на його позиції впав їх єдиний громовий яструб. І розчавив батька Бетезди. І ще кількох астартес. Керш відірвав встановлені на ньому болтерні гармати і особисто перестріляв кількасот ворогів від корапчених цивільних до демонів. Але зрештою наказав відступати в місто.

Відповіді: >>539 >>586

>>538

Хай живе авторова трава!

>>537

А ще є один нюанс: це який-не-який замінник репортажу з місця подій. Такого у вітчизняному фендомі ще не було. То все ж таки подивимося завтра, на що в мене вистачить сил. Але ж бляха-муха, яка я зла, що трансляції з Макніллом не буде. Саме вона мені б зараз найбільше й придалася.

>>525

Глава 10

У попередньому пості я знову обісрався з номером глави. Там мала бути глава 9.

Гвардійці скликали офіцерські збори, на які Омазет привела медичку. Шпигун доповідає про події культа. Там усі плодяться як кролі, колишня подружка медички вже стала щасливою молодою мамою – ходить на другому місяці з гібридом від якогось іншого крутого гібрида. Тільки потвора всередині росте так швидко, що її другий місяць виглядає як шостий. Потім цей шпигун виявився подвійним шпигуном і спробував убити полковника, але медичка вже стала справжньою ніндзя, тому нічого він не зумів зробити.

Інші гібриди в складі полка почали вбивати всіх, кого бачать. Медичка знову продемонструвала нові таланти, вбиваючи їх, а нормальні пілоти Сентинелів зупинили цілий потяг із гібридами. Той зійшов з рейок, і тепер гібридам доведеться йти в атаку пішки.

Відповіді: >>544 >>585

>>544

Ще приблизно стільки ж. Біда в тому, що автор починає скочуватись у самоповтори. Всі його твори об'єднані якоюсь спільною ідеєю, яку він називає темним клубком. Але на виході маємо скоріше психологічні романи ніж екшен. І цікаві вони будуть переважно тим, хто вподобав його героїв.

Відповіді: >>546

>>546

Справа не в складності переповідання, а в тому, що замість якихось значних подій, які зачіпають сетінг, він пише про біль і ненависть у Радехові Прайм. Його книжки насправді непогані, він уміє писати і вигадувати сюжети, але якщо відокремитись від його героїв і спитати себе, що дає сетінгу його література, відповідь неочевидна. Другорядні події на другорядних планетах, які навіть теоретично не впливають на загальний хід подій у світі далекого майбутнього, чий опис зроблено за певними шаблонами.

Відповіді: >>548

>>548

Самоповторами погано. Можливо, мені треба бути менш категоричним, бо є ж у нього свої фани, але я після цієї книжки навряд чи буду стежити за подальшими. Бо вже приблизно знаю шаблон: напускаємо грімдарку заради нього самого, пхаємо побільше посилань на інші свої твори і пишемо про кількох героїв, які щось там будуть робити протягом цілої книжки.

Відповіді: >>550

>>549

> Самоповторами погано.

Самоповтори бувають у кого завгодно незалежно від тематики та манери письма. Я себе теж постійно смикаю за руку, аби не повторюватися.

>>555

> Чому я не вмію малювати?

Мабуть, тому ж, чому й я. Втім, я взагалі нічого не вмію, і писати теж. А хотіла б долучити до своєї фікоти ще й арти.

Відповіді: >>557

>>557

> Та годі тобі, добрі тексти.

Тобі так здається, тому що досі незвично читати щось таке рідною мовою (тим більше в нашому становищі).

> А я на свою голову ще гірший арт знайшов.

Ну, цей ще нічого. Бачила куди гірші. Хоча… Бляха-муха, ці брови… Ну, тепер і я не засну. А писати вже не годна, бо геть виснажена через істерику на технічному ґрунті.

Відповіді: >>559

>>559

Не знаю, сьогодні мене просто нудило від усього, що я понаписувала, хоча сцену добряче продумала. Мабуть, треба щодня писати зранку, скільки виходить: тоді голова ще свіжа.

>>543

Глава 11

Як виявилось, Інквізиція вже давно перехопила повідомлення каноніси, яке вона відправляла в пролозі. А тепер просто підчищає за собою хвости, щоби ніхто не дізнався, що якесь повідомлення взагалі було. Для того вони й влаштували проникнення в старе абатство.

Нагадаю, що під старим абатством сидить демон. Головний генокрад у свою чергу сидить над тим демоном і стримує його всіма своїми психічними силами. Тираніди наближаються і прагнуть встановити контроль над культом, але генокрад поки що пручається, інакше демон вийде на волю і хто його зна, що він зробить.

А тепер повернемось до Інквізиції. Перехопивши прохання каноніси по допомогу, над планетою встановили карантин і почали досліджувати культ. Всю її зовнішню торгівлю припинили, сама Інквізиція почала купувати її єдиний товар, прометій, та знищувати його в космосі, а також дозволяла певним культистам залишити планету. Їх так само вбивали, натомість агенти Інквізиції знаходили цілі секти типу тої, що летіла на планету на початку і віддавали їх культистам. Ті в свою чергу заражали прибульців і поповнювали свої лави.

Відповіді: >>587 >>726

Прочитавши в одному зі своїх замовлень слово "ordinance" як "ordnance", я зрозуміла, що непомітно скучила за Єрессю. У зв'язку з цим хочу поцікавитись: яку з повістей (чи то пак новел) із "Єресі" варто перекласти в першу чергу?

Відповіді: >>605

>>612

Намагатимуся працювати якомога швидше (але, звісно, не настільки, щоби з'їхати з глузду чи захворіти) та викладу весь текст одразу – після пари редакцій. Ex.ua прикрили, а оновлення торенту на Толоці – це дуже тривалий і жорсткий секс, якого я волію по змозі уникати. Створювати окрему роздачу під цю повістину нераціонально, оскільки вже є роздача теоретично для всієї "Єресі".

Відповіді: >>614

Цікаво, мене одну бісить ця БЛівська мутка – Advent Calendar? Якщо вже хочете дійсно порадувати фанів, то випускайте по дрібничці на день у вільний доступ, а не вимагайте непристойну суму за підписку, щоби потім видавати ті оповідання покупцеві поштучно і лише в електронному форматі.

Відповіді: >>618

Мені здається чи АДБ таки свідомо прописує Севатара як аутиста? У "Prince of Crows" він демонструє абсолютно явну симптоматику синдрому Асперґера, навіть більш явну, ніж Вентріс.

Відповіді: >>630

>>629

Свідомо прописує. Він дуже часто зображує своїх героїв за певним шаблоном, тому всі вони трохи аутисти. Однак у нього виходить непереконливо, бо іноді в одному реченні його беземоційний герой не розуміє чужої поведінки або, скажімо, посмішки, а в наступному – сам посміхається від якоїсь емоції.

Відповіді: >>631

>>630

> Свідомо прописує.

Це вже хтось помітив? І він підтвердив?

> Він дуже часто зображує своїх героїв за певним шаблоном, тому всі вони трохи аутисти.

Не скажи.

> Однак у нього виходить непереконливо, бо іноді в одному реченні його беземоційний герой не розуміє чужої поведінки або, скажімо, посмішки, а в наступному – сам посміхається від якоїсь емоції.

Щонайменше у випадку з Севатаром усе доволі переконливо, інакше я б і не ставила це питання. І так, можна не розуміти, чому й навіщо люди посміхаються, та при цьому посміхатися самому. З іншими особливостями поведінки (вербальної та невербальної) те ж саме. А якщо повернутися до Севатара, то справжня, повноцінна посмішка йому все одно (практично?) недоступна – хіба тільки якийсь ерзац, гримаса.

Відповіді: >>632

Два питання про "Prince of Crows".

Я одна сприймаю Севатара з Тайє як парочку?

В інтернетах припускають, ніби Севатар врешті-решт переметнеться до лоялістів і стане Мандрівним Лицарем. Щось із цього вже підтвердилося? Особисто я не здивуюся ні першому, ні навіть другому.

Відповіді: >>638

І про всяк випадок спробую безсоромно набити собі ціну.

Перекладати "Князя вороння" буде важко, дуже важко.

Відповіді: >>638

>>638

> У його головних героїв часто є подружка.

"Подружка" – поняття широке. А тут такі прозорі натяки. Єдиний контраргумент – це те, що Севатар відчував якусь ніжність ще до кількох смертних, і всі ці смертні нагадували йому покійних родичів.

> А ти не поспішай. Можеш викладати тільки по одній главі. Це вже буде подарунком.

Звісно, я не поспішатиму. А викладати по одній главі технічно незручно – оно поки добилася від когось на Толоці чіткої послідовності оновлення релізу, мало не посивіла. Втім, якщо вже зовсім чесно, я в цій ситуації сама себе покарала.

Відповіді: >>640

>>640

Завтра постараюсь навести цитати, якщо матиму час. Втім, там загалом у їхніх спільних сценах відчувається якась іскра.

Трохи перекладацького фідбеку:

1) Збиткуюся з першого розділу "Князя вороння". Дуже важко змусити себе припинити, а треба, оскільки мені ще ввечері працювати.

2) Здається, я закохалася.

Відповіді: >>645

>>650

>Тобто лишився тільки епілог

Ні, я ж про розділи кажу, а не про частини. А зараз переклад дещо загальмував – сильний стрес, і, здається, мене зараз завантажать роботою (оплачуваною). На який час завантажать – не знаю.

Хе. Хе-хе. Я щойно здається знайшла в АДБ ляп у цілком макніллівському дусі. Не такий епічний, як "ancients too young to fight", але близько до цього.

Відповіді: >>654

>>654

Окей. Третій розділ (ідеться про сервітора):

'Compliance,' said the slack-mouthed slave. Its amputated fingers ended in stubs, each one a key to be plugged into standardised Imperial terminals. The servitor unblinkingly slid its severed digits into the connection port with five separate tiny clicks.

Пальці ампутовані. Відрізані. Тобто їх нема. Але вони закінчуються пеньками і кудись вставляються.

Відповіді: >>656

>>655

Вони ж не настільки ампутовані, щоби їх взагалі не було. Там залишилась якась доля фаланги, до неї причепили біоніку, яку й вставляють у відповідні порти як флешку в комп'ютер.

Відповіді: >>658

>>656

Не повністю ампутовані – це як трошки вагітна. Якщо ампутовано не весь палець, значить, ампутовано одну чи дві фаланги. Чому б не написати як треба?

Бісить така дурість "колег за цехом".

Відповіді: >>659

>>658

>Не повністю ампутовані – це як трошки вагітна.

Але так воно й є. Якась доля кінцівки завжди залишається.

В трилогії Повелителів Ночі він описував старого адмірала, якому замінили ноги біоникою. І там він якраз чітко написав, що тому адміралу ноги вирізали по самі кістки, які чіпляють ноги до тазу.

Відповіді: >>660

>>659

> Але так воно й є. Якась доля кінцівки завжди залишається.

І все ж таки згадка про відрізані пальці звучить дурнувато, не в тему. Найкраще там було б у першому випадку написати, що замість пальців на його руці було п'ять "пеньків" із ключами, а далі – що він вставив у прилад долоню, після чого прилад п'ять разів клацнув.

Так я прискіпуюсь. І ні, я не вважаю, що прискіпуватися погано.

>>585

Глава 12

Дуже гарний опис атаки тисяч гібридів на позицію полка гвардійців. Бій, схоже, ще не закінчено, але є цікавий факт: нещодавно заражений може самовбитись за умов сильної психіки. А давно вкушений перед смертю, якщо вона повільна, може прочистити думки і встигнути зрозуміти, що з ним відбувалось.

Відповіді: >>727 >>732

А мене знову реквест. Чи є книжки/оповідання/повісті, в яких світлі або темні ельдар виступають антагоністами? Згадується тільки "Той, що несе ніч".

Відповіді: >>731

Здається, з БЛ сталося щось на кшталт діккенсівської "Різдвяної історії" – на честь свята там поряд зі звичними спеціальними пропозиціями вирішили дати фанам трохи реальної халяви. Вчора виклали оповідання "The Librarian's Acolyte":

www.blacklibrary.com/12-days-of-christmas.html

>>732

Глава 14

Інквізиція розповіла, що планету закрили від іншого Імперіуму, бо нібито хочуть перевірити, чи може людство протистояти генокрадам, нічого про них не знаючи. Її загін, той, де гвардієць із перших глав, прибув до гнізда культу. Вони вбили магуса Ксіфаулі, аж тут вибіг сам головний генокрад і повбивав уже їх. Аж тут із кущів виліз рояль, із роялю виліз полковник гвардійців, який силою думки телепортував до головного лігва генокрадів свою машину з огрінами всередині, бо він знає, що думка важливіша за реальність. І от цей роляь у кущах забив насмерть головного генокрада.

Не знаю, чи я маю сили дочитати це до кінця.

Відповіді: >>748 >>760

>>747

> Аж тут із кущів виліз рояль, із роялю виліз полковник гвардійців, який силою думки телепортував до головного лігва генокрадів свою машину з огрінами всередині, бо він знає, що думка важливіша за реальність.

Шо?!

Відповіді: >>749

>>748

У попередній главі полковник узяв своїх огрінів-охоронців із собою, посадив у машину, сів сам і кудись поїхав.

У цій главі бойовий літак Інквізиції висадив десант у лігво культа. Десант (гвардійці) перестріляли нечисленних культистів і помітили магуса. Та викликала ще культистів, але їх було мало, тому дуже скоро нікого не залишилось. Тоді головний генокрад поліз у бійку, повбивав майже всіх, аж тут невідомо звідки з'явилась машина, з неї повилазили огріни та полковник і забили його як таргана.

Просто полковник щось типу персоніфікації автора.

Відповіді: >>750

>>749

Мене передусім вразив факт телепортації. Вона що, таки доступна псайкерам-лоялістам? Ще й у керованому режимі? Просто цей момент мене дуже непокоїть у зв'язку з фанфіком: ти ж знаєш, там без телепортації нічого не вийде, а я поки що в жодному джерелі не бачила відомостей про як завгодно потужних лоялістських псайкерів, які б нею володіли.

Відповіді: >>751

>>750

Це не телепортація як така. Він просто взяв і поїхав кудись. І це кудись стало гніздом генокрадів. Жодних псайкерських здібностей, тільки свавілля автора.

Відповіді: >>752

>>751

Спершу ти написав саме: "…силою думки телепортував до головного лігва генокрадів свою машину з огрінами всередині".

Відповіді: >>753

>>747

Глава 15 та епілог.

Гвардійці відбились, але їх лишилось менше сотні; культ дуже слабкий, але навіть при цьому вони за лаштунками зуміли вийти в космос. Ну, деякі з них. А медичка та капітан Омазет (та, що з черепом на обличчі) опинились у темряві під містом з кількома дивними істотами, які нагадують привидів старої каноніси, якогось десантника і, мабуть, того самого гібрида генокрадів, який став головою місцевого культу. І ще однієї людини, можливо, комісара Айверсона з "Касти вогню".

Вся ця компанія виглядає своєрідними доглядачами за демоном, якого свого часу запхали під місто.

Відповіді: >>761

>>761

Все, вона маленька виявилась. У мене лишилася ще глава Легіону Проклятих, коли її перекладуть, і все. А там подивимось.

Відповіді: >>763

>>763

Я туди заходив тільки ті книжки читати, про огляди яких тут писав. У інші теми – ні, бо кілька років тому посидів у них трохи, тільки читаючи, і дуже швидко заробив відразу до тамтешньої публіки.

Відповіді: >>765

>>764

Питання швидше риторичне. Просто думаю, скільки всього в них перекладається і скільки людей займаються цими перекладами (якість, перекладацька конвенція та срачі – це окремі питання). Як забезпечити бодай четверту частину від цієї активності в нашому фендомі? Нагадую, що моя спроба залучити до роботи над самою лише "Єрессю" бодай парочку компетентних перекладачів із вільним часом і знайти бодай одного дизайнера провалилася.

Відповіді: >>766

>>765

Гадаю, що небагато, і не все у них так веселково. Вони роблять переклади, якщо дивитись дати, не дуже часто, і перекладають якісь оповідання, що не мають важливого значення для ваховсесвіту. Ще кілька років тому там була більша активність. Підозрюю, шо заздрити їм не варто. А тобі знову пораджу не докладати надмірних зусиль до перекладів і працювати тільки над тим, що тобі дійсно подобається. Не встановлювати собі жорстких обмежень і не брати на себе зобов'язань.

Відповіді: >>767

>>766

> Ще кілька років тому там була більша активність.

То там зараз усе-таки спостерігається спад активності? Дивина.

> Підозрюю, шо заздрити їм не варто.

Заздрити некомпетентності, зарозумілості та стереотипному мисленню? Імператоре збав. Але мене засмучує практична відсутність українських спільнот саме літературного перекладу на громадських засадах. Серіали перекладають, комікси перекладають, а от до книжок навіть на налигачі нікого не затягнеш. Що з нами, книголюбами, не так?!

> А тобі знову пораджу не докладати надмірних зусиль до перекладів і працювати тільки над тим, що тобі дійсно подобається.

Тут ти частково правий: варто було б приділяти все більше часу оригінальній творчості, але гадаю, що мені для цього треба спершу якомога більше перейти на художній переклад, зокрема, для того, щоб вибити з себе деякі шкідливі звички, виховані роками перекладу кострубато складених документів.

> Не встановлювати собі жорстких обмежень і не брати на себе зобов'язань.

А це вже просто атрибут психологічної зрілості. Обіцяне треба виконувати. Вбитись, але виконати. До речі, ти помітив, що я, беручись за якусь роботу, намагаюся не говорити про конкретні дедлайни? Мені й так соромно, що я не навчилася цього раніше.

Відповіді: >>768 >>769

>>767

Я про дедлайни казав. Тільки дуже кострубато.

А щодо малої активності книголюбів, то скоріше за все книжки просто втрачають актуальність, бо є інші способи передавати інформацію. Свого часу легше було записати якусь епічну поему на папері, ніж запам'ятовувати її. А зараз існують фільми або ті ж комікси, які передають інформацію не гірше за книжку. От і залишаються вони для книголюбів.

Відповіді: >>770

>>767

І ще трохи про те, що "справді мені подобається". Проблема ще й у тому, що мені… нічого не подобається. Тобто саме подобається дуже багато речей, навіть забагато, щоб я могла нормально приділяти увагу їм усім, але… Останні кілька місяців мені якось несмачно, хоч за що я беруся. Тому що це все якось без вектора, без кінцевої мети. А ще гірше – те, що я розумію, що навіть здійснивши все, що хотілося б, усе одно не почуватимуся щасливою. Навіть як здобуду більше премій, ніж Конні Вілліс, ходитиму з кислою міною.

>>768

> Я про дедлайни казав. Тільки дуже кострубато.

Тому я вже намагаюся не говорити про конкретні дедлайни, а ще краще – не говорити про них узагалі. Навіть самій собі подумки їх не встановлюю. Всі кількісні показники в мене стосуються не результату, а процесу: від початку встановлюю собі якусь денну норму обсягу роботи, яку згодом можу дещо змінити (як правило, в бік збільшення). До речі, дуже жаль, що до письменництва подібні норми адекватно застосовувати неможливо. З іншого боку, часом думаю про те, що у пристойних фан-спільнотах, зокрема перекладацьких, є певні графіки виходу нових робіт. Не всі та не завжди їх дотримуються, але факт: ці графіки часто існують і висять на видному місці.

> А щодо малої активності книголюбів, то скоріше за все книжки просто втрачають актуальність, бо є інші способи передавати інформацію. Свого часу легше було записати якусь епічну поему на папері, ніж запам'ятовувати її. А зараз існують фільми або ті ж комікси, які передають інформацію не гірше за книжку. От і залишаються вони для книголюбів.

Окей, тоді чому в тому ж таки рунеті повно перекладацьких спільнот, які на дурничку або за скромний прайс займаються саме літературним перекладом? До того ж, найпотужніші та найактивніші з таких спільнот в основному присвячені підлітковій літературі, тобто літературі для того покоління, яке зараз модно звинувачувати у кліповому мисленні. Перекладають там, що характерно, здебільшого представники цього ж покоління, яким чомусь вистачає терпцю на цілі серії.

Відповіді: >>771

>>771

Я б не сказала, що вистачає. А ще воліла б не зараховувати до них усіх, хто перекладає з російських перекладів і/або проганяє текст крізь Google Translate. (Один жевжик із його допомогою, та ще й звіряючись із російським перекладом, переклав вілсонівський "Спін", а тоді взявся за… Енн Лекі. Жодних підстав вважати, що він на той час змінив свою методику, немає. От кому варто надавати по сраці!)

Я молодець. Полаялася у фейсбуці з керівницею, мабуть, єдиного на сьогодні видавництва в Україні, здатного видати "Єресь". І похуй, що вона сама винна.

Відповіді: >>774

>>776

Якщо раптом що, про "Єресь" узагалі не йшлося. Я на неї наїхала, бо вона повелася з однією дрібничкою дуже некомпетентно і, на мій погляд, не дуже етично. Характерно, що після цього за неї вступився якийсь кум, який заявив, що я грубіяню, а вона лайкнула відповідний комент.

Отже, якщо "Єресь" і видаватимуть калиновою, то я, швидше за все, буду до цього абсолютно непричетна. Втім, кому то треба, крім мене (з тих, хто теоретично може працювати з цим циклом)? Тому значно ймовірніше, що за це взагалі не візьмуться.

Відповіді: >>778

>>778

Просто чекати не годиться – наші видавці нічого не стануть робити без легенького копняка під дупу (тут я їх не засуджую, бо в цьому їх якраз можна зрозуміти).

Почала читати Торпів "Шлях Воїна". Поки що про сам Шлях Воїна практично нічого нема – лише про балувану ельдарську богему.

Найдурнуватішу та найневдячнішу роботу, звісно, мали доручити мені. Але я щойно неї позбулася і від завтра зможу знову порпатися в ельдарському беку, якого в пана Торпа трохи є. А фрагменти з ельдарської міфології взагалі так руки й сверблять перекласти. Може, таки перекладати їх потроху та викладати тут?

Відповіді: >>795

>>795

В "Єресі" досі не бачила жодного. А тут вони, здається, подаються потроху на початку кожного розділу. От тільки не знаю, коли даватиму собі з ними раду (а треба хоча б для фанфіка): весь наступний тиждень знову гаруватиму як коняка на всіх своїх роботах, а з книжкою для видавництва доведеться панькатися ще до кінця місяця.

Відповіді: >>797

>>797

А, то мені до того ще далеко. Дуже далеко.

Між тим я сьогодні все ж таки знайшла час для читання. Посиділа трохи – й виконала свою персональну денну норму. Мабуть, річ у тім, що конкретно ця книжка дуже непогано написана й легко читається.

Воістину "Шлях воїна" – дуже весела книжка. ГГ у першому ж бою, щойно вбивши свого першого орка, одержав серйозне поранення в живіт. Тепер лежить у лазареті й саботує дії цілителя, який ним опікується.

Відповіді: >>801

>>800

Ти можеш потім зробити щось типу огляду нового типу. Після закінчення книжки написати її стислий зміст, плюси та мінуси, цікавинки і своє враження.

Відповіді: >>802

І ще трохи про штучний світ, у якому відбуваються події "Шляху Воїна":

wh40k.lexicanum.com/wiki/Alaitoc

Прошу звернути увагу на кольори, якими послуговуються місцеві збройні сили. Галактика буде нашою, й космічні ельфи в ній теж!

Відповіді: >>806

>>807

Я не тільки про Білгород. Герой Макнілла Максим Головко, Сокальський басейн (Львівщина?), Калтський солдат на ім'я Олександр (саме через О), область Одеса на Соті, планеті Ультрамару.

Про Вострою нічого не писав, вона мене ніколи не цікавила.

Відповіді: >>809

>>808

> Герой Макнілла Максим Головко, Сокальський басейн (Львівщина?), Калтський солдат на ім'я Олександр (саме через О), область Одеса на Соті, планеті Ультрамару.

А де це все було? В "Єресі", наскільки я розумію?

> Про Вострою нічого не писав, вона мене ніколи не цікавила.

Отже, я тебе з кимось переплутала. Вибач.

Відповіді: >>810

Ура! "Шлях Воїна" подолано!

Для книжки з такою назвою та тематикою "болтерного порно" там насправді доволі мало, але воно в основному сконцентроване ближче до кінця і саме там найнудніше (принаймні на мій смак). А ще трохи на початку тягнуло закотити очі: у певному сенсі головний герой подався у воїни через дівчину. Йому в якийсь момент почало трохи зривати дах від ревнощів – мовляв, якого милого його давня приятелька більше уваги приділяє іншому його давньому приятелеві, а не йому? І невдовзі він допетрав, що опанувати себе може лише на Шляху Воїна.

Дуже цікаво було читати про його навчання та перші бої, хоча в цих сценах багато впізнаваного, абсолютно людського. Неоднозначне, але дуже правдоподібне ставлення до воїнів у ельдарському суспільстві (часом навіть шизофренією попахує, але підкупає, що там усе теж дуже по-людськи). Загалом у книжці досить багато інформації про побут і суспільний устрій ельдар – передусім на штучних світах, але автор жодного разу не скочується в info dumps. Дуже добре написані уривки з ельдарської міфології. Разом з тим, є й пара невеличких ляпів (передусім логічних), часом кидалися в очі хибодруки, але зупинятися на них якось не хочеться – мабуть, це було б надто дріб'язково. Загалом це одна з найкращих БЛівських книжок, принаймні поза "Єрессю", з тих, що я коли-небудь читала.

Відповіді: >>852

>>851

Дякую за такий спойлер, він невеликий і гарно виглядає.

У ФБ він писав "Малекіта", і теж вийшло доволі цікаво. Такий собі Сильмариліон у світі Ваха ФБ.

Відповіді: >>853

>>852

Та який то спойлер? Я, навпаки, зробила все, щоб уникнути спойлерів.

> Такий собі Сильмариліон у світі Ваха ФБ.

У "Шляху Воїна" він демонструє такі ж замашки.

Відповіді: >>856

>>853

В "Малекіті" він описує якісь пригоди або події, робить вставку типу "а наступні 300 років усе було надзвичайно добре для ельфійської раси", описує нову пригоду, знову коротко пише, що наступні кількасот років ельфи жили та лиха не знали і т.д. Там дійсно книжка схожа на Сильмариліон, тільки більш позитивний.

Відповіді: >>859

>>856

Ні, у "Шляху Воїна" структура інша. Але у вставок із міфів і деяких деталей ноги ростуть явно з толкінівського легендаріуму.

Відповіді: >>860

На Форджі почали перекладати книжку про Кархародонів від одного з новачків БЛ. І перед самою книжкою вони переклали оповідання-пролог до неї.

Carcharodons: The Reaping Time,

На типовій Arse of nowhere стався державний переворот. Якісь дурні багатії вирішили, що Імперіум вимагає надто велику десятину адамантієм, тому захопили владу над планетою і знищили податковий корабель (виходить, що десятину брали ресурсами). Служниця фіскальної служби Імперіума написала скаргу куди треба і попросила в ній направити на розслідування крейсер Імперського Флоту типу Марс. Термін розгляду скарги – 6 років.

Минуло 6 років. На планету прибули Астартес, Кархародони. Голови заколоту зібрали термінову нараду, а багатії рангом нижче були виставлені для зустрічі десанту. Один з них передав вимогу Кархародонів – надати їм усі необхідні документи щодо сплати планетою податків, а також показати наймолодших солдат. Ця вимога насторожила тільки одну з заколотників, Елінару, але їх голова відмахнувся від неї. Він вирішив, що юнаки до 20 років у разі чого зможуть перестріляти десант.

Тим часом десант прибув туди, де виставили солдат. Юнаки тремтять від жаху, аристократи теж – у одного голова труситься, в іншої – руки. Бібліарій, який постійно бачив цю сцену у своїх пророчих снах, наказав перебити аристократів. Деякі юнаки відкрили вогонь по Астартес, ті не стали відстрілюватись, і відступили. Як виявилось, їх відрізали (у плані зв'язку) від корабля на орбіті, а також підготували для них кілька пасток. Сила бібліарія допомогла з цим упоратись, дорогою Кархародони знайшли також кількох колишніх керівників планети (стару жінку та її онука), кількох ув'язнених, і пішли з їх допомогою шукати заколотників.

Весь цей час заколотники залишалися на зборах (проти власної волі). Елінара спробувала піти першою (і останньою), але голова заколоту переконав її залишитись під загрозою пістолета. Спочатку все виглядало оптимістично (не забуваємо, що вони трохи дурні), бо Кархародони напоролись на солдат у своєрідних бойових роботах, але ж до десанту приєднались і ув'язнені, які обійшли поле бою і увірвалися в кімнату заколотників.

Коли Елінару та її друзів стратили і повісили на найближчому крані, стара жінка спробувала виступити перед натовпом і сказати людям, що все закінчилось. Однак Кархародони були іншої думки – вони почали хапати всіх і кожного і тягти на свої кораблі. Онука тої старої також – якщо виживе (а він виживе), стане одним з них.

Відповіді: >>867

>>866

Схоже, хороше оповідання. Та й переказ теж.

Щодо юнаків до 20 років: насправді вік – це не так уже й важливо. У тих же червоних кхмерів, подейкують, найстрашнішими карателями були діточки плюс-мінус середнього шкільного віку.

Відповіді: >>868

>>867

Оповідання в першу чергу оригінальне. А ще воно доволі стисле і без зайвої води.

І щодо тих юнаків. Вони абсолютно нічим похвалитись не можуть. Це звичайна середня армія.

Тим часом у першій главі книжки читачів ознайомили з місцем та часом подій. І головними героями.

Події відбуваються за 250 років на тій самій планеті, перетвореній на тюремний світ. Хтось же має видобувати адамантій, якщо навіть Кархародони вивезли населення.

Серед героїв – молода Арбітрес, яка при навчанні була найкращою. Тільки її нове начальство дуже любить шпиняти новачків. Ув'язнений псайкер (14 років), який був членом банди, і якого здав інший член тої ж банди). Тепер його всі ненавидять, бо він псайкер, але його захищає 16-річний друг (може, їх там за віком розподіляють). І той хлопчина з оповідання, який вже став магістром роти.

Відповіді: >>869

>>868

> Оповідання в першу чергу оригінальне. А ще воно доволі стисле і без зайвої води.

Мабуть, недарма БЛ так піарить цього автора.

> І щодо тих юнаків. Вони абсолютно нічим похвалитись не можуть. Це звичайна середня армія.

Так отож. Справа у навичках, настрої та характері / особистих якостях.

> Ув'язнений псайкер (14 років), який був членом банди, і якого здав інший член тої ж банди). Тепер його всі ненавидять, бо він псайкер, але його захищає 16-річний друг (може, їх там за віком розподіляють).

Дитячі банди? Підліток-псайкер? Я мушу це прочитати! До речі, чому того пацана не здали Інквізиції після того, як у нього проявилися псайкерські здібності? Чи Інквізиція ще просто до них не добралася?

Відповіді: >>871

>>869

>Так отож. Справа у навичках, настрої та характері / особистих якостях.

Все перелічене відсутнє.

>Дитячі банди?

Можливо, але не обов'язково. Він і в дорослій міг бути. І не забувай, що навіть на момент початку книжки це лише його спогади. Він уже довбе руду та отримає стусанів від інших зеків та наглядачів-арбітрів.

Чому не здали – питання без відповіді. Поки що.

Завтра хочу взятися за "Path of the Seer". Має бути цікаво, хоча кажуть, що в цілому там подається та ж історія, що й у першому томі, але з погляду іншого персонажа.

Трохи про переклад "Князя Вороння". Я знала, що рано чи пізно світобудова підкине мені те, що мені потрібно, і це сталося. Втім, я цьому не надто рада.

Отже, вже від початку було зрозуміло, що Night Haunter – це аж ніяк не "Нічний Мисливець". Але що ж тоді? Виявилося, що з цим "Haunter" дуже важко дати собі раду. Попорпавшись у купі словників, я зупинилася на варіанті "Нічний Привид", але він мене категорично не влаштовував. Привид, еге ж. Моторизований. Дивний, але симпатичний. Словом, надто нейтрально.

Чомусь думалося, що в українській міфології точно є якась істота з потрібними мені функціями і я навіть знаю цю істоту, але ніяк не могла згадати назву. А тепер знайшла: покутник! До речі, я про такого не знала. Цитую:

…«покутники» (небіжчики, душі яких на іншім світі не мають спокою через колишні земні гріхи) нібито тиняються по землі і зазнають поневірянь доти, доки не спокутують своїх гріхів.

(Текст звідси: ukrajinoznavstvo.org.ua/2012/01/01/заложні-мерці-міфологія/) "")

Хто скаже, що це не підходить Керзу, хай кине в мене камінь.

Але я не знаю, як відреагують на Нічного Покутника читачі з синдромом каченяти. Мене повісять чи розстріляють?

Відповіді: >>898

>>900

І тому він має бути Нічним Привидом? (Я зараз не топлю за якусь одну версію – наразі вони обидві є робочими. А має бути одна.)

Відповіді: >>902

>>902

Повторюю: haunter – це взагалі не "мисливець". Ця версія не розглядається, бо це навіть не версія. А "чудово ховався в темряві" – це якраз аргумент на користь "мисливця"… був би. І про всяк випадок посилання на поважний словник Merriam-Webster, у якому немає окремої статті для "haunter", зате є для "haunt":

www.merriam-webster.com/dictionary/haunt

Відповіді: >>904

>>904

Так. Я саме хотіла звернути твою увагу на третє значення. Та мене, з одного боку, бентежить те, що у семантиці "привид" немає практично ані сліду від тих значень, які подані вище у статті. Ми ж не знаємо, у якому саме сенсі його так прозвали.

Відповіді: >>906

>>908

Прізвисько вживається ще до неї. От, власне, текст безпосередньо перед тією сценою.

They were writing about him. He couldn't read, but he still gleaned insight and understanding from looking at the script on a scrap of newspaper, or the scroll of text across a monitor. He learned the local tongue without trying, without even knowing how. The understanding simply came, and it felt right that it should do so.

An avenging soul, they called him. A murderous echo from the Age of Unwanted Law, stalking the city. A ghost from Old Earth haunting the streets at night. First they gave him a name, to put a face on their fears. Soon enough, the name became a curse.

The Night Haunter.

Зверни увагу: слово "ghost" теж є, але прозвали його, зрештою, аж ніяк не Night Ghost. І це, на мою думку, важливо.

Відповіді: >>910

>>914

Так я вже сказала: семантикою. Вона надто мало охоплює.

З іншого боку, "покутник" мені теж не подобається семантикою, але з інших причин.

Почала читати "Path of the Seer".

Дуже сподобалися косметичні цяцьки ельдар – ті, які змінюють колір волосся та очей. Цікаво, на людей вони діють?

Відповіді: >>917

До речі про сцену з тою бандиткою в церкві. Коли я бачив Князя вороння в оригіналі, її там назвали their queen, their minister. Як саме перекладається minister у тому значенні? Це щось пов'язане з вірою або з державною посадою?

Відповіді: >>942

Все ще тяжко повернутися до нормального режиму. Прочитала за сьогодні до сорому мало.

Зате "Path of the Seer" – перша для мене книжка з некронами.

Відповіді: >>1006

>>1006

Легше, звісно, сказати, які зустрічала: тиранідів, ельдар (тепер уже всіх), тау, круутів… Орків тільки зовсім-зовсім в епізодах. Ну, й трохи всякої маловідомої дрібноти.

Дійшла до сцени, в якій ельдари обдаровують пиздюлями демонів нижчих рангів (формально – одержимих ними людей). Стало цікаво: наскільки великі шанси смертної людини – скажімо, гвардійця чи СПОшника – перемогти у двобої з таким демоном? А сильного, але недосвідченого бойового псайкера?

І взагалі: такі двобої представлені десь у книжках?

Відповіді: >>1031

>>1030

>шанси

Все залежить від кожного конкретного демона та людини. Сила демона, моральна стійкість людини (чи не вирішить втекти про всяк випадок), яка зброя в її руках і т.д.

В циклі Каїна були такі моменти. Протистояння одержимому сервітору наприклад.

Відповіді: >>1033

>>1031

О, дякую! Я, здається, знову дещо втомилася від вахи, але тепер розумію, що до свого чтива конче треба долучити ще й цикл про Каїна.

Відповіді: >>1034

Отже, вчора я таки домучила "Path of the Seer". Декому – принаймні з тих, хто викладав у мережу свої рецензії, – не сподобалася робота автора з формою та сюжетом: книжка розповідає про події попереднього ж тому, тільки з точки зору іншого персонажа. А мені норм і навіть більше: на мою думку, Торп дуже добре з цим упорався.

По-перше, він усе-таки показував події очима не звичайного комбатанта, а провидця, тобто провидиці (до речі, чи є в БЛ ще якісь книжки, написані повністю з жіночого ПОВу чи кількох жіночих ПОВів? Можливо, ця стала першою). Так, вони б'ються, але основна функція у них зовсім інша і значно крутіша. Заразом випадає нагода побачити, як ельдар використовують свої псайкерські здібності на практиці. Щоправда, тут і ховається основний мінус книжки: роботі головної героїні приділено надто багато уваги. Не думала, що мандри духу можуть набриднути сильніше за звичайне болтерне порно… (Цікаво, що якраз його тут небагато, хоча провидиця бере участь у тих же битвах, що й воїн із першого тому.)

Ще більше сподобався опис роботи з примарною кісткою.

Також дуже добре розвинена тема подвійних стандартів. Наприклад, ельдар дуже обурюються культом Імператора в людей: мовляв, посадовили мерця на трон, жертвують йому своїх же й радіють. Але разом з тим був один ельдарський мислитель, який помітив, що ув'язнення душ померлих у контурі нескінченності нічим не краще. Що характерно, його вигнали з рідного світу.

Та то ще нічого, а от коли героїня подумки порівняла космодесантників з орками, стало прикро.

Взагалі підозрюю, що третій том я теж читатиму – Торп під кінець добряче подражнився затравкою на наступну книжку (вона, судячи з усього, описуватиме не ті ж самі події, а те, що сталося пізніше). Але зроблю я це точно не у найближчому майбутньому – важкувато довго читати про щось настільки дивне.

Відповіді: >>1117 >>1122

>>1122

Вже взялася. На жаль, прочитати встигла менше, ніж хотіла, бо півдня бігала містом, а після цього відлежувалася з хворою спиною.

Відповіді: >>1124

Читаю "Немезиду". Політ нормальний. Сплав жанрів подобається.

У "Єресі" тепер більше на одну книгу, яку я хочу перекласти.

Відповіді: >>1141

>>1194

Так це ж тільки обладнання. Як воно може їй зашкодити?

І так, статєвих ознак він не мав, хоча в останньому бою він виглядав чимось середнім між чоловіком та жінкою.

Відповіді: >>1197

>>1196

> Так це ж тільки обладнання. Як воно може їй зашкодити?

Десь так, як резус-конфлікт. Сутність і конкретні обставини інші, але принцип близький.

> І так, статєвих ознак він не мав, хоча в останньому бою він виглядав чимось середнім між чоловіком та жінкою.

В нього тоді вже інкогніто частково відвалилося.

Не можу не написати про "Довгу ніч" і тут.

Вийшов такий собі "Леон 30k". Чи затравка на "Леона 30k" – це, звісно, якщо Севатар вирветься (а він швидше вирветься, ніж не вирветься).

>>586

Легіон Проклятих

Глава 20 (остання).

Пафосне болтерпорно.

Прибув Легіон Проклятих на кораблі величезних розмірів, знищив одним пострілом комету Кілер і добив усіх хаоситів на планеті. Вижив тільки Керш, якому Легіонер Пролкятих подарував невідомо звідки взятий стяг, через втрату якого Кершу ґвалтували мізки протягом цілої книжки.

Відповіді: >>1228

>>1229

А писати не думав? Гадаю, можна паралельно з читанням або замість читання писати який-небудь фанфік або фанфіки. Скажімо, ті ж таки переробки казок.

Відповіді: >>1231

>>1230

Для кого? Просто фанфіки каноном ніколи не стануть, а писати англійською для можливого конкурса не зможу через брак знання англійської.

Відповіді: >>1232

>>1231

Ну, я ж пишу "заради мистецтва". А ще – через те, що фанфіків українською взагалі чортма. З будь-якого фендому. Просто неорана нива. До того ж, це добре письменницьке тренування, хоч би скільки Дж.Р.Р.М. розпинався про протилежне. А ще я знаю один відносно відомий онлайн-журнал, куди можна прийти і з фанфіком.

Відповіді: >>1233 >>1234

>>1233

Кепсько. В тебе вийшло б дуже добре.

>>1234

Не маю нічого проти кросоверів, хоча особисто мені кросовери конкретно з вахою вже трохи набили оскомину при тому що таких кросоверів, яких хотілося б мені, ніхто не робить. Втім, у нашому сегменті фендому й їх поки що чортма, тому роби що хочеш.

Відповіді: >>1236

>>1235

>Кепсько. В тебе вийшло б дуже добре.

Чому ти так вирішила? В мене небагато ідей і писати навіть їх писатибуло б цікаво тільки частинами.

Відповіді: >>1237

>>1236

> Чому ти так вирішила?

По-перше, в тебе є ідеї (а як треба, то я можу щось запропонувати, як це, нагадую, було з казками). По-друге, в тебе є те, чого в мене взагалі немає: час.

> В мене небагато ідей

Вони в тебе є. Займись тими, які вже є, а далі подивимось.

> і писати навіть їх писатибуло б цікаво тільки частинами.

Тобто? Що з ними таке?

Відповіді: >>1238

>>1238

> Тобто болтерпорно мені було б нецікаво писати, а без нього не обійтись.

Можна писати бойові сцени, які не будуть болтерпорно.

> І знову ж, це не буде каноном.

Уся продукція БЛ за визначенням належить до фанфікшн, хоча такі креативи часто протиставляють фанфікам (за ознакою "оплачується / не оплачується"). І там регулярно кладуть усякі непристойні предмети на канон.

>>1340

Ну, там одна книжка за фентезійною вахою номінована на "Легенду" і обкладинка іншої – на "Вороняче серце". Наскільки це є непотребом, можеш судити сам.

Відповіді: >>1342

>>1341

Це Епоха Зігмара, де крім тупих боїв навряд чи щось є. Я б на їхньому місці виставив щось за сороковником. Або того ж "Володаря людства".

Відповіді: >>1343

>>1342

Я б теж так зробила. Якщо вже не за власне сороковником, то бодай про Єресь. Але творці, здається, воліють просувати сорокатисячник як космооперу, хоча це абсолютно явне технофентезі.

Колись ми заговорили про те, що Макнілл багато кого або що цитує. Хочу навести свій приклад на підтвердження тої теорії. Це мантра Залізних Воїнів:

From Iron, cometh Strength. From Strength, cometh Will. From Will, cometh Faith. From Faith, cometh Honour. From Honour, cometh Iron. This is the Unbreakable Litany, and may it forever be so

А це – мантра сітхів із Зоряних Війн.

Peace is a lie, there is only passion.

Through passion, I gain strength.

Through strength, I gain power.

Through power, I gain victory.

Through victory, my chains are broken.

The Force shall free me.

Відповіді: >>1346

>>1345

Це вже давно не теорія: Макнілла неодноразово ловили на цитатах і референсах у англомовному сегменті фендому, і він усе підтверджував ("Так, це цитата", "Так, це навмисне").

Відповіді: >>1347

Можливо, я помилялася, стверджуючи, ніби у "Князі Вороння" є побіжна вказівка на існування космодесантниць у Восьмому Легіоні.

Тому що таких вказівок там, здається, дві. Чи радше півтори: друга – непряма та взагалі якась сумнівна.

Відповіді: >>1349

>>1350

У будь-якому пристойному фентезі всі жінки – це шлюхи і прастітутки. Це один з небагатьох реалістичних моментів цього жанру.

Відповіді: >>1354

>>1363

Річ у тім, що я водночас працюю (фактично на кількох роботах) і перекладаю "Князя Вороння". Дуже хочу встигнути до кінця місяця, бо здуру пообіцяла в пикокнизі, що він буде в лютому.

Відповіді: >>1374

Згадалося відносно недавнє обговорення казок у антуражі М41/М31. Перекладаю останній розділ "Князя Вороння", дійшла до того місця, де Севатар згадує своє дитинство. Там він ховається на даху.

Здається, якщо хтось візьметься за ту ідею з казками, Карлсоном має бути не Космововк…

>>1382

Добила! Тепер – редагування. Редагувати доведеться довго та ретельно, бо я там багато чого недоопрацювала та й просто багато де напартачила.

СУКА ПИЗДЕЦЬ!

Сьогодні у під'їзді шість годин не було електрики. Відповідно, "Князя Вороння" я поредагувати не встигла. Викладення тексту відкладається ще на день.

Відповіді: >>1395

>>1394

Шановна, якщо ви забули, то я вам нагадаю – наша країна мужньо воює проти військової супердержави, Російської Федерації. Ви можете собі уявити, щоб дрезденці у 1945 році жалкували про відсутність електроенергії у під'їзді? Чому ви досі не продали своє житло і не купили квартиру в Авдіївці? До речі, там зараз дуже дешева нерухомість…

Відповіді: >>1396

>>1396

Сонечко, ти хоч розумієш що ти спизданула? У даній ситуації аналогія – це візуальний аргумент, де використовуючи відомі образи чи історичні події можна довести свою тезу. Але я так розумію, що ти лише недавно закінчила школу, причому після 9-го класу, і в твоїй пиздоуяві аргумент – це виключно аксіоми з геометрії, які не потребують доведення, так як є очевидними. Вивчаймо риторику. Христос Банзай!

Відповіді: >>1400

>>1398

> У даній ситуації аналогія – це візуальний аргумент, де використовуючи відомі образи чи історичні події можна довести свою тезу.

Екстермінатус.

Відповіді: >>1403

Дуже велике прохання до мого першого читача :)

Переглянь уже наявні переклади оповідань і напиши, як там передаються назви кораблів латиною або "під латину". (З усіма іншими зрозуміло: перекладати й тільки перекладати.)

Відповіді: >>1414

>>1414

Хуйово. Отже, якусь стратегію доведеться обирати зараз. Дуже не хочеться ці назви транслітерувати/транскрибувати, але перекладати їх, по-перше, абсолютно непотрібно, по-друге, часом неможливо (автори БЛ, м'яко кажучи, не можуть у латинську граматику). Можна ще залишити як є, тобто латинкою, але я навіть не знаю, що зі мною тоді зроблять читачі.

Відповіді: >>1416

>>1415

>я навіть не знаю, що зі мною тоді зроблять читачі.

Почнуть сратись через Гора. Не зважай на них, все одно це читачі, а не перекладачі. Звідки їм знати, як і що було в оригіналі?

Відповіді: >>1417

>>1416

Не почнуть, а продовжать. (До речі, Гор, якщо не помиляюся, згадується на ім'я лише один раз на весь цей текст, та й то десь глибоко всередині. Тому імовірність такого розвитку подій невелика – швидше вже почнуть лаятися: "Чому не Нічний Мисливець?")

А щодо кораблів я зараз схиляюся до варіанту "залишити як є" вже заради ефекту очуження – просто боюся, що ефект може виявитися надто сильним. І мені пропишуть віртуальних пиздюлів не лише за Гора.

>>1425

Вже і в Імператорському палаці махач… Втім, цей пост пише людина, якій іще дуже довго читати до "Володаря людства", тож усе закономірно.

Відповіді: >>1428

>>1426

Зрозуміло. Просто якби ти пошукала спойлери до "Володаря людства", це не було б для тебе такою несподіванкою. Ти іноді демонструєш певні знання в ході подій Єресі, тому мені буває складно визначитись, про як події ти вже знаєш, а про які ні.

Таки зробила блог у якості схованки для перекладеного контенту. "Князь Вороння" поки що там. Писала про це на фейсбуці, давала посилання.

Відповіді: >>1430

>>1430

Не знаю, наскільки це безпечно (використовувати саме таку платформу для фактично піратського контенту).

До речі, посилання на блог, мабуть, слід викласти й тут:

somnuscitadel.wordpress.com/

І так, я знаю, дизайн жахливий. Поки що жахливий.

Відповіді: >>1435

>>1454

Лихий його зна. Хай там як, мене зараз не це турбує. Просто заїбалася чекати, коли вже можна буде писати та надсилати той клятий уривок. Починаю думати, чи не забити на це взагалі та не зосередитися на інших своїх задумах. (З одного боку, хочу для душі писати фанфіки, з іншого – можу працювати щонайменше над двома оригінальними циклами в різних жанрах.)

Відповіді: >>1456

>>1455

А в тебе ідеї на всі раси є? Бо якщо твір треба буде писати про когось тобі маловідомого, можна дійсно забити. Завчасно так би мовити.

Відповіді: >>1457

>>1457

Ні, просто можуть дати завдання написати про тих же орків або тиранідів. Або взагалі про якийсь Легіо Кібернетика Механікум.

Відповіді: >>1459

>>1458

Орки та тираніди – теж ксеноси. А поставити темою, на яку їм теоретично має щось написати купа лохів різного ступеня бездарності, невелику частину якоїсь фракції вони тим більше не можуть.

Відповіді: >>1460

>>1459

Я чомусь подумав, що ти мала на увазі маловідому ксеноську расу. Таку, звісно, не поставлять, а раси з настолки цілком можуть.

Відповіді: >>1461

>>1460

Я мала на увазі ксеносів як таких. У висвітленні фракцій вахи загалом уже давно помітний явний перекіс на користь Імперіуму, зокрема космодесанту.

Давно тут не було чергової параноїдальної теорії. Настав час народити таку.

Коли Керз зібрався померти, він віддав Сахаалу Корону Нокс. Вона цікава в першу чергу червоним рубіном на передній частині, а в другу – тим, як ельдари полювали на Зо Сахаала, щоб забрати її. Ну і ще були дрібниці типу перешкод на записувальному пристрої, на який асасінка знімала смерть Керза. Що як цей рубін на короні – аналог ельдарського каміння душі, в яке переселився Керз? Що як він колись усвідомить себе там і почне діяти?

Відповіді: >>1580

>>1579

> Що як цей рубін на короні – аналог ельдарського каміння душі, в яке переселився Керз?

Якихось кілька днів тому десь читала, що так і є.

Розвідка НЕСПОДІВАНО донесла, що БЛ шукає нових авторів серед фікрайтерів. Відстежує появу оригінальних ідей у фанфікшн.

Відповіді: >>1590

>>1590

А мені звідки знати? Але це узгоджується з тим фактом, що за останні кілька років авторський колектив БЛ поповнився людьми, які до цього були активними рядовими фанами, зокрема фікрайтерами. Наприклад, я бачила десь у мережі фанфіки авторства Сари Коуквелл.

У Макнілла в "Мстивому дусі" Хоруса принизили так, як ніхто не принижував – демон назвав його жертвою аборта того, чим колись був Імператор і того, чим він одного разу стане (натяк на майбутнє піднесення до рангу бога?)

gif

Я нарешті дочитав Торпову трилогію про ельфів часів Розколу (фентезі ваха) і можу написати тут свій відгук. І буде цей відгук упередженим і повним спойлерів.

Отже, колись давно у світі фентезі вахи жили дракони. Хаос скораптив частину драконів і перетворив їх на драконоогрів – таких собі кентаврів з верхом огра та низом дракона. Новоявлена раса вчепилася в горлянку драконам, ті не забарилися з відповіддю, і жаба з гадюкою переплелися в тісних обіймах. Тривало це достатньо довго, аж тут прилетів космічний корабель із розумними рептилоїдами. Дракони відреагували на це достатньо мужньо – залізли в найглибші печери і прикидалися реквізитом, доки рептилоїди змінювали орбіту планети, наближуючи її до сонця, та бавилися зі знайденими в одному лісі ельфами. Ельфи у світі вахи теж були потраплянцями – біженцями з якогось іншого світу, вони жили під владою Вічної королеви і раніше нікого не цікавили. Рептилоїди багато чому навчили ельфів, ті вийшли зі свого лісу і заселили цілий острів. Трохи пізніше вони доросли до розподілу своїх богів на дві частини – пантеон світлих богів та пантеон темних, яким поступово припинили вклонятись і навіть почали косо дивитися на той єдиний народ, який усе ще шанував усіх богів. Хоча це шанування було скоріше символічним – "темним" богам не будували храми, просто іноді, раз на кілька років, до їхніх ідолів та печер могли принести, скажімо, впольованих зайців або польові квіти. І навіть цим займалися далеко не всі, а тільки глибоко віруючі ельфи, які вважали нерозумним гнівити богів, відмовляючись від них.

Поступово на ельфів почали звертати увагу, і зробив це Хаос. Вторгнення демонів ледь не знищило їх, але один ельф, Аенаріон Захисник, скориставшись нагодою, одружився на Вічній королеві, а другий, Каледор приборкувач драконів, – заліз у печери до драконів і витяг їх звідти за допомогою магії, підкоривши собі. Коли ж демони дотягнулись до Вічної королеви, їй на допомогу прийшли енти, але врятували тільки її дітей від Аенаріона, після чого заховали їх і нікому про них не розповідали. Аенаріон, вважаючи, що втратив усіх рідних, звернувся до одного з "темних" богів, Каїна, взяв його меч і дав демонам добряче просратись. На той час боги Хаосу були ще дуже слабкими, тому навіть об'єднавши зусилля, вони вигрібали від Аенаріона. Каледор у свою чергу теж відзначився – він вигадав план по збиранню всієї магії докупи і викиданню її в космос. Аенаріон був проти, бо магія чудово допомагала бити демонів, але Каледор, посперечавшись кілька десятків років, зібрав магів і поїхав виконувати свій план. Демони ледь не зжерли його, але тут з'явився Аенаріон зі своїм військом і допоміг закінчити закляття. Сам він загинув у битві, а план Каледора частково провалився – він сам себе запер у часі посеред цієї воронки магії. Магія витікала зі світу як вода з ванни, але в той же час затікала в нього через кран – північний полюс. Хоча витікала вона нібито швидше ніж лилася, тому ельфи дуже скоро зітхнули з полегшенням і почали обирати нового короля.

На той час у Аенаріона вже була нова дружина, Мораті, та син Малекіт. Ще до смерті він заповів королівство Малекіту, але ельфи поклали на рішення свого героя-рятівника. Вони вирішили не віддавати владу Малекіту частково через небажання ще більше посилювати його князівство (князя Каледора, князівства приборкувача драконів, названого так на його честь, вони вирішили не робити наступним королем через ті самі причини), частково через страх перед "темним" богом Каїном, завдяки якому взагалі-то досягли перемоги. Вірячи, що Каїн прокляне усіх ельфів і що він уже прокляв Аенаріона і весь його рід, вони відмовили Малекіту на користь доньки Аенаріона від першого шлюбу, яку енти нарешті явили світу. Її швиденько одружили з князем Бел Шанааром із князівства Тиранок, і зробили королем. Не дозволивши Мораті негайно розідрати всю цю нараду, Малекіт погодився з рішенням князів і відбув за море завойовувати колонії.

Мораті спочатку чекала його повернення, а потім почала діяти. Вона допомогла в розвитку культам заборонених "темних" богів, і створила мережу сект майже на всьому острові ельфів, Ултуані. Під вплив сект почали потрапляти спочатку звичайні ельфи, а потім навіть князі. Аелтерін із Лотерна (найбільший порт Ултуана) віддав один зі своїх маєтків культу богині задоволень Атарти. Дамолієна, голова Лотернського культу, оселилась там зі своїми послідовницями і проводила церемонії-оргії, люб'язно запрошуючи на них самого Аелтеріна. За Дамолієну та її культисток вдячний князь відплатив Мораті найбільшими кораблями, які тільки виготовляли в Лотерні. Інший князь, Батінаїр із Івреса (іншого князівства) за таких же обставин перейшов на службу Мораті, виконуючи всі її накази і весь вільний час проводячи з культистками Атарти. Однак Мораті переманювала князів Ултуана не лише культистками – вона ділилась таємницями магії, інтригувала і небезпідставно виставляла Бел Шанаара немічним королем. Культи Атарти та особливо Каїна поступово почали приносити ельфійські жертви, що змусило ельфів боятися за свої життя. Князі нічого не могли вдіяти, як і Бел Шанаар, хоча всі й підозрювали Мораті. Вона ж не зупинялась, поширюючи чутки про немічну владу і підбурюючи ельфів вимагати від короля та князів якихось дій.

Зрештою навіть ельфійській владі пощастило. Лотернську секту було викрито, загін гвардійців завітав на церемонію культа задоволень і явив себе у всьому блиску своєї немічі. Обдовбана храмова повія Дамолієна, озброєна ритуальним кинджалом, ледь не вбила на місці капітана гвардії, перш ніж її саму зарізали його підлеглі, а її беззбройні подружки розідрали двох солдат. Коли вцілілі гвардійці нарешті поклали останню культистку, князь Аелтерін підпалив свій маєток і згорів у ньому разом із тілами Дамолієни та її послідовниць. Новини про цей випадок досягли короля і затримали його від рішучих дій ще на кілька місяців аж доки з-за моря не повернувся Малекіт і не очолив сили Ултуана проти культів. Вирізавши якесь число культистів та вірних Мораті солдат, він вдерся у столицю Нагарроту, свого князівства, та полонив Мораті. Бел Шанаар не наважився віддати наказ про її страту, лише ув'язнив у своєму маєтку, щоб не дати їй знову керувати сектантами. Звісно, вона продовжила керувати ними, тільки тепер робила це через посередників, та й їх використала тільки щоби передати владу над культами Малекіту. Чи варто казати, що її син усе просрав і культисти викинули його з його ж столиці? Для повторного наведення ладу в Нагарріті йому знова знадобилась армія всього Ултуана, однак Бел Шанаар не захотів віддавати командування Малекіту, обравши натомість іншого князя, Імріка з Каледора. Мораті вмовила сина вбити Бел Шанаара і забрати трон собі, але… Чи варто казати, що він знову все просрав? Убивши короля, він вирушив на острів, де відбувалась коронація. Оскільки титул ельфійських королів звучав як Король-Фенікс, Малекіт мав зайти у полум'я верховного бога Азуріана. Перебивши більшість князів, у полум'я він знайшов і майже згорів. Йому ще стало сил вибігти з полум'я, після чого вірні солдати привезли його в столицю з тілами інших ельфійських князів. Мораті поїхала разом із ним у Нагарріт, де почала війну проти всього Ултуана. Вона командувала арміями до того моменту, як Малекіта запхали в його чорний обладунок і передала повноваження йому. Ще кілька років війни, поразка Малекіта на полі бою вирішальної битви, і за наказом сина Мораті нанесла удар по магічному порталу, через який зі світу виходила магія. Її удар вдалося відбити, але майже половину острова Ултуан було знищено і затоплено морем. Ельфам довелось жити на тій половині, що лишилась, а Малекіт і його народ відступили на сусідній континент. Його війна проти ельфів з того моменту тривала ще 7 тисяч років…

Відповіді: >>1764

>>1763

Всій цій історії надає ще більшої пікантності такий бековий момент. Азуріан, верховний бог ельфів, вирішив для себе, що після смерті Аенаріона хоче бачити на троні Малекіта. Тільки не в якості якогось там Короля-Фенікса, а в якості справжнього Вічного Короля. І коли на нараді князів Малекіт дозволив їм позбавити себе спадщини, Азуріан підготував для нього випробування – той мав убити узурпатора Бел Шанаара і зайти в полум'я. Спочатку Малекіт все зробив вірно – він убив короля, зайшов у полум'я, але через свою колишню помилку мав горіти в ньому. Не витримавши болю, він утік, і тепер він мав пройти нове випробування – вдруге зайти в полум'я і цього разу вже витерпіти цей біль. сім тисяч років потому він так і вчинив – він все ж таки дістався храму, став Королем-Феніксом, а потім був коронований Вічним Королем і правив ельфами до кінця світу. Але то вже зовсім інша історія.

Відповіді: >>1765

>>1764

А тепер що стосується літературної частини. Книжка нагадує собою Сильмариліон – перша її частина це такі собі легенди, між якими проходять сотні років. Щось відбулось – великий проміжок часу – щось відбулось – великий проміжок часу – щось відбулось… Поступово темп оповідання повільнішає, і з моменту, коли Дамолієна та її секта перетворюються на фарш, переходить у щось більше схоже на останні глави Сильмариліону. Порівняння тим більш доречне, що в Сильмі, наприкінці його, вистачало міжусобної ельфійської різанини. Закінчується вона взагалі – знищенням водою частини Ултуана, що нагадує про затоплення Нуменора.

Але й відрізняється доволі помітно – по-перше ельфи вахи все ж таки не біороботи Толкіна, спрямовані тільки на все світле й прекрасне. Вони куди більш вільні у своїх діях ніж бранці Валарів на одному окремо взятому континенті й можуть самі вирішувати свою долю. По-друге їхнє суспільство куди більш розкрите і нагадує людське. По-третє, показані ті самі темні сторони, той самий реалізм, за який так люблять Відьмака або Гру Престолів – тут тобі й сцени насильства й сексуальні сцени. Тут тобі й бездарні князі та королі, які нічого не робитимуть, хай хоч всю твою сім'ю виріжуть або змусять бути під домашнім арештом за хибними звинуваченнями.

Ставлення автора до своїх героїв теж варто згадати. Іноді видно, що він симпатизує комусь із них, але тільки в певні моменти. Наприклад, Малекіт, коли події описуються навколо нього, може або робити щось, що подобається автору, і той починає писати про нього в люб'язному тоні. Або він робить щось огидне, і мова оповідання трохи холоднішає. Так само щодо Мораті – в моменти, коли вона проявляє материнську любов до Малекіта, вона стає лагідною як кішка, навіть якщо ріже горлянку полоненій ельфійці і п'є її кров. Коли вона починає сперечатися з тим же Малекітом, автор описує ці моменти так, що вона миттєво втрачає весь свій шарм, і він сам не дуже-то підбирає слова. Найбільш тепле ставлення у нього до трьох героїв – Малекіт, Мораті та Імрік. НАйбільш прохолодне – до Каратріля та Аліт Анара. Зустрічається також епізодичний Тіріол, якому автор явно симпатизує та все той же Батінаїр, якого він не дуже любить.

Дійшли руки до "Залізної люті" Райта. Я, звісно, не можу такого знати, але робочий варіант її назви міг бути "реабілітація Слаанеш", бо в цій книжці слаанешити нарешті виглядають страшною загрозою, а не божевільним домом для нудистів. І це при тому, що єдиними демонами, які фігурували в цій книжці, були найслабші слуги Слаанеш, демонетки. Райт, здається, уважно читав "Фулгрім" Макнілла, тому його демонетки по-перше доволі швидкі. Пишу це, бо в одній із книжок нургліки(!) встигли побачити Сірих Лицарів, оббігти армію демонеток і сховатися за їх спинами, в той час як самі демонетки стояли на одному місці та гинули сотнями під вогнем цілої роти. А по-друге, вони таки гарні бійці. Звісно, в "Фулгрімі" це може бути мало помітно – заколоти в спину беззбройну красуню-диригента та вирізати її оркестр багато вміння й відваги не треба. Але коли в книжці Райта демонетки влаштували атаку в стилі камікадзе на щити Титанів-Вархаундів і перевантажили їх, ставитися до них без поваги вже не виходить. Та й не тільки демонетками цікава книжка. Слаанешитський коррапт теж може заняти своє місце в підручнику для юних хаоситів. Замість відкритого оголошення про нових господарів планети, слаанешитська верхівка зберігала мовчання і кораптила людей поступово. Завдяки цьому мільйони мешканців планети навіть і не здогадувались, хто насправді керує ними, і зберегли всю інфраструктуру, в тому числі й військову. Коли сили Імперіума прилетіли повертати планету собі, їх зустріла сильна, добре навчена та озброєна армія без жодних слідів мутацій та викликаного впливом варпу божевілля. І скорапчені солдати теж, звичайно, але ці зустрічалися ближче до Капітолію, де засіла нова влада. Звичайних же людей ніхто не кораптив і в бій не кидав. Їх використовували для катувань і прориву кордону між реальністю та варпом.

Пікантності цій книжці додає той факт, що відбирати у слаанешитів планету прибули Залізні Руки і дізналися, що керує силами Слаанеш один дуже цікавий демон. Колись він був одним із улюбленців Фулгріма і бився з Залізними Руками ще під час Єресі. Хоча цей факт куди більше цікавий читачеві, ніж Залізнякам. Поступово відмовляючись від власних рук, ніг та інших частин тіла, вони поступово стали настільки схожими на роботів, що емоції з цього приводу ніхто не відчував. Як не дивно такий опис Залізних Рук (як беземоційних роботів, які постійно пруть вперед) був ковтком свіжого повітря. Після інших книжок серії, де герої розкривають свій неймовірно багатий внутрішній світ, було навіть приємно хоч тут не бачити чиїхось тарганів.

Серед іншого цікавого – опис екології планети, де набудували багато міст-вуликів та заводів і зовсім не подбали про боротьбу зі шкідливими відходами. Не те, щоби це був дуже цікавий опис, але автор ледь не вперше написав, до чого може призвести засрана атмосфера у військовому плані. Також можна оцінити військову силу вулика, якщо за кожною гарматою пильно наглядають добре навчені солдати. Величезна споруда раптово стає не просто людським мурашником, а неприступною фортецею, яку треба брати в облогу статисячними арміями.

І наостанок напишу, що головних діючих осіб тут доволі мало, тому автор зміг не жонглювати купою героїв, а більш-менш детально розписати наявних. І сама лінія оповідання є доволі прямою та послідовною. Райт уникнув довгих флешбеків, відступів від теми та заповнення тексту пафосною нудятиною. Все написане прямо стосується описаних подій або дійових осіб.

Книжка з піку відкриває цикл Джеймса Сваллоу, присвячений Адепта Сорорітас. Він уже писав оповідання про Сестер Тиші в циклі Єресі, але цього разу обсяг оповідання збільшився до цілої книжки.

Події, описані в "Вірі та полум'ї", вирують навколо сестри-селестінки Мірії та госпітальєрки Веріті. Перша з них – вроджена оптимістка, з якою ніколи в житті не траплялося таких речей як дисципліна або повага до ієрархії. Друга – інтелігентна молода медичка, котра тимчасово втягнулася в життя бойового крила Сорорітас після звістки про смерть її рідної сестри. Трагедія сталася, коли один цікавий псайкер-єретик вирвався з неволі. У звичайній ситуації його би давно вже відвезли на Терру, але верховний екклезіарх планети Нева вирішив урізноманітнити головне церковне свято планети привселюдною стратою чаклуна.

Як виявилося, втеча псайкера нікого особливо не зацікавила. Тих, хто допоміг йому втекти, передали в руки місцевої поліції, яка нещадно пиздила затриманих і не зважала на те, що всі вони поводяться як один і поводяться відверто підозріло. Верховний екклезіарх, лорд диякон, отримав від сороріток цапа-відбувайла – одну з них, чию психіку пошкодив псайкер під час втечі, перевели в репентистки, і пішов собі задоволений. А губернатор, коли Мірія та Веріті його зустріли, щиро переживав, чи не буде зіпсованим релігійне свято і витріщався на розодягнених аристократок біля фонтану з вином. Таким чином розшукати втікача хотіли тільки Мірія, яка втратила двох підлеглих, і остаточно осиротіла Веріті.

Їхні відчайдушні спроби докопатися до істини спочатку натикались на роздратування – Мірія самою своєю присутністю нагадувала, що створила проблему, хоч і випадково, а непрохана гостя госпітальєрка скрізь була зайвою. От тільки поступово вони наближалися до з'ясування всіх обставин втечі псайкера і повідкривали стільки шаф із скелетами всередині, що вистачило би на цілий цвинтар. Як не дивно, автор зумів подати це переконливо – причина такої успішності двох простих жінок полягає в тому, що на їхньому боці була каноніса Мірії, Галатея, котра мала достатньо високий ранг серед церковної верхівки і деякі особисті причини у потрібні моменти прикривати підлеглих. Навіть коли все закінчилось, і осоромлений синод став вимагати показової страти Мірії, Галатея обмежилась тільки позбавленням тої звання старшої сестри, пониженням її рангу до пересічної мілітантки і висилкою куди подалі від скажених церковників.

Окрім вищезазначеного, в книжці знайшлося місце і для інших сороріток. Як певних окремих сестер на другому плані, так і сестринства взагалі. В книжці задіяні різні формування – домініонки, селестінки, репентистки, описано кілька видів техніки. Є навіть масштабна битва із захопленням цілого міста силами Сорорітас. У тих главах вони зображені як дуже ефективна, хоч і трохи прямолінійна, військова сила – замість застосування деяких гнучких методів бою типу обійти ворога вони символічно пруть напролом. Цей контраст між можливостями та діями доповнюється використанням на передовій репентисток. Коли сестри в обладунках, від яких відскакують кулі, займають укриття і поводяться як справжні військові, їх напівголі подружки, нікого не попередивши, влаштовують атаку на кулемети з передбачуваною кількістю втрат.

Відповіді: >>1829

>>1828

Друга книжка з цього цикла, який станом на сьогодні, налічує дві книжки, має таку от обкладинку. І судячи з однієї приміткі в кінці книжки, це сестра Мірія. Знайомтеся.

Святилище-101. Колись планета мала іншу назву, але сорорітки вирішили інакше. Вони прилетіли туди, змінили назву планети, побудували монастир і почали там жити. Тут і стався контакт Імперіума з некронами, вже не перший, але такий, що отримав широкий розголос. Монастир некрони знищили протягом однієї ночі, а далі пішли собі невідомо куди. Після такого місце необхідно було переосвятити і перезаселити, але не раніше ніж Інквізиція винесе з поверхні всі трупи для розтинів та досліджень. Інквізитор Хот, який цим займався, уклав також угоду з Механікус, тому на планеті з'явився таємний табір залізяк, які почали ритись у некронських тунелях.

Минуло кілька років, і нарешті на планету прибули нові сорорітки, а з ними невеликий контингент Механікус, ватажок яких зневажав усе пов'язане з Сестринством – чого варті тільки емоційні заяви типу "ваша дохла курва" про засновницю ордену Діви-мучениці та "тупорилі хвойди" про самих сороріток. Варто було сороріткам почати переосвячувати монастир, а людям-робітникам – відбудовувати, як механікус накивали п'ятами. Вони виїхали з монастиря і прибули в свій табір посеред пустелі. Тамтешні мешканці знайшли лише один цікавий артефакт, який ватажок механікус миттєво забрав і чкурнув назад до сороріток. Бо хай краще сорорітки вбивають, аби в таборі не дослідили артефакт і не привласнили таке наукове дослідження собі. Вбивати його і його підлеглих сестри не стали, тільки ув'язнили, а самі забрали його транспорт і влаштували експедицію в пустелю, бо здогадувались про можливе існування там табору механікус.

Серед експедиції була й одна відома нам сорорітка, Мірія, яка прибула на Святилище-101 за запрошенням Веріті. Зовсім не змінившись у плані дисциліни, вона з благих намірів довела ситуацію до того, що механікус спіймали всіх у пастку. Єдиним виходом було заглиблюватись у тунелі некронів, де до них приєдналась дивна жінка зі знанням ксенотехнологій. Телепортувавши їх у невідомо де розташовану базу некронів, вона викликала зустрічну реакцію – кріптек, який доглядав за базою, відправив контингент на поверхню. Некрони швидко вирізали механікус, але сестри всередині бази зуміли втекти. Зрозумівши, що контроль над ситуацією втрачено, кріптек розбудив генерала, передав йому командування і пішов у свою лабораторію.

В першу чергу генерал завантажив собі пам'ять кріптека. Як виявилось, мільйони років тому некрони видовбали зсередини цілий місяць, забудували його всякими залізними спорудами і заснули там. Аж тут прилетіли інші некрони, вирізали всіх, хто не спав, і сороріток на планеті, залишили на місяці трохи солдат, кріптека для нагляду за новою територією та генерала для нагляду за кріптеком. Генерал потинявся трохи і пішов у стазис, кріптек перепрограмував чужих некронів, щоби вони тепер служили його фаерону, відрядив роботів ремонтувати вхід у Павутиння ельдар, яке знаходилося всередині місяця, а сам забрав з планети кілька трупів сороріток, розібрав їх на органи і дивився то на них, то на те, як Інквізиція забирає інші трупи, нові металеві мавпи повзають по тунелях на планеті, а мавпочки-самиці знову відбудовують монастир. Зібравши всіх солдат, які ще не спали, генерал пішов зачищати планету вдруге, і залишив місяць беззахисним перед кількома сорорітками, які знову телепортувались на базу некронів.

Ця книжка куди важча за свою попередницю. Вороги сороріток помітно виросли – найманці, СПО та ліниві гвардійці з першої книжки ніяк не могли рівнятися з некронами. Збільшились втрати, а перемога в бою, така очевидна в першій книжці, здавалася недосяжною. Крім того, особливості некронів роблять їх фактично безсмертними, а відтак і бій з ними морально важчим.

Що стосується Мірії та Веріті, автор прямим текстом роз'яснив деякі моменти з першої книжки, які можна було зрозуміти лише якщо читати проміж рядків. Він приділив більше уваги їх мотивації та психологічному стану і не залишив образи обох героїнь незмінними. Однак місця під це він виділив дуже мало, та й навколишні події не сприяли заглибленню в психологію, тому "Молот і ковадло" – це не зовсім та книжка, з якої можна брати матеріал для творів на тему "образ головної героїні". Тим більше, що крім цієї двійки є колоритний ватажок механікус і старша сестра Імогена, яка була явно не в захваті від Мірії. Ці двоє теж можуть видатися не менш цікавими.

>>1894

> твій

Ні. Я, навпаки, спробувала проштовхнути ваху в одне видавництво. Подробиці за бажанням можу викласти у приваті.

toloka.to/t82613

Наступний переклад від цього ж гаврика – "Перший єретик", буде місяці за три. Далі (орієнтовний план на найближчий рік або два) – "Тисяча Синів" і "Зрадник". Можливо, буде щось за М41 – швидше за все, про Володарів Ночі та/або про Мардука. Цикли про Вентріса та про Ейзенгорна він точно не перекладатиме.

Відповіді: >>1896

>>1895

>Наступний переклад від цього ж гаврика – "Перший єретик"

Оце вже добра новина, та й інші варіанти для перекладів у нього вартісні. Хоча краще би він зупинився на книжках АДБ.

Відповіді: >>1897

>>1896

Це навіть не варіанти. Всі названі тайтли з "Єресі" вже в його планах. Це з М41 він ще не визначився. Хоча я все ж таки сподіваюся, що вигорить із офіційним виданням. Тоді все це та багато іншого виходитиме значно швидше і на папері.

Щось це все дуже схоже на переклад російського перекладу. Це не переклад з англійської. Або переклад із постійним зазиранням у вже існуючий переклад.

Відповіді: >>1899

>>1898

Дякую, що зазирнув. Усе виявилося значно гірше, ніж я сподівалася. Отже, треба буде тиснути на своє начальство далі, щоб нормальні переклади таки з'явилися.

Трохи новин з полів.

По-перше, мені вдалося законтактувати з АДБ! Він довго мовчав, а потім усе-таки відповів на всі мої запитання.

Отже:

1) Для підкреслення відмінностей у психології та мисленні смертних і Астартес він свідомо наділяє своїх персонажів-космодесантників аутичними рисами, а також тими рисами, якими в культурі заведено наділяти янголів. (Так, він вжив слова "angel" і "autistic" в одному реченні. Ні, я не плакала, але як я втрималася, досі не знаю.) У випадку Севатара він довів це до максимуму. Що саме це означає, я допитуватися не стала, бо вирішила, що це неввічливо. Зрештою, цього зізнання вже достатньо, щоби вважати Севатара справжнім аутистом.

2) Натяки на космодесантниць у "Князі Вороння" мені дійсно примарилися: АДБ нічого такого не мав на увазі. Загалом же він підозрює, що космодесантниць ми не дочекаємось, але сам нічого проти них не має і вважає, що вони все одно практично не відрізнялися б від бойових братів. Проти фікрайтерських фантазій на цю тему він також не заперечує.

По-друге, сьогодні вийшов черговий переклад новелізації українською (здається, вже другий такий прецедент за останні роки) – "Валеріан та місто тисячі планет". Якщо в нього будуть добрі продажі, то можна буде серйозно говорити про можливість видання літературної вахи, тому слідкуймо за цією книженцією.

До речі, про "Валеріана": тільки мені викладений на сайті уривок із книжки за стилістикою нагадує "Того, що несе ніч"?

(Подивитися можна тут: kmbooks.com.ua/book?code=716845) "")

По-третє, цими вихідними Ґев Торп одержав Премію Девіда Ґеммелла за найкращий роман. Цю премію вже вдруге вручили книжці про фентезійну ваху.

Відповіді: >>1916 >>1925 >>1929